80. Структура ринку позичкових капіталів

Ринок позичкових капіталів – це сегмент фінансового ринку, на якому формується попит і пропозиція на позичковий капітал. Зважаючи на важливу роль позич- кового капіталу у розвитку економіки, дослідження тео- ретичних аспектів, які висвітлюють засадні ознаки формування та розвитку ринку позичкових капіталів, набуває особливої актуальності.

У період вільної конкуренції основною формою руху позичкового капіталу був кредит. Він надавався рантьє (особливими грошовими капіталістами) - різним верствам суспільства, товаровиробниками - один одному, а також банками, які залучали вільні грошові капітали та заощадження одних суб'єктів і надавали їх у позичку іншим.

З розвитком ринку, розширенням обсягів капіталів, наданих у тимчасове користування, з одного боку, і з ростом попиту на позиковий капітал - з іншого,структура ринку капіталів і механізм руху позичкового капіталу істотно ускладнилися.

Сучасна структура ринку позичкових капіталів характеризується двома основними ознаками: тимчасовим та інституційним.

По тимчасовому ознакою розрізняють грошовий ринок, на якому надаються кредити на період від кількох тижнів до одного року, і безпосередньо, ринок капіталів, де грошові кошти видаються на більш тривалі терміни: від року до п'яти років (ринок середньострокових кредитів) і від п'яти і більше років (ринок довгострокових кредитів).

За функциональноинституциональному ознакою сучасний ринок позичкових капіталів передбачає наявність двох основних ланок: кредитної системи(сукупності різних кредітнофінансових інститутів) і ринку цінних паперів. Останній, у свою чергу, поділяється на первинний ринок, де продаються і купуються нові емісії цінних паперів, біржовий (вторинний), де купуються і продаються раніше випущені цінні папери, і позабіржовий ринок, де відбувається реалізація цінних паперів, які не можуть бути продані на біржі. Позабіржовий ринок ще називається вуличним.

Уявімо структуру ринку позичкових капіталів з точки зору функціонального та інституційного підходів у вигляді схем.

Функціональна (операційна) структура ринку позичкового капіталу. 

Тимчасової і функціонально-інституціональний ознаки ринку позичкових капіталів характерні для всіх країн. Разом з тим про стан національного ринку судять за інституціональними ознаками, тобто за наявності двох основних ярусів: кредитної системи та ринку цінних паперів.

Найбільш розвиненими є ринки капіталів США, країн Західної Європи і Японії. У цих країнах існують розгалужені, гнучкі ринки капіталів з добре розвиненими двома основними ярусами і розгалуженою мережею різних кредитно-фінансових інститутів. У той же час ринок капіталу в США знаходиться в привілейованому положенні, оскільки зазначені характеристики в ньому представлені значно яскравіше і глибше.

81. Суб’єкти кредитних відносин

Суб'єктами кредитних відносин виступають кредитор і позичальник.

Кредитор - це суб'єкт кредитних відносин, який надає кошти у тимчасове користування. Джерелом коштів для надання позички можуть бути як власні кошти кредитора, так і позикові. Кредиторами можуть бути підприємства, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні та інвестиційні фонди, держави, банки, небанківські фінансово-кредитні установи та ін. Метою надання кредиту є одержання прибутку у вигляді позичкового відсотка.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який одержує позичку.

82. Сутність валюти, конвертованість валюти, валютний курс.

Валюта – це будь-які грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов'язане із зовнішньоекономічними відносинами

КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТИ (convertibility) – здатність національної валюти обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби (від лат. conversio – перетворення). Розрізняють повну та часткову К.в. В умовах повної конвертованості відбувається вільне використання національної грошової одиниці та її обмін на іноземні валюти без будь-яких обмежень як для резидентів, так і для нерезидентів.

Залежно від рівня К.в. їх поділяють на: вільно конвертовані; валюти з обмеженою конвертованістю; неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти.

Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.

83. Сутність грошей.

Гроші за своєю сутністю — це загальний еквівалент. Розкриваючи сутність грошей, К. Маркс у своїй праці »Капітал» дав їм таке визначення: »Специфічний товарний вид, з натуральною формою якого суспільно зростається еквівалентна форма, стає грошовим товаром, або функціонує як гроші»

Функціональна сутність грошей мало змінилась у сучасних умовах, але форма вираження її зазнала суттєвих змін. Це, передусім, знайшло своє виявлення в трансформації товарної природи грошей у нетоварну, що зробило гроші більш еластичними у виконанні ними своїх функції і водночас значно ускладнило й посилило роль грошей як самостійного за своїм впливом на економіку елемента.

