У робочій навчальній програмі слід вказати мету і завдання дисципліни (приклад – табл. 2).

Таблиця 2

Мета і завдання дисципліни «Історія української літератури і пол. Хіх ст.»

МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «Історія української літератури І пол. ХІХ ст.»

«Історія української літератури ХІХ ст.» - нормативна дисципліна, важлива для формування літературознавчої компетенції майбутніх учителів-словесників. У курсі літератури перших десятиліть ХІХ ст., 40–60-их років ХІХ ст. передбачається знайомство студентів із творчістю найвидатніших представників класичного періоду (І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки, М.Гоголя, А.Метлинського, Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова, Л.Глібова, С.Руданського, Марка Вовчка, Ю.Федьковича, О.Стороженка та ін.); дослідження своєрідності художнього світу кожного з письменників; пізнання тенденцій літературного життя того часу; осмислення позатекстуальної реальності, зокрема історичного, ідеологічного планів, з огляду на тогочасний колоніальний статус України.

Вивчення курсу вимагає поглиблення теоретичної підготовки в аспектах: історичні, політичні, культурні передумови становлення нової української літератури; своєрідність літературних теорій українського класицизму, сентименталізму, романтизму; особливості розвитку українського письменства ХІХ ст. у контексті світової культури; творчість перших класиків; сучасні підходи до інтерпретації та реінтерпретації творів.

Мета вивчення курсу – дати студентам розуміння українського літературного канону, познайомити їх із естетичними критеріями, за якими тексти І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова та ін. є особливо цінними, становлять частину високої національної культури; виховати читача філологічно компетентного: уважного до слова, риторичних стратегій, відповідального, критичного, здатного на багатостороннє осмислення порушених на лекційних, практичних заняттях, в ході самостійного опанування дисципліною проблем.

Завдання: - набуття базових знань з курсу «Історії української літератури», зокрема перших десятиліть ХІХ ст., 40 - 60-их років ХІХ ст.; - осмислення літературного процесу окресленого періоду як цілісного комплексу традицій і новаторства; - усвідомлення сутності художнього збагачення світової літератури здобутками українських класиків. Вимоги до знань і вмінь студентів.

Студенти повинні знати: - особливості суспільно-історичного життя ХІХ ст.; - біографічні відомості про письменників; - тематику, загальний огляд творчості; - своєрідність естетичної думки, «філософію смаку» того часу в межах риторики, поетики, фольклористики, літературознавства; - прикмети літературних напрямів (бароко, класицизму, сентименталізму, преромантизму, романтизму), виявляти їх у прочитаних творах; - характер розвитку епічної, ліричної, драматичної традиції; - закономірності, творчі принципи, зміст літературного розвитку даного періоду.

Студенти повинні вміти: - вдумливо, водночас критично «читати» класичні постаті і тексти; - досліджувати твір в єдності формальних і змістових чинників, на тлі інтелектуальних віянь часу; - працювати з літературно-критичними матеріалами; укладати бібліографію літературознавчих праць; - доречно застосовувати теоретико-літературні терміни; - «входити» поміж рядки тексту (інтерпретувати), з метою його розширення, відкриття нових значень; - дискутувати з письменником-класиком про актуальні в сьогоденні питання, форми буття, світосприймання; - виявляти риси наступності традиції та нові, що розвиватимуться також у наступному періоді, бачити історико-літературний процес як цілісний і неперервний; - вирізняти підходи до дослідження, світоглядно-методологічні орієнтації дослідників. Формами викладання матеріалу курсу є: лекції, практичні заняття, колоквіуми, студентські конференції, конкурси, диспути, консультації, екскурсії, зустрічі з письменниками.

У результаті вивчення курсу студент має набути таких компетенцій: літературознавчий аналіз програмових творів, аргументований цитатами із художніх творів, фахових праць, із використанням відповідної термінології; самостійна інтерпретація літературних фактів; сприйняття національного письменства як естетичного явища, у зв’язках із художнім мисленням епохи, у загальноєвропейському літературному контексті; вияв професійних умінь під час педагогічної практики; усвідомлення постійної потреби професійного становлення особистості.

У робочій навчальній програмі уточнюється структура навчальної дисципліни (назви змістових модулів і тем, кількість годин для денної і заочної форми навчання, теми практичних (лабораторних) занять), завдання самостійної роботи (табл. 3), індивідуальні науково-дослідницькі завдання, методи навчання, методи оцінювання знань.

У авторській робочій навчальній програмі пропонується методичне забезпечення дисципліни, яке включає, наприклад, методичні рекомендації до практичних занять (пакет роздруківок та електронна версія), завдань підсумкового контролю, списки рекомендованої літератури до лекційних тем (пакет роздруківок); фонд електронних документів та друковані посібники: навчальна, науково-критична література, програми, підручники, посібники, хрестоматії, робочі зошити з літератури тощо.

