15. Методи класного читання. Сучасний метод класного читання.

. У другій половині XIX ст. в початкових класах застосовувалося «пояснювальне читання». Його вимога — навчати дітей свідомого, змістовного читання, уміння логічно й граматично правильно переказувати прочитане. Позитив­но ставлячись до загальної вимоги такого навчання, не мож­на не відзначити надто вузький підхід до його кінцевої мети. Цим і пояснюється та велика увага до удосконалення цього методу, яку виявляли учені й вчителі того часу.

Істотну роль у становленні й розробці методики поясню­вального читання відіграв К. Д. Ушинський. Його ідеї прийняті й сьогодні. Так, залишається актуальним одне з суттєвих положень його вчення, за яким пояснювальне читання — це засіб розвитку мови і мислення дітей. Сучас­на методика читання повною мірою приймає його. Будова створених ним читанок «Родное слово» і «Детский мир» ствердила такі вимоги до добору і розміщення матеріалу для читання дітям молодшого віку: бути цікавим і доступ­ним, служити поступовому розвиткові дітей, їхніх уявлень і почуттів. Ці принципи не втратили свого значення й тепер: вони лежать в основі добору матеріалу сучасних читанок для учнів І—4 класів. Разом з цим в існуючих зараз читан­ках втілена й інша думка видатного педагога — про роль наочності навчання, яке виявляється у спостереженнях над явищами природи, а також у читанні науково-пізнавальних текстів про предмети.

К. Д. Ушинському належить першість у розробці дета­лей методики опрацювання творів різних жанрів. Зокрема, не втрачає актуальності його твердження про те, що ділові статті мають становити предмет бесід учителя з учнями, у той час як художні твори треба використовувати для ство­рення емоційного впливу на дітей. Звідси й його застере­ження від захоплення надмірним тлумаченням прочита­ного художнього твору. Важливо, щоб учні відчули худож­нє зображення. І сьогодні методика читання дотримується положення не тільки про пізнавальну роль читання, а й про його естетичний вплив на розуми емоції молодших шко­лярів. К. Д. Ушинський розробив також принципи прове­дення бесід залежно від виду твору. Вони не втратили свого значення й зараз.

Словотлумачний метод

Крім пояснювального читання застосовувалися й інші методи читання. Так, одні з методистів і вчених (наприклад, М. О. Корф) обстоювали думку про те, що уроки читання покликані давати якомога більше знань. Для досягнення цього рекомендувалося проводити бесіди, в ході яких роз'яс­нювати смисл окремих слів і тим самим давати дітям якнай­більше відомостей з різних галузей знань. Сама по собі ви­мога пояснювати незрозумілі учням слова не викликає за­перечень. Навпаки, вона (ця вимога) входить до критеріїв проведення уроків читання сучасної школи. Але підкорен­ня всієї роботи тлумаченню слів треба кваліфікувати як надмірність, яка стала наслідком прийняття хибних зав­дань, що ставилися перед уроками читання. За своєрідною метою уроків читання цей метод одержав назву словотлумачного читання. Його не поділяли передові вчені і методисти кінця XIX — початку XX ст.

Інші вчені й методисти (зокрема, Ц. П. Балталон) про­понували систему так званого виховного читання. У його теоретичній основі лежить переконання, що тільки цілісне сприймання закінчених високохудожніх творів, які треба читати повністю протягом кількох уроків, спроможне за­цікавити учнів і позитивно вплинути на них. Пропозиція такого типу читання заслуговує на увагу. Справді, учнів слід знайомити з творами високої словесної майстерності, адже саме вони благотворно впливають на виховання ху­дожнього смаку. Проте в цій системі пропущено багато та­кого, без чого школа не може виконати свого завдання. У ній не відведено місця для самого навчання дітей читання, оскільки великі за обсягом твори учні слухають з вуст учи­теля. Вона не визнавала пояснювального читання, тому не включала роботу над розвитком мовлення школярів. На­решті, захопленість закінченими творами художньої літе­ратури і науково-популярними статтями позбавляла мож­ливості знайомити учнів з казками, байками, віршами, чи­тання яких, як доведено практикою, цікавить дітей і пози­тивно впливає на їхній загальний розвиток.