Сутність грошей як загального еквівалента виявляється в тому, що гроші:

- це економічна категорія, яка виражає певні притаманні товарному виробництву виробничі відносини між людьми;

- це загальноприйнятий засіб стихійного врахування кількості і якості уречевленої в товарі суспільно-необхідної праці;

- споживна вартість грошей (на тому етапові розвитку, коли вони були представлені товаром) подвоюється за рахунок задоволення потреби в загальному еквіваленті;

- поява грошей (у їх розвиненій формі) розколює увесь світ товарів на товар еквівалент як носій вартості та на всі інші товари як носії споживної вартості.

84. Сутність грошового обороту.

 Грошовий оборот - безперервний рух грошей у процесі виробництва, розподілу й обміну суспільного продукту і перерозподілу національного доходу, здійснюється через обіг готівки та шляхом безготівкових розрахунків.

Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх і цим впливають на економічні процеси та стають економічними суб'єктами суспільства.

Відмінності у характері економічних відносин між суб'єктами грошового обороту дають підстави структурувати його на окремі сектори, які характеризуються у таблиці 2.2.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Хоч критерій такої структуризації грошового обороту досить формальний, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки. Зокрема, у сфері готівкового обороту гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб'єктів.

У сфері безготівкового обороту гроші рухаються за рахунками у банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже, впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів не тільки їм самим, а й третім особам - банкам. Визначаючи законодавчі права та обов'язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а відтак і на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому в міру завершення перехідного до ринкової економіки періоду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектора

85. Сутність кредиту та його функції

Кредит - позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається для тимчасового користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Це форма руху позичкового капіталу.

Перерозподільча функція - за допомогою кредиту за рахунок тимчасово вільних коштів одних юридичних і фізичних осіб задовольняються тимчасові потреби в коштах інших юридичних і фізичних осіб.

Заміщення готівки кредитними операціями - функція пов'язана із функціонуванням грошового обігу у безготівковій формі, оскільки основна частина розрахунків за кредитними операціями здійснюється через банки.

Акумуляція і мобілізація грошового капіталу - за допомогою кредиту мобілізуються тимчасово вільні кошти.

Регулювання економіки - за допомогою кредитної політики держава може впливати на ділову активність, рівень інфляції, пропозицію грошей та ін.

Зменшення витрат - оскільки кредит є платним, його використання сприяє раціональнішому веденню господарства.

86. Форми та види кредиту.

Виходячи з такого підходу до розуміння форм кредиту, визначення його конкретних форм має спиратись на розгляд форм позиченої вартості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Такими формами виступають товарна (натурально-речова) та грошова.

Товарна форма кредиту історично передує його грошовій формі. Кредит у товарній формі існував до появи грошової форми вартості, коли для еквівалентного обміну використовувалися деякі товари (хутра, худоба тощо). У сучасних умовах товарна форма кредиту дещо поступається грошовій формі, яка переважає.

Кредитні відносини в товарній формі виникають у разі продажу товарів чи послуг з відстрочкою платежу, при оренді майна (в тому числі лізинг), під час погашення міждержавних боргів поставками товарів тощо.

Найтиповішою, переважаючою формою кредиту в сучасних умовах виступає кредит грошовий. Грошова форма кредиту застосовується значно ширше, ніж товарна тому, що перерозподіл вартості, який забезпечується кредитом, здійснюється переважно в грошовій формі. Переважаюче використання грошової форми кредиту зумовлюється тим, що гроші є загальним еквівалентом при обміні товарних вартостей, універсальним засобом обігу та платежу, гроші мають найширшу сферу застосування, сучасна економіка має переважно грошову форму, а кредит виконує пере-розподільчу функцію. Кошти в грошовій формі кредиту використовуються не як простий посередник в обміні, а як гроші, що здатні принести прибуток.

У грошовій формі надають позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовується грошова форма кредиту населенням при розміщенні заощаджень у банківські депозити, при одержані позичок у банках тощо. Зосередження позичкових коштів у незалежних посередників дає змогу використовувати тимчасово вільні кошти усім бажаючим.

Товарна і грошова форми кредиту - це два прояви єдиної форми кредиту - вартісної. Обидві форми між собою внутрішньо пов'язані і доповнюють одна одну. Так, позички, надані в товарній формі, можуть повертатися в грошовій.

