38.Банківські послуги

Банківські послуги — це ті дії банківських установ на замов-лення клієнтів, які не пов’язані із залученням додаткових ресурсів. Основною формою оплати банківських послуг є комісії. Банки надають клієнтам різноманітні послуги. Їх об’єднують у певні групи за відповідними ознаками і критеріями. Найбільш поширеною є класифікація банківських послуг, в якій виділяють такі групи послуг: ліцензовані, неліцензовані, чисті, сурогатні, комісійні, гонорарні, спредові, балансові, позабалансові тощо.

До ліцензованих банківських послуг належать такі, надання яких потребує ліцензії Національного банку України. Це, зокрема: касове обслуговування клієнтів; інкасація та перевезення грошових цінностей;тощо Чистими називаються послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок. Наприклад, здійснення розрахунків за власні кошти клієнтів, інкасові послуги тощо; До комісійних належать послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії, а сам не сплачує ніяких комісій при їх наданні; Гонорарними називаються послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату. Це лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші послуги; До спредових відносять послуги, чисті доходи від яких форму-ються як різниця між комісією, отриманою від клієнта, та комі- сією, сплаченою при організації даної послуги; До балансових належать послуги, що обліковуються на балан-сових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції). Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними. Лізингові послуги полягають у здаванні в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування. Як правило, протя-гом строку дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцю по-вну вартість взятого в оренду майна; Факторингова послуга оформляється укладенням між банком і клієнтом спеціального договору. При цьому функціями банку є не тільки стягнення боргів, а й обслуговування боргу: аналіз пла-тоспроможності боржників, інкасування, залікові операції, прийняття на себе ризику неоплати тощо. Трастові послуги засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа — засновник — передає своє майно у розпорядження іншої особи — довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи — бенефіціара. 

39.Класифікація банківських активів.

Активи банків — це частина бухгалтерського балансу, що характеризує розміщення й використання залучених банком коштів з метою одержання прибутку і підтримання ліквідності банку.

В цілому структура банківських активів така. Готівка та прирівняні до неї високо ліквідні активи становлять 5—10% загальної суми активів; інвестиції в цінні папери — 5—25%; кредитний портфель — 50—80% усіх активів. Частка основних засобів у загальній сумі активів незначна і стаповить 3—6%.Готівку та інші високоліквідпі активи називають первинними резервами банку і використовують насамперед для забезпечення потреб у готівці при вилученні депозитів чи наданні позик. До цієї категорії активів належать готівка, банківські метали, кошти на кор-рахупках у інших банках (рахунки "постро") та в центральному банку, готівка в процесі інкасації, резерви в центральному банку. Банки намагаються тримати обсяг найліквідніших активів на мінімальному рівні для забезпечення потреб у ліквідних коштах і вимог центрального банку, оскільки такі активи, як правило, неприбуткові або приносять незначний дохід.Цінні папери банку поділяють на ліквідні цінні папери, призначені для перепродажу, та інвестиційні цінні папери, що придбаваються банком для подальшого володіння ними. Ліквідні цінні папери називають вторинними резервами і використовують переважно для отримання доходу від їх перепродажу та для забезпечення ліквідності банку. При формуванні портфеля ліквідних цінних паперів банки часто надають перевагу державним борговим зобов'язанням як найменш ризиковим та найбільш ліквідним. Інвестиційні цінні папери призначаються для отримання доходу від володіння ними і є менш ліквідними і більш прибутковими, ніж цінні папери, що призначені для перепродажу.Кредитний портфель банку становить більшу частину активів і приносить більшу частину доходу банківській установі. Кредити банку є тими активами, ринкова вартість яких найважче піддається оцінюванню. Неправильне визначення ринкової вартості кредитів та якості кредитного портфеля призводить до формування резервів, неадекватних реальній якості кредитів і до завищення або заниження величини власного капіталу банку. Визначення ринкової вартості активів банку полегшують сек'юритизація та розвиток вторинного ринку кредитів. Відповідно полегшується і визначення реальної величини власного капіталу банку.Основні засоби та інші активи — група активів, що становить незначну за обсягом, але важливу групу активів банку. Основні засоби: будівлі, споруди, обладнання є необхідними передумовами для ведення банківської діяльності. 

40.= 46Класифікація банківського кредиту

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.

Залежно від суб’єктів кредитних відносин прийнято виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб’єктами кредитних відносин є банк, у державному кредиті – держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб’єктами є господарюючі структури, у міжнародному кредиті – резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб’єктів є фізична особа.

Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити:

-виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі,

-споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто.

За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються:

-короткострокові (до одного року),

-середньострокові (до п’яти років)

- довгострокові (понад п’ять років).

За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:

-кредити в промисловість;

-кредити в сільське господарство;

-кредити в торгівлю;

-кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;

-кредити в інші галузі.

Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:

-кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

-кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи; на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва – житлових будинків, літаків, кораблів тощо);

-кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо);

-кредити, пов’язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб’єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).

За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту:

-забезпечений і незабезпечений;

-прямий і опосередкований;

-строковий і прострочений,

-пролонгований;

-реальний,

-сумнівний,

-безнадійний;

-платний,

-безплатний. Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

41 Банки, як провідні суб’єкти фінансового посередництва.

Фінансові посередники – сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах в розпорядження позичальників.

Фінансове посередництво –це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб’єктами в обмін на свої зобов’язання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені в дохідні активи.

Фінансові посередники діють на ринку від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов’язання і власні вимоги. Їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб’єктам (кредиторам і позичальникам) грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування.

Види фінансових посередників : банки (які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей) і небанківські фінансово-кредитні установи (які такої здатності не мають). Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб’єкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розмістити в активи більше коштів, ніж самі акумулювали.

Ключове місце серед фінансових посередників займають банки.

Банк – кредитно-фінансова установа, що зосереджує тимчасово вільні кошти (грошові вклади), надає їх у строкове користування у формі кредитів (позик), стає посередником у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, установами чи окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей, здійснює операції з золотом, чужоземною валютою та інші функції. Є юридичною особою.

Важливість банку як фінансового посередника проявляється в наступному:

- на банки припадає більша частина при перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

- банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юктуру і економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають.

Тому у банків більше можливості впливати на грошовий обіг, ніж у небанківських фінансових посередників.

Для всіх класифікацій фінансових посередників характерно виділення банків в окрему групу. Причинами цього є наступне:

- банки приймають гроші на поточні (чекові) депозити за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися.

- банки розміщують свої резерви в кредити, створюють нові депозити і цим впливають на пропозицію грошей.

42 Класифікація та загальна характеристика банківських депозитів.

Банківський вклад (або банківський депозит) - сума грошей, передана особою кредитній установі з метою отримати дохід у вигляді відсотків, що утворюються в ході фінансових операцій з внеском.

Основними видами депозитних операцій є:

1)Вклади на вимогу– це грошові кошти або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку.

Характеристика вкладів до запитання:

- розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта;

- на вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів;

- вклади до запитання є нестабільними,

- власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім;

- для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду.

2)Вклади (депозити) строкові– це грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період.

Дані вклади є:

- стабільними та зручними в банківському плануванні;

- за даним вкладом сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, тощо;

- деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу.

3)Умовні вклади (депозити) – вклад, який клієнт робить на певних умовах. Умови за вкладом не можуть суперечити законодавству України. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) визначено договором, то такі вклади (депозити) обліковуються як строкові. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) договором не визначено, то вони обліковуються як вклади (депозити) до запитання.

Сума, строки та умови приймання вкладів (депозитів) визначаються між банком та вкладником на договірних засадах.

43 Державний кредит

Держа́вний креди́т — кредит, наданий державою юридичним особам з державною користю. Формами державного кредиту є позички і казначейські зобов'язання. Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Це зумовлюється тим,що Державний кредит - це відносини вторинного розподілу ВВП.

Функції державного кредиту:

1. Фіскальна

2. Регулююча

Через фіскальну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави, або їх використання на принципах строковості, платності, поверненості. Сутність регулюючої функції проявляється в тому, що вступаючи в кредитні відносини держава впливає на стан грошового обігу, рівень відсоткових ставок на ринку грошей і капіталів на виробництво і зайнятість.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній виступає у таких формах:

- державні позики

- ощадна справа - перетворення частини вкладів населення в державні позики

- запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду

- казначейські позики

- гарантовані позики

Казначейські позики як форма кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади і управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності, зворотності.

Форма зовнішнього державного кредиту:

- Державні зовнішні позики

- Позики міжнародних фінансових органів

- Міжурядові позики, банківські кредити держави

Кредитори:

• Всесвітній банк

• Міжнародний валютний фонд

• Європейський банк реконструкцій та розвитку

• Держави Європейського співтовариства.