Післямова

Питання формування та діяльності антирадянського повстанського руху, особливо «петлюрівського» забарвлення, на Півдні України протягом 1917-1921 років не досить глибоко досліджене в українській історіографії. Його локальні аспекти, пов’язані з діяльністю окремих повстанських загонів, що діяли на території Катеринославщини та Херсонщини, потребують подальшого дослідження.

Основними причинами, які провокували формування широкого селянського повстанського руху, були: політичний хаос у країні, невирішеність аграрного питання, вплив політичних партій різних спектрів. Великого значення для розгортання повстанського руху українських селян мала Перша світова війна. Масові мобілізації не лише навчили широкі маси селян володіти зброєю, а й привчили їх використовувати цю зброю проти людей. За роки війни ціна людського життя значно знизилася. До того ж, наявність лінії фронту, яка всі роки проходила територією України, та розвал царської армії, також обумовили появу в селах значної кількості зброї.

У цілому слід відзначити, що повстанський рух українських селян у більшості випадків не мав чіткої структурованості і був відповіддю на непопулярні заходи різних влад. Проте необхідно зазначити і той факт, що петлюрівський повстанський рух перебував під організаційним впливом центру. Прикладом може слугувати діяльність таких уповноважених Директорією отаманів, як Григор`єв, Гулий-Гуленко, емісарів С. Петлюри, доктора Гелєва та колишнього петлюрівського міністра Скляра-Сірко.

Петлюрівський повстанський рух спирався на значні прошарки населення губерній: мешканців колоній, хуторян, заможні верстви селянства та українську інтелігенцію. Значна частина українського селянства та інтелігенції з ентузіазмом сприйняла ідею відродження козацького стану, що можна спостерігати на прикладі творення загонів «Вільного козацтва» на території Катеринославської та Херсонської губерній. Показово, що у національному русі активну участь брала і значна частина робітників Катеринослава та Єлісаветграда. Особливого розмаху повстанський рух, що ідентифікував себе як «петлюрівський», на теренах Катеринославщини та Херсонщини набрав у 1918-1919рр. під час антигетьманського повстання та в боротьбі з білогвардійцями і більшовиками. На 1920 рік спостерігався своєрідний пік партизанського руху селян, викликаний, насамперед непопулярними заходами радянської влади. На цей період припадає формування повстанцями досить потужних військових з`єднань («Степова дивізія»). Показово, що активну участь в антирадянських повстаннях брали бійці Червоної Армії, як щойно мобілізовані (повстання у Кривому Розі 12 травня 1920 року, повстання в Інгулецькій Кам`янці 20 серпня 1920року), так і окремі польові підрозділи сформовані на основі селян-повстанців (6-та стрілецька дивізія Григор`єва, 4-та Окрема бригада Михайла Малашка). Часто на бік повстанців переходили вислані проти них підрозділи радянських військ (1-ша бригада 4-ї дивізії 2-ї Кінної армії, під керівництвом Маслака).

Особливістю петлюрівського руху на Катеринославщині та Херсонщині було й те, що «націоналістів», «самостійників» активно підтримували колоністи – німці та меноніти.

1921 рік характеризується помітним спадом активності повстанців, причиною якого були: запровадження НЕПу, втомленість повстанства, значні втрати особистого складу повстанства, насиченість регіону регулярними військами Червоної Армії, репресії і терор проти родин повстанців та численні урядові амністії. У цей час спостерігається суттєве зменшення кількості повстанців. Діють невеликі загони партизан по 12-25 чол. Розгром чекістами розгалуженої мережі петлюрівських підпільних організацій, які підпорядковувались Kиївському Всеукраїнському Повстанкому, унеможливив подальше розгортання організованого національного антибільшовицького руху. Проте боротьба проти комуністичного режиму продовжувалась ще довгий час. Тривала боротьба підпільників та партизан. Таким чином, селянський повстанський рух на Катеринославщині та Херсонщині не обмежився 1921-1922роками. Цей рух являв собою особливе соціальне явище, яке мало політичний характер та специфічні регіональні особливості. Особливістю повстанського руху Катеринославщини та Херсонщини (1917-1922) були часті контакти, а інколи тісна взаємодія польових командирів петлюрівців і махновців. Останній факт обумовлювався однаковою соціальною базою вказаних політичних рухів, що були сформовані під прапором боротьби з гетьманом, білогвардійцями та більшовиками.

На 1923 рік боротьбу продовжили поодинокі ідейні повстанці, на яких не поширювалися урядові амністії. Повстанський рух 1923-1930 рр. остаточно втратив масовість і був викликаний нелюдською політикою радянської влади стосовно українського села.

На основі наведених фактів можна впевнено говорити про те, що селянський повстанський рух Катеринославщини, Херсонщини та Таврії вписав досить вагому сторінку в історію боротьби українського народу за здобуття незалежності нашої держави.