31. Депозитний та грошовий мультиплікатори.

Депозитний мультиплікатор визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою одиницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обов'язкового резервування. Тобто депозитний мультиплікатор показує, у скільки разів комерційні банки збільшують розмір грошової маси в обігу.Загальна модель пропозиції грошей враховує роль центрального банку, поведінку комерційних банків і можливий відплив частини грошових коштів з депозитів банківської системи в готівку.

Грошовий мультиплікатор– коефіцієнт, що характеризує зв'язок між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити. Ефект грошового мультиплікатора базується на тому, що резерви, втрачені одним комерційним банком, внаслідок кредитування стають набутком іншого й використовуються ним також для кредитування.Отже, кожна грошова одиниця, випущена в обіг одним із комерційних банків, створює кредитні резерви для другого, другий – для третього тощо іншими словами, ефект мультиплікатора виникає тому, що резерви, які втрачають окремі банки, надаючи позики, не втрачає банківська система загалом. Внаслідок цього вона спроможна створювати кредитні гроші в розмірах, значно більших за її надлишкові резерви. 

32. Джерела позичкового капіталу.

Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики.

Основними джерелами формування позичкових капіталів є:

1) грошові капітали, що тимчасово звільняються у процесі кругообігу промислового і торговельного капіталів, нагромаджені у формі амортизаційних відрахувань, частини оборотного капіталу (внаслідок незбігу часу продажу товарів і купівлі предметів праці — сировини, палива, матеріалів), тимчасово вільних коштів для виплати заробітної плати і призначеної для капіталізації додаткової вартості (внаслідок поступового нагромадження необхідної величини для купівлі нових машин, устаткування, будівництва складів тощо);

2) особисті грошові доходи і заощадження різних класів, соціальних верств і груп: класу капіталістів (рантьє, вищих менеджерів та чиновників державного апарату, землевласників, осіб вільних професій, генералітету, духовенства та ін. ), заощадження найманих працівників;

3) грошові нагромадження держави, зумовлені процесами одержавлення економіки і насамперед національного доходу.

33.Еволюція світового ринку позичкових капіталів.

Світовий ринок позичкових капіталів (МРСК) – це сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн.  Його основна мета — акумуляція і перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників.

Еволюція світового ринку позичкових капіталів відображає динаміку процесу інтернаціоналізації господарського життя. На першому етапі, на домонополістичній стадії розвитку, світовий ринок позичкових капіталів, з суті, являв собою сукупність роз'єднаних національних ринків позичкових капіталів.

На другому етапі, в епоху імперіалізму, по мірі інтернаціоналізації господарських зв'язків і розвитку міжнародного кредиту формується міжнародний ринок позичкових капіталів. Спочатку він був представлений тільки міжнародними операціями на національних ринках. Поступово найбільші з цих ринків (в Лондоні, Парижі, Нью-Йорку) перетворюються в світові фінансові центри, операції яких формують другий сектор міжнародного ринку, щодо не залежний від національних ринків. Ці центри отримали назва «офф-шор» (від англ. off-shore - знаходиться на відстані від берега, поза територією країни). Світові фінансові центри, в яких зосереджено банки та інші кредитно-фінансові інститути, що виконують міжнародні кредитні операції, операції із золотом і іноземною валютою, стали організаційними центрами міжнародного ринку позикових капіталів.

На третьому етапі - в період світової економічної кризи 1929-1933 рр., що послідувала за ним депресії і Другої світової війни - відбулося скорочення обсягу зовнішньої торгівлі і міжнародних операцій як на національних ринках, так і у світових фінансових центрах.

Наступний етап розвитку світового ринку позичкових капіталів пов'язаний з виникненням в кінці 50-х рр. євроринку. В умовах суворих валютних обмежень і суттєвих відмінностей між національними ринками позичкових капіталів розвиток міжнародного фінансового капіталу вимагало появи єдиного, уніфікованого ринку, вільного від національного державного регулювання. Таким ринком і став євроринок.