Внутрішні конфлікти і пошук власного «я» героїв у творчості Миколи Хвильового

Олександр Білецький назвав Миколу Хвильового «основоположником справжньої нової української прози». Чи можна з цим не погодитися? Яскраві персонажі, глибокий психологізм, актуальність ідей – все характеризує твори Миколи Хвильового. На сторінках його новел та романів оживає неприхована правда пореволюційного життя.

Чи не найголовнішою проблемою героїв Хвильового стає пошук власного «Я», прагнення згармонізувати різні грані своєї душі. Конфлікт із самим собою часто призводить до моральної або фізичної загибелі особистості.

Новела «Я (Романтика)» передає роздвоєння ліричного героя між гуманізмом та обов’язком. Здається, він знайшов себе – чекіст, голова «чорного трибуналу», але щось нелюдське проступає в їхньому праві «купатися в калюжах крові». Герой усвідомлює це так само, як і власну роздвоєність, але вирішує «ніколи, нікому й нічого не говорити» про свої почуття. Цей внутрішній конфлікт переслідував і самого автора: він щиро вірив у «загірну комуну», але не витримав наруги над Україною. У новелі бачимо алегорію: убиваючи матір, герой розстрілює свою неньку-батьківщину.

Романи «Вальдшнепи» та «Санаторійна зона» знову показують злам особистості. Головні герої – люди, які опинилися на узбіччі життя, перемелені жорнами революції. У кожного були мрії, плани, надії… Хтось мав талант, хтось любив квіти… Та хіба система звертає увагу на сотні, тисячі таких доль? Хіба можна такою ціною створити «рай на землі»? Саме на ці запитання Микола Хвильовий намагався знайти відповідь, адже це була і його трагедія, його конфлікт із собою. Лише перед смертю митець зрозумів, що більшовизм і національна ідея не сумісні.

Чи засвоїли ми цей урок історії, щоб не кинути знову зламані долі на узбіччя?

Семеренко Світлана Віталіївна

(11 клас Кам’янської загальноосвітньої

школи Васильківського району

Запорізької області)

Внутрішні конфлікти і пошук власного «я» героїв у творчості Миколи Хвильового

Суперечливі революційні події неначе роздвоювали людську душу. З одного боку, це шлях до «омріяної загірної комуни», світлого майбутнього, з іншого – кровопролиття, втрата моральних цінностей, духовних ідеалів. На мою думку, у своїх творах Микола Хвильовий надзвичайно тонко, вмотивовано розкрив ці конфлікти, внутрішні суперечності в душі людини. Його герої осмислюють пореволюційні проблеми, намагаються знайти відповідь на наболілі питання. Вони часто постають перед вибором, вагаються між особистим та революційним, зазнають душевного зламу, кризи. Крім того, у їхніх роздумах передані власні розчарування письменника.

Мабуть, найбільш разючі суперечності розривають головного героя новели «Я (Романтика)». Його психіка роздвоєна, у свідомості борються два начала – людське та тваринне. Він перебуває на роздоріжжі. Чекіст до безумства вірить у «загірну комуну», прагне торувати шлях до світлого, радісного майбутнього. Фанатична віра ніби виправдовує криваві засоби здійснення мети. «Главковерх» настільки сліпо переконаний у справедливості «чорного трибуналу», що пропонує зробити з комуніста «нового Месію». Проте в його душі виникають тривожні сум’яття, непоборні сумніви: «Мої мислі – до неможливості напружений дріт». Крім того, комунар усвідомлює своє людське начало: «Я – чекіст, але я й людина». А людині притаманні гуманістичні цінності: любов, милосердя, благородність.

Отже, в душі героя відбувається одвічна боротьба добра і зла. Філософ М. Попович вважає, що герої новели – «різні кінці одного романтичного «Я». З одного боку, «м’ятежний син» бачить у своїй матері образ «загірної Марії» як уособлення вищого добра, милосердя. Саме мати – втілення людського, Божого начала чекіста, яке він приховує. З другого боку, головний герой усвідомлює, що доктор Тагабат – це «його безвихідний хазяїн», тваринний інстинкт. Чекіст перебуває в стані екзальтації, істерії, намагається виправдати себе. Проте такий кривавий шлях до світлої мети не можливий, утопічний, тому чекіст «ішов у нікуди».

Комуністична ідеологія знецінює людське життя, заперечує первісне призначення людини. Наприклад, у новелі «Сентиментальна історія» Микола Хвильовий прагне привернути увагу до долі окремої людини у вирі революції. Головна героїня твору перебуває в пошуках істини, добра. Але в пореволюційному світі немає місця для сильної, вільної, правдивої людини, її поглинають, знеособлюють сірі маси. Б’янка не бажає бути «зайвою», хоч розуміє, що дійсність перетворилася на «вселенський бардачок». Дівчина намагається знайти себе, відшукати правду, незважаючи на антилюдяність доби. Внутрішні конфлікти роз’ятрюють душу героїні. Честь і людська гідність нікому не потрібні в «новому» світі. Б’янка дійшла висновку, що її уявлення про ідеал зараз хибні, знецінені. Вона дозволяє занапастити себе, проте не знаходить душевної рівноваги.

Подібні болючі роздуми, внутрішні конфлікти розривають героїв роману «Вальдшнепи», повісті «Санаторійна зона». Криза світогляду, роздвоєність душі, глибоке сум’яття, пошук виходу – ось колізії цих творів.

Насамкінець варто зазначити, що герої творів Миколи Хвильового не можуть знайти себе в антилюдяному пореволюційному світі. Конфлікти в душах персонажів переважно зумовлені крахом ідей, усвідомленням їхньої утопічності. Як і сам письменник, герої, перебуваючи в пошуку істини, знаходять «мертву дорогу». Ще М. Рильський казав, що світ неначе «розчахнувся на «так» і «ні», на біле і червоне». Саме це викликало сум’яття героїв Миколи Хвильового.

Бородкіна Наталя Василівна

(11 клас, м. Луцьк)