20. Наукова школа у методиці навчання української літератури

Наукова школа у фундаментальній науці є неформальною спільнотою дослідників різних поколінь високої наукової кваліфікації на чолі з науковим лідером у певному науковому напрямку, об’єднаних спільними підходами до розв’язання проблем, стилем роботи й мислення, оригінальністю й новизною ідей та методів реалізації дослідницької програми, яка одержала значні наукові результати, здобула авторитет та громадське визнання в даній галузі знань.

Унікальність наукової школи зумовлюється також тим, що це колектив дослідників, який самоорганізується. Його члени об’єднані насамперед спільними науковими інтересами, в більшості своїй є однодумцями. Прикладом може бути наукова школа Ніли Волошиної.

Ніла Йосипівна Волошина виокреслює підвалини якісно нових напрямів методичної науки: вивчення української літератури в загальноосвітній школі, школах нового типу, підготовка до викладання української літератури у вищій школі І-ІІ і ІІ-ІY рівнів акредитації, вивчення художніх творів у шкільному курсі української / зарубіжної літератури, вивчення української літератури у взаємозв’язках з іншими мистецтвами.

Як свідчить практика, найбільш плідно група чи колектив дослідників на чолі з науковим лідером функціонують в таких структурах: науковий лідер — кафедра вузу — інститут чи відділ (лабораторія) — семінар; Вони сприяють залученню творчої молоді до науки У результаті навколо лідера формується колектив його учнів та співробітників, який за певних умов може бути зародком наукової школи або навіть перетворитися на неї.

основні функції науково-педагогічних шкіл: освітню (навчання науково-дослідним умінням і методам науково-педагогічних досліджень, підвищення професійної кваліфікації, інтеграція теоретичних напрацювань наукової школи з навчальним процесом), дослідницьку (зародження та всебічна розробка нових наукових ідей, концепцій, теорій, напрямів, генерація нових знань), виховну (прилучення молодих науковців до наукових традицій, ідей, що висуває керівник, збереження традицій наукової школи на всіх її етапах становлення та розвитку, популяризація отриманих результатів досліджень), комунікативну (наукова школа є моделлю інформаційного простору, каналом обміну інформацією між науковим керівником і учнями, полем спілкування між однодумцями й опонентами), аксіологічну (організація діяльності наукового колективу відповідно до системи педагогічних цінностей), функцію відтворення (підготовка висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів).

З’ясовано, що ідентифікувати науково-педагогічну школу допомагають й основні напрями її діяльності:

1.   здійснення наукових досліджень із пріоритетних напрямів розвитку науки, інноваційної діяльності; розробка наукових, освітніх програм і проектів; підготовка наукових доктрин, концепцій, інноваційних програм, дисертацій та їх захист;

2.   організація та проведення науково-практичних конференцій, симпозіумів, конгресів, форумів, семінарів, «круглих столів»наукових читань, присвячених  діяльності видатних учених;

3.    укладання та видання тез доповідей, наукових повідомлень, науково-методичних праць,

4.   упровадження оригінальної або творчо адаптованої методики викладання з обов'язковими елементами розвивального навчання й застосуванням сучасних засобів комунікації в науковому співтоваристві, ведення активної викладацької діяльності за блоком професійно-орієнтованих навчальних дисциплін;

5.   створення проблемно-пошукових науково-дослідних груп з числа викладачів, аспірантів, студентів; Серед чинників ефективного функціонування наукових шкіл можна виділити наступні:

• визначення наукового напряму, актуальної профільної наукової теми, перспективи її розвитку;

• формування наукових підрозділів (інститут, відділ, лабораторія, центр) при університеті, факультетах, кафедрах;

• формування наукових колективів, ретельне планування наукових досліджень;

• створення сучасної матеріально-технічної дослідницької бази;

• наявність докторантури, аспірантури, інституту здобувацтва;

• опублікування фундаментальних наукових праць: монографій, науково-методичних посібників, статей у фахових виданнях, зокрема міжнародних;

• наявність фахового наукового періодичного видання;

• щорічне проведення наукових заходів: симпозіумів, конференцій, семінарів.

Мінімальний цикл, що дає підстави фіксувати існування школи, становлять три покоління дослідників: засновник школи — його послідовник — учні послідовника.

Аналіз різних підходів до визначення наукової школи показує, що науковій школі властива сукупність ознак, які дають змогу ідентифікувати таке творче об'єднання дослідників:

1. багаторічна наукова продуктивність, що характеризується як кількісними (кількість публікацій, посилань), так і якісними показниками (лідер і члени НШ є авторами фундаментальних наукових праць, );

2. збереження традицій і цінностей НШ на всіх етапах її становлення та розвитку, розвиток атмосфери творчості, новаторства об'єднання в НШ певного кола талановитих учених, постійне її поновлення обдарованими вихованцями — послідовниками лідера, здатними до самостійного пошуку;

3. активна педагогічна діяльність (кількість здобувачів, аспірантів, докторантів, підручників, навчальних посібників, розробка нових курсів);

4. офіційне визнання державою (науковою спільнотою) важливості наукових досліджень НШ (число академіків, док торів, кандидатів наук, професорів, доцентів, заслужених діячів і працівників).

5. високий авторитет у певній галузі науки;

6. оригінальність методики досліджень, спільні наукові погляди;

7. наявність наукових лідерів;

8. висока кваліфікація дослідників, згуртованих навколо провідного вченого.