21) Структура свідомості та самосвідомість

У 20 столітті структуру свідомості вивчали такі філософські школи як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін. Судячи з результатів останніх досягнень, варто зауважити, що складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності розмежувати її функціональні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини перебувають у нерозривній єдності. На приклад, пам'ять – це і здатність актуалізувати минуле (функція свідомості), і, водночас, наявність у свідомості певних образів, понять та тверджень (структура одиниці чи форми свідомості)

• структура свідомості це ніщо інше як єдність її властивостей та похідних від них форм прояву.

Структура: за рівнями свідомість функціонує в єдності самосвідомості, свідомого, підсвідомого та надсвідомого, за складовими власне свідомість складається із мислення, емоцій, почуттів та волі.

Розглядаючи структуру свідомості ми повинні розуміти певну умовність та відносність будь-яких внутрішніх її поділів. У людській свідомості не існує чіткої та однозначної межі між мисленням і волею. Тому ми здатні радіти інтелектуальним винаходам, прозрінням відкривати нові горизонти для мислення; волю, на приклад, можна вважати свідомістю в її дійовому спрямуванні, а сама воля не можлива без свідомого людського самоконтролю. Через це в сучасній філософії інколи вживаються дещо несподівані характеристики свідомості : свідомість це є можливість більшої свідомості.

Структура свідомості не тотожна психіці. Психіка поняття ширше воно вбирає в себе як свідоме так і несвідоме та підсвідоме. Тобто значна частина людських ідей відбувається на інстинктивному рівні, є автоматичними, не є усвідомленими. Свідоме і несвідоме перебувають у постійній взаємодії. Психічні процеси стають предметом свідомого становлення людини, що їх вона контролює і спрямовує. В свою чергу велика кількість усвідомлених дій набувають ознаки звички і зводяться до автоматизму, що не потребує втручання свідомості. Такі дії забезпечує надсвідоме та підсвідоме функціонування психіки.

Вищим рівнем свідомості є самосвідомість.

•самосвідомість – це здатність людини робити об’єктом розгляду свою власну свідомість.

На рівні самосвідомості людина здійснює оцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань , думок, ідеалів, мотивів, вчинків і т. ін. Самосвідомість є обовязковим елементом свідомості; без неї людина не могла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдосконалюватись. Іншими словами самосвідомість – це діяльність душі людини, її спрямованість на свою внутрішню сутність, діалог «я» з самим собою. В основі самосвідомості лежить рефлексія – специфічний спосіб мислення, що його можна назвати «подвійним баченням», тобто це розуміння самого розуміння, мислення самого мислення, сприйняття своїх внутрішніх станів, знань уявлень, цінностей і, відповідно, умова конструктивної діяльності свідомості.

Весь цілісний світ людського духу можна уявити у вигляді трьох великих сфер: мислення , емоцій та почуттів, волі. Ядро свідомості становить мислення – оперування предметним змістом, знання, це означає, що ми завжди бачимо в речах значно більше, ніж те, що дають нам відчуття. Так скульптор бачить у дереві майбутній витвір, хоча чуттєво йому надано, що це лише дерево.. Саме в знанні дійсність постає перед людиною як сукупність буттєвих одиниць. Так взаємодію свідомості і дійсності можна виразити як: свідомість-знання-дійсність.

У певному розумінні свідомість і знання є схожими, проте свідомість – це ширше поняття Свідомість оперує не лише рефлексією на дійсність, а й рефлексією на результати першої рефлексії, певні дії із знанням, їх використання.

Сфера емоцій - це процес переживання життєвої значущості явищ і ситуацій, внутрішній стан, що виявляє стан особи до зовнішніх подій. Вищим рівнем емоцій є духовні почуття.

Воля – здатність людини мобілізувати і сконцентрувати всі духовні та фізичні сили на виконанні мети, яка не має безпосереднього біологічного значення (інакше спрацьовують інстинкти). Ознакою вольовитості виступає уміння приглушити в собі безпосередні життєві імпульси.