- •1. Облік із операцій, пов’язаних зі змінами величини капіталу. Емісійні різниці.
- •2. Порядок складання обов’язкових форм звітності комерційних банків.
- •Облік нарахування та сплати процентів за депозитами юридичних і фізичних осіб.
- •Облік доходів банку за кредитними операціями
- •5. Поняття основного і додаткового капіталу банку.
- •6. Облік депозитних операцій суб'єктів господарювання.
- •7 Облік операцій із формування статутного капіталу.
- •8. Організація та облік кореспондентських відносин між банківськими установами.
- •9. Облікова політика діяльності банку
- •10 Форми забезпечення повернення кредиту
- •11. Облік операцій із нарахуванням та виплатою дивідендів акціонерам банку
- •12 Облік ведення операцій за рахунками клієнтів в іноземній валюті
- •13 Порядок виконання банківськими установами операцій приймання та видачі готівки
- •14 Суть та класифікація банківської документації.
- •15 Порядок бухгалтерського обліку формування спеціальних резервів на покриття можливих витрат за наданими кредитами.
- •16 Облік торгівельних валютних операцій.
- •17 Принципи організації облікової роботи в касі банку.
- •18 Організація обліку валютних операцій
- •19. Облікові процедури, що виконуються з настанням терміну погашення кредиту
- •20. Валютна позиція банку та її врахування в бухгалтерських записах за операціями в іноземній валюті.
- •21. Бухгалтерський облік операцій за формами кредитів: на поточні потреби, іпотечних кредитів та інших кредитів, що надані суб'єктам господарювання, фізичним особам
- •Облік доходів банку.
- •23. Відкриття банками рахунків клієнтам та використання коштів за цими рахунками.
- •24 Порядок інкасації грошової виручки.
- •25 Облік обмінних операцій в іноземній валюті
- •26 Облік з підзвітними особами.
- •27 Облік переоцінки активів і зобов'язань в іноземній валюті.
- •28 Облік розрахункових операцій клієнтів банку з допомогою платіжних інструментів: платіжного доручення, платіжної вимоги – доручення, платіжної вимоги, акредитиву, розрахункового чеку, векселів.
- •29 Організація облікового процесу операцій з цінними паперами.
- •30 Облік операцій із внесення, перерахування коштів на картрахунки фізичних та юридичних осіб.
9. Облікова політика діяльності банку
Облікова політика – це сукупність визначених у межах чинного законодавства принципів, методів, процедур що використовуються банком для складання і подання фінансової звітності.
Кожному банку має бути розроблений наказ про облікову політику, який затверджується перед початком нового року керівником.
Вимоги основних положень облікової політики банку Облікова політика банку базується на основних принципах бухгалтерського обліку, яких банки повинні дотримуватися при веденні рахунків і складанні зовнішньої та внутрішньої звітності. Банки ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у валюті України. Операції в іноземній валюті відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності у валюті України з перерахуванням її за офіційним валютним курсом, установленим Національним банком України на дату здійснення операції або складання звітності. Операції повинні бути відображені в обліку в тому звітному періоді, в якому вони були здійснені, незалежно від дати руху коштів за ними. Банки висвітлюють обрану ними облікову політику шляхом опису: - принципів обліку статей звітності; - методів оцінки окремих статей звітності; - фактів, що стосуються змін в обліковій політиці. Облікова політика банку має враховувати методи оцінки активів та зобов'язань. Оцінка - це процес визнання тієї суми коштів, за якою статті фінансової звітності мають визнаватися і обліковуватися у балансі та звіті про фінансові результати. Активи і зобов'язання мають бути оцінені та відображені в обліку таким чином, щоб не переносити наявні фінансові ризики, які потенційно загрожують фінансовому становищу банку, на наступні звітні періоди. Активи і зобов'язання обліковуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення (за первісною або справедливою вартістю).
10 Форми забезпечення повернення кредиту
В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок: — застава; — гарантія; — перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи; — іпотека; — страхова угода (поліс). Застава — це спосіб забезпечення зобов’язання. Найпоширенішою є застава, обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором. Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру, тобто його не можна укладати поза договором, виконання якого він забезпечує. Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права. Заставне майно мусить мати: — високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти; — здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом терміну користування позичкою); — стабільні ціни; — низькі витрати щодо зберігання і реалізації; — легкий доступ для контролю. Кредитор-заставодержатель має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечене ним зобов’язання не буде виконано. Кредитор має право у разі невиконання боржником-заставодавцем забезпеченого заставою зобов’язання отримати задоволення з вартості заставного майна раніше інших кредиторів боржника. Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички. Нижче наведений зразок договору про заставу.