1. Розряди прислівників за значенням

Способу дії	Міри і ступеня	Місця	Часу	Причини	Мети
як? яким способом? у який спосіб?	скільки? наскільки? якою мірою? як багато?	де? куди? звідки?	коли? поки? доки? як довго?	чому? через що? з якої причини?	для чого? навіщо? з якою метою?
весело, по-батьківськи, верхи	трохи, удвох, надзвичайно	ліворуч, десь, знизу	споконвіку, доти, щоденно	спросоння, зопалу, чомусь	навмисне, напоказ, нащо

2. За походженням прислівники членують на первинні й вторинні. Первинні – це слова, морфемний склад яких із погляду словотвору сучасної мови визначити не можна. До них належать займенникові прислівники: де, інде, онде, ніде, там, тут, куди, сюди, всюди, звідки, звідси; коли, інколи, тоді, іноді, завжди, доки, поки, доти, досі; стільки, скільки, наскільки, настільки. Вторинні – це прислівники, у яких можна визначити морфемний склад із погляду словотвору сучасної мови: відіменникові (навхрест, літом, верхи); віддієслівні (сторч, пошепки, всупереч); відприкметникові (по-українськи, звисока, сумно); відчислівникові (удвох, уп’яте, по-друге); відзайменникові (нащо, по-нашому, притому).

3. У ракурсі шкільної класифікації до прислівників зараховують слова з модальним значенням: гаразд, можливо, мабуть, імовірно, безумовно, а також предикативи, що виконують роль головного члена односкладного речення: треба, потрібно, необхідно, можна, шкода, жаль, сором та ін.

4. Визначення синтаксичної функції прислівників на -о, -е

1. Обставиною прислівник на -о, -е буває при повнозначних дієвідмінюваних дієсловах, напр.: Тихо в лузі плакала калина (Л. Первомайський).

2. Головним членом безособового речення прислівники на -о, -е є при нульовій або матеріально вираженій дієслівній зв’язці бути та при інших зв’язках (стати, зробитися тощо): Тихо над річкою (Н.тв.); Мені зробилося чомусь сумно.

3. Якщо в реченні є лексема на -о, -е та інфінітив, то, визначаючи їхні синтаксичні функції, треба звертати увагу на такі особливості:

а) порядок слів: якщо першим іде інфінітив, то він виконує функцію підмета, а прислівник – іменної частини складеного іменного присудка: Спати влітку надворі приємно й корисно (З газети);

б) інтонацію (пауза між інфінітивом та прислівником), логічне наголошення прислівника, віддаленість інфінітива від прислівника (між ними стоять інші члени речення), що визначає морфологічний статус слів на -о, -е як прислівників і синтаксичну функцію іменної частини складеного іменного присудка, напр.: Приємно в трави в’ялі і духмяні упасти ниць (П. Крижанівський). Нелегко, кажуть, жити на дві хати. А ще нелегше – жить на дві душі (Л. Костенко).

Якщо ж (найчастіше) прислівник стоїть у препозиції, не є логічно наголошеним і для речення характерна відсутність паузи між лексемою на -о, -е та інфінітивом, то це головний член односкладного безособового речення: Ах як добре збирати усмішки і віддавать їх іншим… (М. Коцюбинський).