Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
М2.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
336 Кб
Скачать
☆

13.3 Використання даних якості земель

Матеріали обліку якості земель дають необхідну інформацію для вирішення питань трансформування угідь, захисту грунтів від водної і вітрової ерозії, виявлення резервів освоєння та поліпшення земель шляхом їх меліорації та рекультивації проведення с/г районування територій, розробки системи ведення сільського господарства, прогнозування використання земельних ресурсів у схемах землевпорядкування та проведення бонітування грунтів і економічної оцінки земель.

14.1Основні поняття об’єкту бонітування

Основним елементом проведення бонітувальних робіт є грунт. Грунт – це речовина верхнього прошарку фізичної поверхні землі, яка утворюється природнім шляхом, має історію свого розвитку і притаманні саме їй природні властивості, які визначають головну цінність ґрунту – його родючість.

Властивості ґрунтів можуть бути природними, тобто, такими, до створення яких людина не причетна і штучними, які виникли в процесі її діяльності.

Природні властивості в порівнянні з штучними мають більш стійкій і стабільний до змін характер. Вивчення ґрунту починають з його морфології.

Морфологія ґрунту – це особливості багаторівневої організації та перебування речовини ґрунту в межах його фізичного тіла. До речовини ґрунту, як правило входять 4 фази:

  1. рідка; 2. тверда; 3. газоподібна; 4. рослинно-тваринна.

Основними морфологічними ознаками ґрунту є побудова, зложеність, структурованість, структура і склад.

Побудова ґрунту відображається його профілем, який є основною ознакою особливостей ґрунту і складається з декількох генетичних горизонтів.

  • гумусово – акумулятивний горизонт

  • перехідний горизонт

  • материнська порода

Зложення ґрунту характеризує геометричне розташування частинок ґрунту у всіх 4 фазах.

Структурованість ґрунту – здатність ґрунту розпадатись на окремі частинки(агрегати) певного розміру і форми внаслідок механічного втручання.

Структура ґрунту – це взаємне розташування в тілі ґрунту структурних окремостей речовини певного розміру та форми, що утримується в ньому внаслідок злипання чи склеювання або через діяльність мікроорганізмів.

Щільність ґрунту – визначається взаємним розташуванням твердих частинок ґрунту, а також утворення між ними у вигляді пор отворів, порожнин та співвідношення між ними.

Склад ґрунту є найбільш містке морфологічне поняття, яке відображає різні рівні існування речовини ґрунту в межах ґрунтових відмінностей та їх співвідношення.

Родючість ґрунту – є основною якісною характеристикою, яка визначає його спроможність задовольнити рослини певними поживними речовинами і умовами. Розрізняють родючість: природну, абсолютну, економічну, відносну.

Природна родючість – яка склалась під впливом природного процесу ґрунтоутворення.

Економічно родючість - родючість з врахуванням додатково – створених штучних умов внаслідок діяльності людини.

абсолютна родючість - оцінюється продуктивність окремої одиниці земельної площі.

Відносна родючість – показує кількість продукції на одиницю витрат.

Ґрунтовий профіль - прямовисний перетин, який дає можливість, безпосередньо розглянути і вивчити речовину ґрунту, починаючи з верхнього родючого шару до материнської породи. Основними факторами, які впливають на родючість ґрунту є: *механічний склад ґрунту, під яким розуміють вміст в ньому твердих частинок, згрупованих за розмірами та визначеними в кількісному відношенні; *хімічний склад – тіло ґрунту на 82% складається із сполук кисню та кремнію, 10 частина припадає на алюміній і залізо, інші хімічні елементи перебувають в тілі в незначній кількості; * рідинна фаза ґрунту – рідина перебуває в тілі ґрунту в порожнинах, порах та капілярах. Вона може бути, як доступною так і недоступною для споживання рослинами. Головним постачальником води до рідинної фази ґрунту є атмосферні опади, зрошування, а також водоносні горизонти ґрунту; *повітряний режим ґрунту – рідинна фаза ґрунтів в порах і капілярах співіснує з газоподібною, створюючи в тілі ґрунту гідро – повітряний режим; *Обмінювально – вбирний процес – це спроможність ґрунту до вбирання контактуючої речовини в процесі взаємодії матеріалу ґрунту з цією речовиною. Вбирна здатність ґрунту може мати хімічний, механічний, фізичний або фізико – хімічний характер.