Слово подвоює світ і дає змогу подумки оперувати з предметами навіть за їхньої відсутності

Слово… Скільки в ньому глибокого змісту, витонченої краси, кришталевої ніжності, священної гармонії! Безперечно, я не можу не погодитися з висловом А. Лурія про те, що слово подвоює світ і дає змогу подумки оперувати з предметами навіть за їхньої відсутності. Мова допомагає нам жити у двох паралельних вимірах: у суворій реальності сірих буднів та яскравих свят і водночас у дивовижному світі уяви та фантазії, де завжди панує невимовно любий сімейний лад, затишок та злагода. Там наша душа огорнена м’яким сизим серпанком прекрасної мрії, що вкриває прозорим маревом, забезпечує відчуття захищеності, спокою, комфорту.

Природа подарувала людині другу сигнальну систему. Саме цим біологічним чинником та ще кількома анатомічними особливостями будови тіла ми й відрізняємося від інших живих істот. Вона дає змогу подумки оперувати з найрізноманітнішими поняттями, асоціюючи їх із реальними предметами. Тому для роботи з ними не потрібно осягати все органами чуття. Наприклад, для того щоб написати відгук на улюблену книгу, зовсім не обов’язково постійно тримати її в полі зору. Ми можемо подумки наспівувати мелодію, коли в кімнаті панує абсолютна тиша. Читаючи газету, не зважаємо на смакові якості паперу, на якому видрукувано текст. Мудра матінка-природа наділила людей другою сигнальною системою, щоб вони, почувши одне-єдине слово, блискавично змогли побудувати ланцюжок закономірних асоціацій.

Слово не просто забезпечує радість спілкування з людьми, дарує невимовну естетичну насолоду, а й дає змогу виявити свої почуття та емоції. Ним можна вбити, а можна воскресити. Ніжним, лагідним словом ми загоюємо криваві рани в душі, несемо у світ радісну усмішку й чудовий настрій. Проте все це було б неможливим без однієї з найважливіших функцій мови – номінативної. Адже кожен предмет чи абстрактне явище має свою назву, що найдоречніше відтворює його сутність. Отже, ми можемо оперувати з предметами навіть за їхньої відсутності, використовуючи для цього лише умовні позначення слова.

Саме мова дарує нам радість мріяти. Ми можемо літати у вигаданому світі чарівних образів, поетичної краси. На мою думку, мрія і політ – тотожні поняття. Нумо мріяти, друзі! Нехай барвисті метелики гармонії й щастя віднесуть нас туди, де завжди панує добро і казка, де немає горя й сліз, де завжди спокійно та затишно. Адже лише слово дарує нам виняткову можливість здійснити цю незабутню подорож.

Проте, живучи серед людей, ми не маємо жодного морального права забувати про сувору дійсність. Літаючи в уявних небесах, не можна не зважати на загальноприйняті вселюдські морально-етичні норми, завдяки яким життя не перетворюється в хаос, а навпаки – набуває чіткості й організованості. Треба завжди пам’ятати ту основну життєву мудрість, що визріває роками в наших душах з материною колисковою, із батьковою казкою. Потрібно вічно плекати ті почуття, що ясним вогником розгораються в серці, коли ми з невимовним хвилюванням, зі сльозами на очах перегортаємо героїчні й трагічні сторінки історії рідного народу. Ця незгасна іскорка любові й раціональності допомагає нам вижити у скрутні хвилини.

У світовій літературі проблему мрії та реальності висвітлювали по-різному. Романтики зображали свій уявний світ заради мистецтва й прагнули поєднати ідеал із дійсністю. Реалісти, здійснюючи глибокі узагальнення, відтворювали життя таким, яким воно є. Натуралісти просто «фотографували» тогочасну реальність, не оцінюючи її. Модерністи повернулися до відтворення романтичних ідеалів краси, духовності, самотності, боротьби з антигуманним світом. Усіх цих митців об’єднує одне: мистецтво слова. Вони творили високохудожню поезію і проникливу прозу, даруючи читачам унікальну можливість подорожувати їхніми світами, прекрасними й неповторними.

Отож нехай холодний розум і полум’яне серце завжди супроводжують наші вчинки й задуми. Живімо так, щоб нам не соромно було переступити поріг отчого дому, вклонитися стареньким батькам, поцілувати їхні натруджені руки. Тільки тоді в цілковитій гармонії зі світом та із самим собою всі священні ідеали й заповітні мрії, леліяні рідним словом, набудуть істинної цінності й засяють коштовними камінчиками у вселюдській скарбниці добра та любові.

Гаврилюк Галини Ігорівни

(10 клас, м. Тернопіль)