Таким чином, місце і значення навчальної дисципліни, її загальний зміст і вимоги щодо знань і умінь визначаються навчальною програ­мою дисципліни. Навчальна програма — це нормативний доку­мент, який визначає зміст дисципліни, методи аудиторної, само­стійної та індивідуальної роботи студентів, форми контролю знань, а також відповідні літературні джерела для досягнення високої продуктивності навчального процесу. Типові навчальні програми розробляє науково-методичний центр вищої освіти разом з педагогічними колективами провідних вищих навчаль­них закладів. Для кожної навчальної дисципліни, що входить до освітньо-професійної програми підготовки, на підставі типової програми дисципліни і навчального плану вищим навчальним закладом (відповідною кафедрою) складається робоча навчаль­на програма дисципліни, що є нормативним документом вищого навчального закладу. Робоча навчальна програма дисципліни включає виклад конк­ретного змісту дисципліни, послідовність її вивчення, організа­ційні форми навчання, форми і способи поточного і підсумкового контролю, літературні джерела і технічні засоби навчання. Стру­ктурні складові робочої навчальної програми дисципліни: тема­тичний план, завдання для самостійної і індивідуальної роботи, методи поточного і підсумкового контролю, перелік навчально-методичної літератури і технічних засобів навчання. Робочі про­грами затверджуються спочатку на кафедрі, а потім методичною комісією факультету.

Для оптимізації навчального процесу необхідно складати структурно-логічну схему узгодження дисципліни, що виклада­ється, з іншими дисциплінами. До робочої програми бажано до­давати листок узгодження змісту цієї робочої програми з викла­дачами, які раніше викладали профільні дисципліни, а також дисципліни, які викладаються паралельно з нею.

3.Останнім етапом розроблення тематики і змісту курсу, що ви­кладається, є складання тематичного плану.

Тематичний план - це тематика лекцій і практи­чних (семінарських, лабораторних) занять; при цьому в кожній лекції формулюються питання, відповідно до кількості годин, відведених на цю тему в робочій програмі. Бажано, щоб одна лекція бу­ла розрахована на дві академічні години (1 пара), і складалася з трьох-п яти тематичних питань, а семінарське заняття включало не більш п'яти проблемних питань, завдання, список рекомендованої літератури. У таблиці 5 наводимо приклад плану практичного заняття із методики навчання української літератури

8.Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навмчок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу, втілювати виховний потенціал, генералізувати навчальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навкола провідних ідей і наукових теорій, не містити надто ускладненого і другорядного матеріалу, реалізувати міжпредметні зв’язки та ідею взаємозв’язку науки, практики і виробництва, формувати вміння і навички учнів з кожного предмета.

Основні розділи навчальної програми:

· Пояснювальна записка, яка містить виклад мети навчання з певного предмета, ознаки процесу (організація навчання кожного класу);

· Зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначенням кількості годин на кожну з них;

· Обсяг знань, умінь і навичок (у їх різновидах) з певного предмета для учнів кожного класу;

· Перелік унаочнень, літератури для учнів та методологічної літератури для викладачів;

· Критерії оцінювання знань, умінь і навичок що до кожного з видів роботи.

До навчальних програм додають пояснювальні записки, що розкривають основні завдання викладання предмета, особливості організації й методів навчальної діяльності, форми зв’язку класної та позакласної работи, зміст практичних і лабораторних занять, систему вироблення вмінь і навичок як результат викладання предмета.

Важливу роль відіграє авторська модернізація навчальних програм залежно від нових методичних знахідок, науково-методичного прогресу і змін в соціальному житті. Так, на прикінці 80-х років минулого сторіччя виникла потреба внесення істотних змін до програм з російської та української літератури, коли було знято заборону на твори незаслужено витіснених з духовного простору письменників, розширено перелік сучасних авторів. Необхідність загального екологічного навчання і виховання значно змінила програму з географії.

Внесенням змін до програм займаються комісії, створені при Науково-методичному центрі Міністерства освіти і науки, до яких входять провідні вчені, спеціалісти-практики.

На основі навчального плану створюють навчальні програми, які розкривають зміст навчального матеріалу з кожного предмета і встановлюють послідовність його вивчення.

Навчальні програми затверджуються вищим державним органом (Міністерством освіти і науки України). Вони містять загальну характеристику змісту матеріалу з кожної дисципліни, розподіляють його за роками навчання і темами.

Навчальні програми часто зазнають змін: їх удосконалюють, розвантажують від другорядного і надто складного матеріалу, підвищують їх науковий рівень, забезпечують реалізацію міжпредметних зв’язків.

На сучасному етапі існують такі системи викладу змісту навчального матеріалу:

1. Лінійна – безперервна послідовність матеріалу від простого до складного у відповідності з принципами послідовності, систематичності, доступності (нове будується на основі вже відомого і в тісному зв’язку з ним). Лінійний принцип побудови програм дає економічність, оскільки унеможливлює надлишкове дублювання матеріалу.

2. Спіральна – неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми.

3. Концентрична – повторне вивчення певних розділів, тем з метою більш глибокого проникнення в сутність явищ та процесів.

4. Мішана – комбінація різних систем викладу.