16. Дуалізм начал в китайській і індійській філософії. Дуалізм Декарта.

Із самої назви стає зрозуміло, що мова йде про наявність двох начал. Тобто дуальність (дуалізм) - це ідея про існування двох протилежних начал, які не можна звести одне до іншого, але в той же час один без одного вони існувати не можуть. Дуальності приймають форму деяких полярних конструктів в розумі людини. Адже люди оперують саме такими протилежними поняттями, як добро і зло, біле і чорне і т.д. Принцип дуалізму полягає в твердженні, що в основі всього, що є в цьому світі, лежать два протиборчі початку. Якщо йти далі, то саме життя є боротьба протилежностей. У спокої немає життя, розвитку. У боротьбі народжується істина.

Метафізичне пояснення

Поняття про двох засадах всього сущого древнє, як сам світ. Дуалізм - це не поділ світу на два рівні, плану, це нерозривний взаємозв'язок, взаімообуславліваніе цих протилежних начал. Як вже говорилося, без одного немає іншого. Одне початок пояснюється через інше. Наприклад, без світла немає темряви, без зла немає добра тощо.

Індійській філософії дуалізм також властивий, зокрема, філософії школи

санкх’я: “Основною характеристикою санкх’ї є послідовний дуалізм, в результаті якого всі начала світу, яких налічується 25, кінець-кінцем, редукуються до двох першоначал: Пракріті/Прадхана– “непроявлений”резервуар всіх еволюціонуючих з нього світових феноменів (які осмислюються як модифікації трьох “атомарних” станів буття – гун, єдність яких і становить Пракріті) і Пуруша– духовне начало, “чистийсуб’єкт”.

Китайська філософська думка побудована на протиставленні принципів “інь ” та “ян”, які є водночас антагоністичними, але й взаємодоповняльними. Ця пара протилежностей також виражає і релігійний дуалізм стародавнього Китаю, оскільки “жіноча природа впізнається в усьому, що є інь, а чоловіча – у всьому, що ян, тема ієрогамії виникає як у космічному вимірі, так і врелігійному.

Дуалізм філософських поглядів Р.Декарта.

Рене Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і засновник раціоналізму. В історії Нової філософії перший розробив дуалістичне філософське вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасно самостійного існування свідомості і матерії, душі й тіла. З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстанція, реальне тіло. З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, “мислячу субстанцію”, котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його дуалізм. Людину він розглядав як механічне поєднання цих 2 субстанцій. Дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу, тому Декарт ввів третю субстанцію-Бога, яка зумовлювала їх єдність і можливість пізнання навколишнього світу.

Дуалізм Р. Декарта усунув Бога з природи, що означало початок споживацького ставлення до природи. Його онтологія формувала прагматичний світогляд, який започаткував знецінене ставлення до природи європейською цивілізацією.