2.1.4. Методичні рекомендації до теми «Синтаксис»

2.1.4.1. Словосполучення

Основні поняття: лексичні, фразеологічні, синтаксичні (вільні); просте (непоширене), складне (поширене); підрядне словосполучення; способи підрядного зв’язку: узгодження (повне, неповне); керування: сильне, слабке; безпосереднє (безприйменникове), посереднє (прийменникове).

1. Словосполучення потрібно відрізняти від поєднань слів, що не є словосполученнями. Це такі складені граматичні форми:

1. прийменниково-відмінкові конструкції іменника, займенника, напр.: згідно з правилами, назустріч майбутньому;

2. складені форми вищого і найвищого ступенів порівняння прикметника, напр.: більш вдалий виступ, найбільш зручне місце;

3. складені числівники, напр.: сто двадцять сім;

4. складені форми дієслів, зокрема:

а) аналітична форма майбутнього часу, напр.: будемо вчитися;

б) форма давноминулого часу, напр.: прийшла була;

в) форма наказового способу дієслів ІІІ особи, напр.: нехай скаже;

г) форма умовного способу, напр.: приїхала б.

2. За синтаксичною будовою й лексико-синтаксичними особливостями виокремлюють три лексико-синтаксичні групи словосполучень: лексичні, фразеологічні та синтаксичні. У ході виконання синтаксичного аналізу маємо справу з останнім різновидом, а перші два можуть бути компонентами синтаксичних словосполучень.

3. За ступенем злитості синтаксичні словосполучення поділяють на: синтаксично вільні й синтаксично зв’язані (нечленовані, нерозкладні, неподільні, цілісні).

Синтаксично зв’язані словосполучення синтаксично не членуються на складові компоненти й виконують у реченні єдину синтаксичну функцію, хоч і складаються з лексично самостійних, повнозначних слів.

Синтаксично нерозкладними є:

а) лексичні словосполучення, напр.: Чумацький Шлях;

б) фразеологічні словосполучення, напр.: синій птах;

в) словосполучення, один із компонентів яких лексично послаблений (т.зв. прономіналізовані іменники вид, сорт, рід, розряд, клас, зріст, колір, тема та ін.), напр.: високий на зріст, одинадцятий клас;

г) складені форми членів речення:

– підметів, додатків, напр.: п’ять днів, кілька книг;

– присудків, напр.: хочу почати вчитися, повинен був стати кращим;

– обставин, напр.: літньої пори, о п’ятій годині;

д) словосполучення, що становлять метафори, перифрази і т.ін., які можна аналізувати як один член речення: ранок землі, ріка часу.

4. За будовою (кількістю компонентів) словосполучення поділяють на прості й складні. Просте (непоширене) словосполучення зазвичай складається з двох лексично повнозначних слів (які відповідають двом членам речення), напр.: голосно співати, чекати товариша.

Прості словосполучення можуть включати і три та більше слів, проте розчленувати їх на простіші одиниці не можна. Компонентами таких словосполучень є:

а) синтаксично нерозкладні словосполучення, напр.: далекий Чумацький Шлях, чоловік високого зросту, глянути пильним оком, жити душа в душу, підняти тридцять кілограмів, хотіла почати вчити мову;

б) складені граматичні форми (поєднання слів), напр.: будемо вчитися сумлінно, більш вдалий виступ, чинити наперекір усьому.

Складне (поширене) словосполучення – це об’єднання трьох і більше повнозначних слів. У межах складного словосполучення можна виокремити два або більше простих, напр.: дружно працювати в полі – працювати в полі, працювати дружно.

Під час синтаксичного розбору речення зазвичай аналізуємо прості словосполучення, однак подеколи доводиться виокремлювати й складні, зокрема:

а) словосполучення з неоднорідними означеннями, напр.: гарні осінні квіти (осінні квіти (які?) гарні);

б) словосполучення з кількома однотипними неоднорідними обставинами, напр.: колись давно бачилися;

в) словосполучення, компонентом якого є поширений другорядний член речення, напр.: дерева, загорнені в сутінь.

5. За типом синтаксичного зв’язку в шкільному курсі виокремлюють лише підрядні словосполучення.

Підрядні словосполучення – це такі словосполучення, що складаються з двох або кількох пов’язаних за змістом і граматично нерівноправних елементів мови (слів або словосполучень), із яких один завжди головний, а інший – залежний, напр.: прийшла несподівано, золота пора.

Підрядні словосполучення характеризують за такими диференційними ознаками:

1. За морфологічним вираженням головного компонента:

1) іменні, які поділяють на:

а) іменникові – з іменником у ролі головного слова: висока тополя, бажання працювати;

б) прикметникові – із прикметником у ролі головного слова: надзвичайно цікавий, повний сили;

в) числівникові – із числівником у ролі головного слова: перший за списком, другий скраю;

г) займенникові – із займенником у ролі головного слова: вона, сповнена надії;

2) дієслівні – із дієсловом у ролі головного слова: прагнути перемоги, розмовляти посміхаючись (до дієслівних логічно зараховувати й словосполучення, опорний компонент яких виражений дієслівними формами – дієприкметником і дієприслівником, напр.: майстерно перекладений, уставши вдосвіта);

3) прислівникові – із прислівником у ролі головного слова: близько від міста, мені сумно, надзвичайно важливо.

