50. Розвиток мовлення молодших школярів на рівні тексту

Реальною одиницею спілкування є усне чи письмове зв’язне висловлюван­ня — текст. Характерні ознаки тексту: цілісність змісту, зв’язність викладу, структурна організація, смислова завершеність.

Як правило, текст складається з певної кількості речень, пов’язаних між со­бою за змістом, хоча текстом може бути й одне речення, якщо воно є завершеним елементом комунікації. Такими є заклики, прислів’я, сталі вислови.

У початкових класах предметом спостережень і лінгвістичного аналізу є не­великі тексти, які мають чітку структуру, прозору тему. Це зазвичай розповіді з елементами опису чи роздуму (міркування), нескладні описи і міркування.

У процесі практичних спостережень та аналізу текстів у молодших школярів формуються такі уявлення про текст:

• текст — це зв’язне висловлювання;

• текст має певну тему, яка виражається в його змісті;

• текст має певне призначення — мету;

• текст може мати назву — заголовок;

• тексту властива певна будова: зачин, основна частина, кінцівка;

• текст може складатися з одного чи кількох абзаців.

Під час роботи над текстом шляхом виконання практичних вправ у школярів формуються вміння: відрізняти текст від групи речень, не пов’язаних між собою за змістом; визначати тему тексту і його мету; добирати заголовок; ділити текст на логічно завершені частини; складати план тексту і відтворювати текст за планом; знаходити в тексті його структурні частини (зачин, основну частину і кінцівку); розрізняти стиль текстів (розмовний, художній, науковий і діловий); самостійно складати тексти відповідно до мети і ситуації спілкування.

Визначати тему висловлювання (про що розповідається в тексті?) і з’ясовувати його мету (для чого текст написаний?) учні вчаться, аналізуючи текст. Найчастіше з цією метою використовуються розповідні тексти з елементами опису чи роздуму. Для закріплення пропонуються вправи на розташування речень у логічній послі­довності, складання кількох речень, пов’язаних між собою за змістом, побудову розповіді про подію з власного життя тощо.

Формуючи вміння добирати до тексту заголовок, слід орієнтувати учнів на те, що заголовок має відповідати темі чи меті тексту, бути стисло і чітко сфор­мульованим, складатися з одного чи кількох слів. Добирати заголовки доцільно колективно, визначаючи найвдаліший.

Важливо навчити учнів ділити текст на абзаци — логічно завершені частини. З цією метою застосовуються такі види вправ:

а) поділ тексту на частини;

б) визначення теми кожної частини;

в) складання плану тексту;

г) відновлення деформованого тексту з переставленими абзацами;

д) доповнення тексту пропущеним абзацом.

У процесі цієї роботи слід постійно звертати увагу дітей на те, як кожний абзац виділяється на письмі.

Робота над абзацами тісно пов’язана зі складанням плану. Назва кожного абзацу чи поставлене до нього запитання утворюють план тексту. План сприяє послідовному викладу думки. Розкриття змісту кожного пункту плану розпочи­нається з нового абзацу.

У початкових класах учні осмислюють і вчаться виділяти структурні час­тини тексту: зачин, основну частину, кінцівку. Зачин — це початок тексту, в якому стисло визначається його тема. Основна частина — найбільша частина тексту, в якій розкривається весь зміст висловлювання. Кінцівка — своєрідний висновок з усього сказаного.

Молодші школярі ознайомлюються також із засобами зв’язності тексту. До них належать: повторення тих самих слів з метою підсилення думки; слова- синоніми й особові займенники, які допомагають уникати невиправданих повто­рів; слова, що вказують на послідовність подій (вранці, вдень, увечері; спершу,

потім; вчора, сьогодні, завтра); слова, які вказують на розташування предметів (попереду, ліворуч, недалеко).

Сучасна методика розвитку мовлення передбачає ознайомлення молодших школярів із типами текстів: розповіддю, описом, міркуванням. Кожний із на­званих типів має свої особливості в доборі та використанні матеріалу, побудові тексту, відборі засобів мови.

У тексті-розповіді йдеться про певні події, пов’язані між собою. Розповідні тексти мають сюжет, події в них розгортаються природним шляхом. У розпові­дях, як правило, існують дійові особи, діалог між ними, тому текст насичений дієсловами та іменниками. Тут головна увага надається фактам, однак можуть бути елементи опису.

Розповідь — найдоступніший для сприймання молодшими школярами тип тексту.

В описах немає сюжету, відсутні події і дійові особи. У них зображено картини природи, окремі предмети і явища, процеси, дії. В описах автор передає зовнішній вигляд предмета, його внутрішній зміст, складові частини, найпомітніші деталі, красу, а також своє ставлення до того, що описує. Оскільки в описах характеризу­ються ознаки, то мова описів багата на прикметники, порівняння, епітети.

Міркуванням (роздумом) називають такий зв’язний текст, у якому для до­ведення певного твердження використовуються судження, наводяться приклади, робляться порівняння і висновки. Міркування — найскладніший тип тексту.

Залежно від мети висловлювання і мовленнєвої ситуації мовець використовує різні стилі мови. Усне мовлення школяра, діалогічне й ситуативне, істотно відріз­няється від пояснення навчального матеріалу вчителем. У першому випадку маємо розмовний стиль, у другому — науковий. Найпростіші стилістичні розмежу­вання доступні учням початкових класів. Засвоєнню стилістичних розмежувань сприяє мовленнєве середовище, спеціально дібрані тексти різних стилів.

У початковій школі учні вчаться розрізняти розмовний, художній, діловий і науковий стилі, оформляти деякі доступні для них зразки текстів ділового мов­лення: лист, запрошення, оголошення, привітання, інструкцію (до гри, нескладного трудового процесу).