22. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей

Вдосконалення обґрунтування класичної кількісної теорії грошей та ігнорування її прихильниками впливу грошей на систему цін і на економіку тривало доки не зросли розміри циклічних коливань ринкової економіки, а в теорії виникла неокласична теорія відтворення у формі двох напрямів:

• трансанкційного варіанту І.Фішера;

• кембріджського варіанту А. Маршалла.

І. Фішер підійшов до аналізу взаємозв’язку між грішми і цінами більш широко, ніж попередники, ураховуючи вплив на цей взаємозв’язок і чинників з боку ринку. Такий підхід був виправданий тим, що розвиток товарного виробництва призводив до ускладнення обміну товарів і процесу ціноутворення. У цих умовах неможливо розглядати залежність між грішми і цінами в межах тільки їхньої взаємодії.

Помітнішим ставав процес трансформації товарної природи грошей у нетоварну, що робило грошовий обіг і емісію грошей надто еластичними й відносно незалежними від тієї товарної маси, яку вони обслуговують.

Отже, на відміну від своїх попередників, Фішер уважає, що на рівень цін впливає не один фактор (кількість грошей), а декілька факторів (швидкість обігу грошей, кількість товарів).

Кембриджська версія виникла на початку XX ст. Її засновники:англ. економісти А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон та ін. Відмінності цього напрямку кількісної теорії від трансакційного варіанта полягають у такому:

1. проблеми взаємозв’язку між зміною грошової маси і рівнем цін розглянуто на мікрорівні;

2. деталізація цього мікроекономічного процесу досягається за рахунок аналізу суб’єктивної поведінки господарюючого суб’єкта щодо використання готівки, яка перебуває в розпорядженні господарюючих суб’єктів і утворює так звані касові залишки. Їх використання визначається певною мотивацією з боку учасників господарського обороту, тобто фізичних і юридичних осіб.

Кембриджська версія кількісної теорії грошей особлива тим, що вона виходить з примусового характеру емісії грошей. Емісія є незалежною від господарюючого суб’єкта, і здійснюється державою автономно у вигляді довгострокової емісії та продажу державних цінних паперів.

23. Основні типи грошових систем, їх еволюція

Еволюція грошових систем характерна виникненням і розвитком таких систем, як: металевого, паперово-грошового та кредитного обігу.

Історично система металевого обігу реалізувалась у формі біметалізму та монометалізму. При біметалізмі роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами — золотом і сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму:

— система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється стихійно на ринковій основі;

— система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;

— система "кульгаючої" валюти, коли один із видів монет карбується в закритому порядку.

Монометалізм — це грошова система, за якої лише один вид металу виконує роль грошей. Різновидами монометалізму є:

— золотомонетний стандарт (передбачав безпосередній обіг золотих монет, а також вільний обмін грошових знаків (банкнот) на золото);

— золотозлитковий стандарт (згідно з яким монети в обіг не випускались, але забезпечувався обмін банкнот на стандартні золоті злитки);

— золотодевізний стандарт (національні грошові одиниці обмінювалися на іноземну валюту (девізи), розмінну на золото).

Отже, система металевого обігу — це обіг металевих грошових знаків.

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може бути у двох формах: випуск казначейських білетів; покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії. Регулювання грошового обігу здійснюється заходами, спрямованими на оздоровлення фінансів і збалансування бюджету.

Система кредитного обігу — це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Органом регулювання грошового обігу є банківська система.