Крім словотлумачного і виховного у дореволюційних школах запроваджувалося ще й літературно-художнє чи­тання. Завдяки його введенню вчені (М. Л. Бродський, І. М. Соловйов) намагалися не лише досягти виховного впли­ву на дітей у процесі читання творів, а й формувати естетич­ні смаки, супроводжуючи це ознайомленням учнів з осно­вами літературознавства. Такий підхід до читання як одне з його завдань поділяє сучасна методична наука. Але вона категорично заперечує перетворення його в основний метод. І ось чому. Поза увагою прибічників літературно-худож­нього читання залишилися проблеми набуття учнями нави­чок читання. А без цього не може бути і самих уроків чи­тання. Те, що в дореволюційній методичній науці не було єди­ного погляду на методи читання, свідчило про відсутність всебічно обґрунтованої теорії читання в початкових класах. Це й стало причиною того, що в перше десятиріччя Радян­ської влади в початкових класах застосовувалися різні ме­тоди і прийоми читання: у 1—2 класах — пояснювальне; в інших — літературно-художнє читання.

В останнє десятиріччя у вітчизняній методиці запропо­новано впроваджувати в роботу з учнями молодшого шкільного віку метод читання, перечитування і ведення розмови за змістом твору для усвідомленого розуміння про­читаного. У ньому враховано критику окремих сторін по­яснювального читання (але залишені його раціональні ідеї), необхідність давати дітям тлумачення літературо­знавчих термінів у процесі читання творів. Проте він не ставить вимогу перетворити читання в курс літератури. Він спрямований на розвиток мислення і мовлення школя­рів.

Сучасні методи:

Метод творчого читання: виразне читання вчителя, учнів, постановка проблеми, що випливає з прочитаного, творчі завдання, заучування фраз, уривків на пам`ять, усний і письмовий аналіз прочитаного, розгляд ілюстрацій і їх оцінка.

Коментоване читання застосовується тоді, коли текст твору важкий для сприйняття учнів. Тоді вчитель проводить читання в класі, супроводячи його поясненнями, коментарями. В одному випадку коментар потрібен для пояснення окремих слів у тексті, у другому — для з’ясування художніх троп, вжитих письменником, в третьому — для пояснення особливості композиції, з'ясування причин появи твору тощо. Коментарі до тексту можуть бути перед читанням тексту (попереджуючий коментар) або після читання (наступний, підсумковий коментар). Для коментування твір ділимо на частини, які більш-менш закінчені за змістом

Метод проблемного навчання. Здійснюється через проблемну ситуацію чи завдання. Його застосовують, коли є протилежні точки зору на події в творі, коли в творі протиріччя закладені автором, коли події в творі зіставляються з реальними подіями в житті.

Метод «Кейс-стаді». З методичної точки зору кейс – це спеціально підготовлений учбовий матеріал, що «містить структурований опис ситуацій, що запозичені з реальної практики» «усебічний аналіз представленої ситуації професійно-педагогічної діяльності, що обговорюється під час відкритої дискусії і сприяє виробленню в майбутніх фахівців навичок прийняття рішень» єдиний інформаційний комплекс, що дозволяє зрозуміти ситуацію «проблемно-ситуативний аналіз, заснований на навчанні шляхом розгляду конкретних ситуацій, що сприяє удосконаленню знань, умінь і навичок…».

Кейс, це завжди моделювання життєвої ситуації. Метод «кейс – стаді» може застосовуватися при: закріпленні знань та вмінь, що були отримані на попередніх заняттях; розвиткові навичок аналізу та критичного мислення; зв’язку теорії та практики.

Використання кейс- метода в учбовому процесі, за І. Гладкіх, дозволяє розвивати у студентів аналітичні, дослідницькі, комунікативні навички. Розглянемо детальніше особливості формування вмінь і навичок виразного мовлення засобами «кейс- стаді». Аналітичні навички передбачають вміння класифікувати, виокремлювати корисну та несуттєву інформацію, аналізувати її. Практичні навички дозволяють використовувати отримані знання на практиці. Творчі навички –можливість прийняття альтернативних, креативних та нестандартних рішень. Комунікативні навички – вміння вести дискусію, використовувати наочний матеріал, мульті-медіа засоби, відстоювати власну точку зору. Соціальні навички- оцінка поведінки людини, вміння слухати співрозмовника, підтримувати дискусію, аргументувати свою точку зору. Навички самоаналізу (аналіз моральних та етичних проблем спілкування).