3.Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія, наука

Філософії як теоретичному світогляду історично передувала міфологія. Міфологічний світогляд є системою образного знання про світ, де світ постає у єдності з людиною, у взаємопереходах усього в усе. Міфологію як світобачення репрезентує система міфів. Зовні міф постає як оповідь про життя і вчинки богів, героїв, фантастичних істот, наділених унікальними здібностями, надприродною і невидимою силою.

Міфи існували в усіх народів світу. Незважаючи на розмаїття, міфи різних народів мають спільні теми: космогонічні (про походження світу), есхатологічні (про кінець світу), антропогонічні (про походження людей), про культурні досягнення: вогонь, ремесла, звичаї й обряди; календарні (про річні цикли природи та обряди, пов'язані зі зміною пір року і господарською діяльністю). Одні народи мають викристалізовану міфологію (греки), інші розмиту, з нечіткою ієрархією богів (українці).

Проаналізуємо риси міфологічного світогляду.

1)Передовсім він є образно-метафоричним, де думка втілюється у поетичних образах і метафорах.

2)Міфологічний світогляд образно-магічний, що виявляється у можливості взаємодії з невидимими силами. (Магія - це дія або сукупність дій, що ґрунтуються на залученні невидимих сил для впливу на вчинки, поведінку людей у реальному світі та на природу. )

3)Магія постає єдністю обрядового дійства (ритуалу) і слова (замовляння). Ритуал здійснюється в спільноті та через спільноту, він є виразом її прагнення бути в гармонії зі світом, залучати невидимі сили до співпраці з людиною. Ритуал був надзвичайно ефективним способом утримувати порядок.

4)Для міфологічного світогляду було властиве одушевлення всього існуючого. Тому він був анімістичним, тобто людина вірила, що все довкола неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, як усяка жива істота, а тому до природи первісна людина ставилась, як до істоти живої.

5)Міфологічний світогляд був також антропоморфним. Всесвіт у міфові розглядався за аналогією з людиною. Природні сили ототожнювалися із антропоморфними істотами.

6)Міфологічному світогляду був притаманний політеїзм - багатобожжя. Але у міфології людина не вірить у богів і духів, а прагне розібратися у їхньому світі, щоб підпорядкувати духовний світ собі та своїм інтересам, покладаючись на магічну техніку своїх ритуалів і заклинань. Тому в міфології формується ієрархія богів, адже людині треба було знати, якому богу, коли і як молитися. Якщо всі правила молитви виконані, то бог просто зобов'язаний діяти. Ставлення до богів було не сакральне.

7)Астральнісгь міфологічного мислення полягає у визнанні впливу на життя людини космічних сил, планет, зірок. Ця риса виявна у пошануванні людиною всього, від чого вона залежала в своєму щоденному житті, а найперше в житті господарському: небесні світила, тобто сонце, місяць і зорі, природні стихії: вогонь, вода, земля, повітря.

8)Синкретизм міфологічного світогляду полягає у нерозривній єдності думки (слова) та дії. Вони не розділені, як у сучасної людини, яка чітко розрізняє мислення і вчинки. Сучасна людина керується логічним мисленням, тоді як первісна людина - образним мисленням. Важливою рисою цього мислення є відсутність сприймання причиново-наслідкових зв'язків між речами та явищами світу. Образне мислення пов'язує речі та події за допомогою асоціацій та аналогій. Синкретизм міфу означає ще й тотожність імені з предметом, а звідси заборона називати демонічні сили власним іменем.

Міфологія виконувала низку функцій у первісному суспільстві:

1) забезпечувала духовний зв'язок поколінь у мовному, етнічному і культурному відношенні.

2)визначала систему вартостей, згуртовувала рід, забезпечуючи його виживання.

3)задавала способи поведінки через колективні дійства

4)виконувала місію збереження та відтворення етичної рівноваги світоладу первісної людини через звичаї, ритуали та обряди .(Кримський)

5)була способом упорядкування й освоєння світу, що обступав людину як безодня, хаос і породжував почуття страху перед невідомим.

6)була способом подолання незнання і водночас задавала взірці поведінки, схеми ставлення людини до світу, інших людей і до самої себе.

Узагальнені зразки поведінки і мислення в їхній нерозривній єдності наглядно-демонстративно подають легенди, притчі, культові зображення, ритуальні дійства.

Занепад первіснообщинного ладу спричиняє розпад міфологічної свідомості. На зміну міфології приходить релігія та філософія. Однак міфологія не зникає безслідно, а продовжує жити в різних формах мистецтва, а також-у соціальних міфах.

Релігійний світогляд - це система символічно-містичного знання про світ та місце людини в світі. Особливості:

1) поділ світу на земний і потойбічний, світ речей і світ антропоморфних істот. Межею, що розділяє для людини два світи, є її власна смерть.

2) віра у безсмертя душі. Земне життя релігійний світогляд розглядає як підготовку до потойбічного, суто духовного життя.

