Професія водія маршрутки : по той бік керма

Більшість людей щодня стикається з громадським транспортом - поїздки на роботу, в університет , до школи, в гості. Для типового пасажира робота водія здається нудною. Тут схема така : зупинився - випустив пасажирів - отримав гроші - впустив інших пасажирів - поїхав далі. На наступній зупинці – «починай спочатку». Але ж , чи справді все так шаблонно , як здається на перший погляд? Савчук Андрій – водій , досвід роботи якого сягає 15 років , поділився враженнями , які можуть порушити цей стереотип банальності.

• Скажіть , коли Ви зрозуміли, що хочете бути водієм?

• Ніколи серйозно над цим не замислювався. В дитинстві мріяв стати космонавтом ( посміхається). А якщо серйозно – з дитинства люблю автомобілі і все , що з ними пов’язано, тому як тільки мені виповнилось 18 – одразу ж склав іспит та отримав довгоочікуване посвідчення. Напевно, з того все і почалося… .

• Часто замислюєтесь над тим , щоб змінити професію?

• Щодня ( сміється). Виснажливий графік , вічно незадоволені пасажири , постійні скарги про завищену ціну за проїзд(наче це від мене одного залежить,чесне слово! )Все це – велика ложка дьогтю в і без того важкі робочі будні водія. Але є і мед, навіть у нашій справі - це відчуття того ,що працюєш за покликом душі і звичайно ж, гарні дівчата , які допомагають любити свою роботу ще більше)

• Як справляєтесь з несвідомими пасажирами?

• Чесно кажучи, дуже шкода, що не всі пасажири свідомі. Скільки разів при висадці людей я чув не зовсім тверезий голос: «Прости, брат, немає грошей». Ну і що я йому зроблю? Знаю, що п'яних возити не можна, але коли потоком заходять люди в салон, не завжди відразу помітиш.

• Скажіть , маєте якусь особливу методику у вирішенні конфліктів?

• Якщо чесно , скільки працюю , а особливої методики немає. Але завжди намагаюсь вирішити будь-який конфлікт мирним шляхом і це завжди виходить. А взагалі, кожен водій – в душі психолог , тому я вже давно навчився ладити з пасажирами , це , до речі , дуже допомагає .

• Що можете порадити тим, хто тільки визначається із професією?

• Пробувати, шукати, не лінуватися. А те, що вас надихне, те, що у вас вийде, - це і буде той напрямок, у якому треба рухатися.

У кожній професії є зворотна сторона. Згадайте про це, коли наступного разу сядете в громадський транспорт!

Проблема сучасного покоління

Отак, блукаючи серед цих компаній, таки проходжу через арку і опиняюсь на абсолютно темному пустирі, серед якого лише вгадуються контури типової будівлі радянської школи. Не світиться жодна лампочка. Та краще йти через школу, ніж блукати по мікрорайону.

З цими думками нарешті видираюсь на проспект, що тягнеться вздовж кількох мікрорайонів. І так само тягнуться одне за одним кав’ярні та кіоски з алкоголем.

Скрізь є відвідувачів: сп’янілі, галасливі та вже заведені дати комусь у пику. Одинак о цій годині – найкраща мішень для такої юрби. Проте ніде не видно міліції. Та що міліція, зовсім відсутнє освітлення.

І вже не звертаєш уваги на цих п’яниць, а намагаєшся розгледіти під ногами ще більш густу темряву, яка вірогідно значитиме відкритий каналізаційний люк.

Годі строїти з себе тверезника, проте таке масове пияцтво наводить на певні роздуми. От узяти Київ, де теж люблять і пиво, і горілочку (якщо судити за обсягами продажу цих товарів), проте п’яниць на вулицях менше, ніж у провінції. Можливо тому, що у столиці ще є міліція, а можливо через те, що роботи у Києві більше, навіть у часи кризи. І за цю роботу тримаються, вона дає можливість пристойно жити.

Як розповідають фахівці місцевого центру зайнятості, люди, стомлені пошуком роботи, навіть двірником погоджуються працювати.

Окрім зовсім некваліфікованих професій, місцева біржа праці може запропонувати посади пожежника, міліціонера або вчителя. Це найбільш запитані професії.

Проте, як зауважують самі кандидати, роботодавці в умовах кризи надають перевагу чоловікам, а от слабкій статі знайти роботу дуже важко.

Це не алкоголіки - просто безробітним людям нічим більше зайнятися, ось вони й соціалізуються таким чином. Один із них чекає активізації виборчого процесу, оскільки сподівається підробити у штабі одного з кандидатів у президенти

Загалом статистика невтішна: за рік кількість безробітних зросла у 2,5 рази, а от кількість вакансій скоротилась у 5 разів.

Кого не зустрінеш, відразу лунають стандартні питання: «Як справи? Чим займаєшся?» І якщо починаєш розповідати про гарну рибалку, чи захоплення поштовими марками, то відразу поправляють: «Так, а де працюєш?»

Є робота, платять гроші вчасно, та ще й не скоротили зарплату – то ти вже щаслива людина!

Сьогодні ж на цих підприємствах людей виводять на зміну тільки тоді, коли є замовлення, а так сидять у відпустках за власний рахунок, або ж працюють тільки чергові зміни, щоб підтримувати у належному стані обладнання.

Ще один індикатор місцевої економіки – базар. Як тільки на промислових підприємствах дають зарплату – відразу пожвавлюється торгівля, а якщо зарплати ростуть – покращується й асортимент товарів.

Проте сьогодні реалізатори скаржаться на те, що заводи затримують своїм працівникам платню, тому торгівля завмерла.

Лише біля базарних генделиків можна побачити скупчення народу.

Знайти нову роботу вельми непросто.

Місцевий центр зайнятості похмурий не тільки з зовнішнього вигляду, але й зі свого змісту.

На першому поверсі відвідувачів зустрічає диспетчер. На запитання щодо гарно оплачуваної роботи для кваліфікованого фахівця з вищою освітою та досвідом роботи – тільки знизала плечима. Такі вакансії відсутні.

Поряд на стендах пропонують роботу з платнею 800-1400грн на місяць. Не вдасться і перекваліфікуватись, бо на курси зі здобуття нової професії бажаючих записують, але навчання відсутнє. Немає фінансування.

Загалом не зрозуміло, навіщо висококваліфіковані працівники платять внески до фонду з безробіття. Фактично центри зайнятості перетворились на притулки для невдах, які не можуть самостійно знайти жодної роботи.