2.1.3.9. Частка

Основні поняття: функції часток, формотворчі, словотворчі, заперечні, модальні (вказівні, означальні, обмежувально-видільні, підсилювально-видільні, модально-вольові, питальні, порівняльні) частки, за походженням – первинні та вторинні, за будовою – прості й складені.

Розряди часток

1. Словотворчі: аби-, де-, -сь, будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна-, не, ні, б, би та ін.: абихто, де-небудь, ніхто, щоб.

2. Формотворчі: хай, нехай (твориться наказовий спосіб для ІІІ особи), б, би (умовний спосіб): хай співає, читала б.

3. Заперечні: не, ні, ані (не прийти, ні вітру).

4. Модальні (вносять різні семантичні відтінки в речення, а також виражають почуття і ставлення того, хто говорить, до висловленого), зокрема:

а) вказівні: ось, осьде, он, онде, от, ото, це, оце, ото;

б) означальні: якраз, саме, ледве, просто, прямо, власне, майже;

в) обмежувально-видільні: тільки, лише, хоч, хоч би, виключно;

г) підсилювально-видільні: і, й, та, таки, аж, навіть, уже, ж, же, бо;

ґ) модально-вольові: ну, давай, бодай, би, б;

д) стверджувальні: так, отак, еге, авжеж, атож, гаразд;

е) питальні: чи, хіба, невже, та ну, що за;

є) порівняльні: мов, мовби, немов, наче, неначе, начебто, ніби, нібито.

2. Основна функція частки – надати слову, словосполученню чи реченню якогось значення (підсилення, виділення, вказівки, ствердження чи заперечення, означальності, спонукання до дії, власне модального, формотворчого тощо). Потрібно розрізняти частки та співзвучні з ними інші частини мови, напр.: і (частка / сполучник), хай, нехай (частки / сполучники), мов, мовби, немов, наче, неначе, начебто, ніби, нібито (частки / сполучники) тощо. Останні, зокрема, є частками, якщо вони слугують показником порівняння в предикативних порівняльних зворотах, що функціонують у ролі складеного іменного присудка (Очі – наче зорі), простого дієслівного присудка ускладненого типу (Дівчина мов не чула нікого).

2.1.3.10. Вигук

Основні поняття: вигук як лексико-граматичний клас слів, класифікація вигуків за значенням: емоційні, імперативні (наказові, спонукальні, апелятивні), вокативні, етикетні, за походженням – первинні та вторинні, за будовою – прості й складені, за вживанням – одиничні, повторювані.

Розряди вигуків

Емоційні	Спонукальні (імперативні)	Зоокомуніка-тивні	Етикетні	Звуконаслідувальні
Словесні засоби вираження переживань та почуттів: радості, задоволення, страху тощо:	Словесні засоби вираження впливу на інших людей: заклик до дії, наказ, спонукання, привернення уваги тощо:	Словесні засоби впливу людини на тварин і птахів, керування їхньою поведінкою й діями: прикликання, відгін тощо:	Словесні засоби вираження привітання, прощання, подяки, вибачення, прохання тощо:	Словесні засоби вираження умовної імітації акустичних виявів довкілля: звуків природи, голосів тварин, птахів тощо:
ах! ох! овва! ух! фе! тю! ой боже!	гей! гов! геть! гайда! цить! годі! тсс! марш! стоп	гей! но! соб! цабе! гиля! брись! дзус! вйо!	добридень! будьте здорові! до побачення! будь ласка! дякую! на добраніч!	брязь! дзінь! дрр! га-га-га! ку-ку! тьох!

Звуконаслідування слід відрізняти від усічених дієслівних форм на зразок: бац, бух, кап, клац, верть, ляп, сіп, смик, хап, хрясь, хрум тощо. Такі лексеми не є звуконаслідуванням на тій підставі, що вони виконують синтаксичну функцію присудка в реченні, позначаючи при цьому раптовість дії, напр.: Заплакала Катерина та бух йому в ноги (Т. Шевченко). Ці форми мають значення виду й часу на підставі контексту, керують залежними компонентами, вираженими іменниками у формі непрямих відмінків. Перехід їх до звуконаслідувань відбувається тоді, коли вони втрачають відповідну синтаксичну позицію й стають незалежним членом односкладного речення, позначають процеси, пов’язані із звукоутворенням: „Рип, рип”, – доганяє нас рипіння солдатських чобіт (І. Муратов).