3)На противагу міфологічним політеїстичним віруванням, релігійний світогляд є монотеїстичною вірою в Єдиного Доброго Бога-Творця.

4) Основа релігійного світогляду - віра в існування надприродних сил та їх вирішальної ролі в житті людей.

5) Релігія звертається до почуттєво-вольової сфери людини. Релігійний світогляд ґрунтується на почутті любові до Бога та людей.

6) В релігії завжди є момент таємничості

7) Релігійний світогляд догматичний, він вимагає від людини наслідувати беззастережно Святе Письмо.

8) Суттєвою відмінністю релігії є наявність культової системи, тобто системи обрядових дій, які опосередковують взаємостосунки людини з потойбічним духовним світом.

Філософія і релігія дуже тісно переплітаються між собою. До речі, саме філософія підготувала мислення загалу до прийняття монотеїстичної віри. Необхідно зазначити, що філософії та релігії притаманні деякі спільні риси:

1. Філософія і релігія звернені до Абсолюту. Абсолют - це вічне, нескінченне, творче, духовне начало, що є основою всього існуючого. Філософія в розумінні світу виходить із раціонального чи ірраціонального Абсолюту, який перебуває за межами світу (природи). Проте філософія не іменує його власним іменем. Абсолют немає образного еквіваленту. Він може бути як трансцендентним, так і іманентним буттю. Релігійне бачення світу ґрунтується на персоніфікованих надприродних силах, що потойбічні земному світу.

2. Філософії притаманний плюралізм учень, шкіл і напрямів. Наприклад, натуралізм, матеріалізм, ідеалізм тощо. Розмаїтість властива і релігійному світогляду: світові релігії - християнство, буддизм, іслам; регіональні релігії, національні, окультизм.

3. Філософії властиве інтуїтивне осягнення Абсолюту і вираження його в понятті. Релігія також послуговується інтуїцією (містичною) в сприйнятті надприродних сил.

Релігія виконувала і виконує цілу низку функцій:

1)Зокрема вона формує свідомість єдності людського роду, значущість загальнолюдських норм і вартостей у повсякденному житті, їхню трансляцію від покоління до покоління.

2)Релігія може виконувати дуже важливу функцію спасіння людини від душевної самотності.

3)вона сприяє розвитку духовності народу.

4)Як духовна опора людини, релігія ефективно компенсує страждання та підтримує надію в кризових випробовуваннях, допомагає віднайти втрачені ідеали.

5)Правда, релігія може виконувати і соціально-репресивну функцію, тримаючи народ у покорі та смиренності.

Філософський світогляд — світогляд, основою якого є раціональне, філософське усвідомлення світу.

Особливості:

1)Основу філософського світогляду складають теоретично обґрунтовані знання та оцінки. А тому філософія апелює до розуму людини.

2)Філософія прагне все пояснити і зрозуміти, тому собливістю філософського світогляду є вільнодумство. Реальне буття філософського знання - це нескінченний діалог "філософських світів" різних мислителів і різних традицій.

3)Філософія вчить тому, що своє життя, свій завтрашній день людина може і повинен вибрати і здійснити сам, покладаючись на власний розум, на відміну від міфолочіного який покладається тільки на долю.

4) філософія форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу.

5) Ії особливість, порівняно з наукою в тому, що вона дозволяє об’єктивно, в теоретичній формі осмислити світ, як світ людини, розглянути місце і положення людини у світі, її смисложиттєві проблеми.

5) філософія формулює як свою головну мету прагнення до істини

6) філософський світогляд різниться від епохи до епохи від людини до людини.

В історії філософського світогляду виділяють різні типи філософських систем. Залежно від того, що приймається за сутність світу філософія буває:

1)матеріалістичною (матерія є первинною)

2)ідеалістичною (дух є первинним);

1)моністичною (один початок вибирається за основу)

2) дуалістичною (два першопочатки – матерія і дух).

Залежно від розуміння розвитку філософські системи бувають:

а) метафізичними (розвиток як просте кількісне зменшення чи збільшення);

б) діалектичними (розвиток як саморозвиток, перерва безперервності, боротьба протилежностей).

Науковий світогляд — усвідомлення світу через отримання істинних знань, відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Науковий світогляд є теоретичною формою відношення до світу, в ньому світ розглядається об’єктивно, таким, яким він є незалежно від людини. Людина розглядається в ньому тільки як частина світу - природи чи суспільства. Теоретичне відношення до світу дозволило людині поставити закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації. Проте визначення людини, як тільки частини світу дається взнаки не лише в світоглядному, а й практичному аспекті діяльності науки, що тісно пов’язані. Прикладом може служити сучасні недовіра та песимізм по відношенню до науки та науково-технічного прогресу, оскільки виявилось, що наукові відкриття не завжди є благом для людини Таким чином наука не спроможна подолати світоглядну дисгармонію - досягнути єдності людини зі світом.