2. За морфологічним вираженням головного й залежного компонентів:

1) іменниково-іменникові, напр.: річка Дніпро, відповідь товаришам;

2) іменниково-прикметникові, напр.: стіл письмовий;

3) іменниково-займенникові, напр.: подруга моя, образа за себе;

4) іменниково-прислівникові, напр.: робота вручну, їзда верхи;

5) іменниково-дієслівні, напр.: бажання вчитися;

6) прикметниково-іменникові, напр.: сердитий на товариша;

7) числівниково-прикметникові, напр.: останні два;

8) прислівниково-іменникові, напр.: краще за фахівця;

9) дієслівно-іменникові, напр.: просити допомоги;

10) дієслівно-прислівникові, напр.: приходити щодня;

11) дієслівно-дієслівні, напр.: прийшов побачити;

3. За способом підрядного зв’язку: виокремлюють три форми підрядного зв’язку – узгодження, керування, прилягання.

6. Узгодження – це спосіб підрядного зв’язку, за якого залежне слово узгоджується з головним у роді, числі та відмінку (або лише в числі та відмінку чи тільки у відмінку): червоне яблуко, твоє покликання, мої друзі, семи днів.

Спосіб узгодження найтиповіший для словосполучень, опорним компонентом яких є іменник, а залежним – прикметник, дієприкметник, займенник, співвідносний із прикметником, порядковий числівник, кількісний числівник у непрямих відмінках, крім знахідного, напр.: широкий шлях, моя Україна, згадані твори, третій поверх, п’яти днів.

7. Керування – це спосіб підрядного зв’язку, при якому головний компонент вимагає від залежного певної відмінкової чи прийменниково-відмінкової форми, напр.: прагнути ідеалу, віра в перемогу, сісти на стілець, світло у вікні.

Керований компонент виражений іменником або іменником із прийменником.

Керування характеризують за багатьма диференційними ознаками. У ході виконання синтаксичного розбору беремо до уваги лише деякі з них, зокрема:

1. За морфологічним вираженням головного компонента:

а) придієслівне: любити мову, написаний мною;

б) приіменникове (за умови, що опорний компонент виражений іменником дієслівного походження): перемога над собою, захоплення музикою;

в) приприкметникове: гідний пошани, характерний для епохи;

г) приприслівникове (при словах категорії стану): сумно дівчині,.

2. За засобами зв’язку:

а) безпосереднє (неопосередковане, пряме) – засобом зв’язку слугує відмінкове закінчення: читати твір, розказати питання;

б) посереднє (опосередковане, прийменникове) – засобами зв’язку є відмінкове закінчення і прийменник: читати про твір, дружити з тобою.

3. За мірою вияву залежності: сильне, слабке.

Сильне керування – коли підпорядковуюче слово обов’язково супроводжується (і не може не супроводжуватися) керованим компонентом у певній відмінковій або прийменниково-відмінковій формі, напр.: чути голос, пити воду.

Синтаксична форма сильного керування найпослідовніше виявляється в тому разі, коли головним словом є:

1) перехідне дієслово, причому форма залежного елемента чітко визначена, а саме:

• зн.відм. без прийменника, напр.: виконати доручення;

• род.відм. при запереченні, напр.: не їсти морозива;

• род.відм. зі значенням частини від цілого, напр.: випити води;

• зн.відм. назви неістоти із закінченням назви істоти, напр.: прочитати вірша (аналогічно − прочитати вірш);

2) дієслово, яке обов’язково вимагає прийменника: скаржитися на втому, шкодувати за втраченим, розпитувати про здоров’я, насміхатися з колеги;

3) деякі постфіксальні (зокрема зворотні) дієслова, які обов’язково потребують залежного компонента в певній відмінковій або прийменниково-відмінковій формі: милуватися квітами, обнявся з журбою, йдеться про тебе;

4) дієслово, що керує прийменниково-відмінковою формою, у якій прийменник дублює префікс: підлізти під стіл, написати на дошці;

5) предикативний прикметник: схильний до малювання, характерний для стилю;

6) предикативні прислівники, при яких залежний компонент має форму знах.відм. без прийменника або родового при запереченні: зрозуміло все, не жаль часу.

Слабке керування – це керування, при якому підпорядковане слово не обов’язкове або може стояти в певній відмінковій чи прийменниково-відмінковій формі, реалізується в словосполученнях, де залежний компонент представлений такими словоформами:

а) орудним безприйменниковим із семантикою інструмента: вишивати голкою, солити сіллю та ін.;

б) прийменниково-відмінковим зворотом, напр.: сидить біля столу, казки про тварин, стіл із лози, тінь під деревом.

8. Прилягання – це спосіб підрядного зв’язку, за якого головний компонент не вимагає від залежного певних граматичних форм, а зв’язок здійснюється за змістом, напр.: летіти вгору, дуже вдалий.

Залежний компонент виражений незмінними частинами мови, зокрема:

• прислівником: трохи вище;

• дієприслівником: ішли співаючи;

• інфінітивом: звелів розібратися;

• присвійними займенниками його, їх, її: його слово, їх справи;

• фразеологізмом: вискочив як на пожежу.