2.1.2. Методичні рекомендації до теми „Будова слова. Словотвір”

Основні поняття морфеміки: морфема, корінь, афікс, префікс, суфікс, флексія (закінчення), нульове закінчення, постфікс, інтерфікс, основа.

1. У ході виконання морфемного розбору одним із найскладніших питань є визначення закінчення. Слід пам’ятати, що незмінні частини мови та незмінювані форми не мають закінчення. Це прислівники, дієприслівники, інфінітиви (нині віддають перевагу тлумаченню -ти як формотворчого суфікса), невідмінювані іменники. Закінчення може бути матеріально виражене й нульове (з’являється при відмінюванні, напр.: сіль, клен). Деякі слова мають два закінчення, це складні числівники на позначення сотень, у яких відмінюються обидві частини (двомастами, восьмистам тощо). Є слова із залишковим закінченням, яке нині вже слугує з’єднувальним голосним (інтерфіксом) у складних словах (перекотиполе, триповерховий, двохактний тощо). Складні лексеми, утворені неморфологічним способом зрощення містять не інтерфікси -о, -е, а суфікси, напр.: вищезазначений.

Щоб визначити закінчення в дієслові, треба змінити його особу (чи рід, якщо це дієслово минулого часу або умовного способу) та число, зберігши спосіб і час. Якщо дієслово має постфіксом -ся, то закінчення розташоване перед постфіксом, напр.: дотягнешся, засміялася, здружаться.

Для визначення кореня необхідно дібрати якнайбільше спільнокореневих слів. Повторювана в усіх словах частина і є коренем. Деякі корені складаються навіть з однієї букви, двох тощо (бити, грати).

2. Префікси й суфікси бувають формотворчими і словотворчими. У дієсловах минулого часу та умовного способу виокремлюємо формотворчий суфікс -в (для чоловічого роду) та -л (для жіночого, середнього роду та множини), після яких завжди стоїть закінчення (нульове – у чоловічому роді, -а, -е, -и – у жіночому, середньому та в множині).

Формотворчими є суфікси -іш, -ш – у вищому ступені порівняння прикметників і прислівників, дієприкметникові – н, -т, -л, -уч, -ач, дієприслівникові – -учи, -ачи, -ши, -вши.

Формотворчі префікси слугують для утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників (найкращий, найдужче), дієслівних видових пар (робити – зробити).

Основні поняття словотвору: твірне слово, похідне слово, твірна основа, словотворчий засіб, спосіб словотворення, префіксальний, суфіксальний, постфіксальний, безафіксний (нульова афіксація) способи, префіксально-суфіксальний, префіксально-постфіксальний, суфіксально-постфіксальний, префіксально-суфіксально-постфіксальний способи, складання (словоскладання, основоскладання), складання із суфіксацією, складання з префіксально-суфіксальним способом, абревіація (складноскорочений спосіб), неморфологічні способи словотвору: переосмислення (лексико-семантичний), перехід з однієї частини мови в іншу (морфолого-синтаксичний), злиття двох слів в одне (лексико-синтаксичний).

1. Труднощі словотворчого аналізу пов’язані передовсім із недотриманням основної настанови – поставити слово в початковій формі. Для іменників, кількісних числівників та займенників, співвідносних з іменником, – це форма називного відмінка; для прикметників, порядкових числівників, займенників, співвідносних із прикметниками, – це форма називного відмінка чоловічого роду (якщо прикметник стоїть у формі ступеня порівняння, то потрібно поставити у звичайній формі); для дієвідмінюваних форм дієслова, дієприкметника, дієприслівника, безособових форм на -но, -то – це інфінітив.

2. Серед способів словотвору виокремлюють морфологічні й неморфологічні. Морфологічне словотворення – це творення нових слів за допомогою афіксів чи без них за чинними в мові моделями.

Неморфологічне словотворення – це виникнення нових слів унаслідок переходу в певних синтаксичних умовах з однієї частини мови в іншу, злиття синтаксичного словосполучення в одне слово чи переосмислення значення слів.