2.1.3.7. Прийменник

Основні поняття: групи прийменників за значенням (просторові, часові, логічні, об’єктні, означальні), за походженням – первинні та вторинні (відприслівникові, відіменникові, віддієслівні), за будовою (прості, складні та складені).

Семантичні типи прийменників: просторові – в, на, по, при, біля, близько, вглиб, всередині, далеко від, довкола, збоку (від), зверх, з-поза, з-попід, коло, край, кінець, навкруг, назустріч, неподалік, праворуч, серед, через та ін.; часові – близько, після, в, упродовж, перед, напередодні; логічні: причини – через, від, з, зважаючи на; мети – з метою, для, в ім’я, заради, на предмет, на честь, на знак, у відповідь; відповідності – відповідно до, у світлі, у дусі, залежно від, у розрізі, згідно з; допустові – незважаючи на, попри, всупереч, наперекір, при, незалежно від; об’єктні – з, без, в; атрибутивні – у (зошит у клітинку), про (думка про тебе).

3. За походженням прийменники є первинні та вторинні. Серед вторинних: відіменникові – внаслідок, коштом, край, кінець, коло, протягом, шляхом; віддієслівні – завдяки, заради, відповідно, зважаючи, виключаючи; прислівникові – близько, зверх, поперек, поряд, насупроти, подовж, посеред, поруч, попереду.

4. Слід розрізняти прийменники й співзвучні з ними інші частини мови: прийменник уживається з іменними частинами мови, а прислівник залежить від дієслова. Потрібно звернути увагу на такі похідні прийменники: назустріч, всупереч, наперекір, обабіч тощо. Пор.: назустріч майбутньому (прийменник) – вийшов назустріч (прислівник), погодився на зустріч з тобою (іменник із прийменником); всупереч принципам – робити всупереч; наперекір негараздам – діяти наперекір.

2.1.3.8. Сполучник

Основні поняття: сурядні (єднальні, протиставні, розділові, градаційні, пояснювальні) і підрядні (з’ясувальні, часу, причини, мети, умови, порівняльні, допустові), за будовою: прості, складні й складені, за походженням – первинні та вторинні, за способом уживання: одиничні, повторювані й парні сполучники.

Сурядні сполучники

1. Єднальні: і, й, та (і), і...і, ні...ні, ані...ані (до цього різновиду зараховують і приєднувальні та й, також).

2. Протиставні: а, але, та (але), проте, зате, однак.

3. Розділові: або, чи, або...або, чи...чи, то...то, а то...а то, не то...не то, чи то...чи то, а то...а то, хоч...хоч.

4. Градаційні: не тільки...а й, не лише...але й, як...так і, якщо не…то.

5. Пояснювальні: тобто, цебто, себто, а саме, як-от, чи, або.

Підрядні сполучники

1. З’ясувальні: що, щоб, як, чи.

2. Причини: бо, адже, оскільки, тому що, через те що, у зв’язку з тим що, затим що, щоб.

3. Мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, з тим щоб, аби.

4. Умовні: коли, коли б, якби, аби, якщо.

5. Часові: коли, поки, доки, тільки, ледве, як, як тільки, перед тим як, після того як.

6. Порівняльні: як, мов, немов, наче, неначе, мовби, немовби, неначебто.

7. Наслідкові: так що.

8. Допустові: дарма що, незважаючи на те, що; хоч (хоча), хай, нехай.

3. У ході вивчення сполучника особливої уваги потребує розрізнення сполучників і сполучних слів (прислівників, займенників), а також інших службових слів, зокрема часток.

Слід пам’ятати, що сполучні слова – це займенникові слова, у яких поєднуються властивості повнозначної і службової частин мови. До них належать:

а) займенники, співвідносні з іменниками: хто, що;

б) займенники, співвідносні з прикметниками: який, чий, котрий;

в) займенники, співвідносні з числівниками: скільки;

г) займенникові прислівники: де, куди, звідки, коли, як, наскільки, чому, навіщо, поки, доки, допоки.

Завжди сполучними словами є: хто, який, чий, котрий, скільки, наскільки, де, куди, звідки, чому, навіщо.

І сполучниками, і сполучними словами можуть бути: що, коли, поки, доки (допоки), як, чим.