Ознак, що відображають внутрішню сутність, зміст кредиту досить багато, а тому й видів кредиту теж може бути визначено багато відповідно до численних критеріїв. Усі види кредиту повинні входити до однієї з двох розглянутих форм кредиту.

Найчастіше виокремлюють такі види кредиту: банківський, комерційний, державний, міжнародний, споживчий, лізинговий, факторинг, іпотечний.

87. Функції кредиту.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції: 1) перерозподільчу; 2) заміщення грошей в обігу; 3) стимулювальну; 4) контрольну. Ці функції кредиту тісно зв'язані між собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних відносин.

Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.

Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту — переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо — починають заміняти роильні гроші в сфері обігу.

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювальна функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.

88. Характеристика основних видів кредиту.

В умовах ринкової економіки основними видами кредиту, які набули широкого застосування в економічній практиці, є: міжгосподарський, банківський, державний, споживчий, міжнародний кредит.

Міжгосподарський кредит — це кредит, який існує між функціонуючими суб'єктами господарювання. Його видами є комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. Межі міжгосподарського кредиту визначають розміром резервних капіталів, які є у розпорядженні суб'єктів господарювання — кредиторів, а також регулярністю припливу грошового капіталу за рахунок реалізації товарів і можливості трансформації наданого міжгосподарського кредиту в банківський або отриманий міжгосподарський. Причому погашення цих кредитів у визначений строк передбачає своєчасне надходження платежів від покупців. Загалом існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов'язане з недостатнім розвитком банківського кредиту.

Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному обігу капіталу, а 1 його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капіталу Його умовно поділяють на позичку капіталу та позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу — це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей — це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засобу, що не супроводжується розширенням виробництва. Цей поділ є важливим для розуміння ролі банківського кредиту в процесі відтворення як індивідуального, так і всього суспільного капіталу.

Державний кредит — це кредит, одним із учасників якого (позичальником чи кредитором) є держава. Його призначення — вирішувати загальнодержавні проблеми (покриття дефіциту державного бюджету, надання кредитної допомоги окремим суб'єктам господарювання чи категоріям населення). Детально він вивчається в курсах "Фінанси" та "Бюджетна система"

Споживчий кредит — кредит, який надається юридичним чи фізичним особам на споживчі цілі. Він може надаватись як банками (про що йшлося вище при характеристиці банківського кредиту), так і кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.

Міжнародний кредит — це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти ті самі, що й при національному (внутрішньо-економічному) кредиті — банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора та позичальника до різних країн.

89. Сутність кредиту.

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов’язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

— ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб’єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

— ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає. Він покладений в основу висвітлення сутності кредиту і в цьому підручнику.

За своєю сутністю кредит — це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

— учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов’язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб’єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб’єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

— кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб’єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

— кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв’язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

— кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв’язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;

— нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього.

90. Основні види не банківських інститутів.

Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації та розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансово-кредитних установ дуже сприятливою для фінансових новацій, для розроблення, випробування і запровадження нових фінансових інструментів. Багато з них виникли і набули широкого розмаху лише XX ст. І цей процес не закінчився. Динамічний розвиток економіки, грошового ринку зумовить появу нових фінансових інструментів та посередників.

Основними формами діяльності небанківських кредитних інститутів на ринку є акумуляція заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізація капіталу через усі види акцій, надання іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Розглянемо основні види небанківських фінансово-кредитних інститутів.

Інвестиційні компанії та фонди. Інвестиційна компанія - торговець цінними паперами, який, окрім інших видів діяльності, може залучати кошти для спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Лізингові компанії - фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах і поступово набирають свого розвитку в Україні

Інститут спільного інвестування - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який проводить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Інвестиційні фонди можуть бути строковими чи безстроковими: строковий фонд створюється на певний термін, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого такий фонд ліквідується або реорганізується; безстроковий фонд створюється на невизначний термін.

Страхова компанія — це юридична особа, яка залучає кошти клієнтів під певні зобовязання і сплачує цим клієнтам визначену суму коштів у разі настання страхового випадку.

Ломбарди, як правило, обслуговують фізичних осіб, надаючи їм кредит під заставу майна. Найчастіше предметами застави виступають ювелірні вироби, а кредит, що отримує позичальник, видається на короткий термін. Найчастіше — на 1—3 місяці.