4.Плавание XVII і XVIII століття.

Стимулом подальшого розвитку плавання у країнах послужило та обставина, що значні втрати у наполеонівських війнах припадали частку що потонули. Досвід Великої Вітчизняної війни 1812 р. (а згодом - Великої Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр.) показав, що запеклі бою відбувалися на водних рубежах. Масове форсування військами таких багатоводних річок, як Дніпро, Дон, Буг, Німан, Дунай, Вісла, Одер , стало зразком військового мистецтва. Уміння плавати і триматися на воді в обмундируванні і із зброєю сприяло успішному проведенню бойових операцій та порятунку життя воїнів. Вже на початку в XIX ст. плавання вивчалося у військових навчальних закладах багатьох країн Європи. З іншого боку, почали з'являтися різноманітні нашого суспільства та гуртки любителів плавання. Перша школа любителів плавання було засновано 1785 р. у Парижі. Наприкінці в XIX ст, плавання отримує більшої популярності як вид спорту. У 1875 р. капітан Вебб переплив протоку Ла-Манш з Дувра в Кале, подолавши відстань близько 35 км за 21 годину 45 хв. Нині це рекорд багаторазово повторено і перевиконаний за часом і швидкості як чоловіками, і навіть жінками й дітьми. У зв'язку з удосконаленням техніки плавання і методів підготовки вона вже технічно нескладне собою такого видатного досягнення, як раніше. У 1890 р. вперше проходить першість Європи з плавання, в 1896 р. його включають до програми перших сучасних Олімпійських ігор. У Росії її перша школа плавання відкрилась у 1827 р. на Неві. Журнал "Північна бджола" повідомляв про цю школі таке: "У Петербурзі займається фехтмейстер Гризье . Ми бачили учнів художника, хлопчиків, які плавають і пірнають, як риби в просторих ваннах, у самій Неві в бурхливу погоду. Бажано, щоб та інші молодики скористалися його наставляннями". На 1834 р у Петербурзі, біля Літнього саду, було відкрито загальнодоступна школа плавання, якої керував прибулий зі Швеції викладач гімнастики Густаф Паулі. Там навчали плавати "по-жаб'ячі на черево", "на спині", "при боці", "по-собачому", "нарозмашку", із зброєю, і навіть порятунку потопаючих. Серед її завсідників були Пушкін, Вяземський, Плещеев . У 1782 р. було опубліковано, а 1809 р. перевидано посібник з навчання плавання Р. Тевенота . Воно мало розлоге назва "Мистецтво плавати з міркуванням, у якому відкривається знання древніх мистецтво плавання, важливість корисного цього вправи і лазні як і здоровому, і у хворобливому стані. Пізніше виходили інші керівництва та посібники таких авторів, як Гейнц, Паулі, П. Плахов, Л. Конкин , Полторацький, Шеманский та інших. Велику роль поширенні і популяризація плавання зіграли приватні й міські купальні, які були майже переважають у всіх російських містах, розташованих неподалік водойм. Тут можна було скупатися і поплавати за порівняно не велику плату. Наприкінці ХІХ ст. у Росії починають будуватися закриті басейни для плавання. У 1891 р. відкривається басейн при центральних лазнях у Москві, а 1895 р..- при Сандуковских . Сооружаются також басейни при військово-навчальних закладах - в Военно-морском , 1-му і 2-му кадетському корпусах, в Пажеському корпусі у Петербурзі, у Київському кадетському корпусі тощо. буд. Перші о Росії сучасні змагання було проведено 1894 р. Петербурзький гуртком любителів плавання в Павловську, річці Славянке . Було побудовано криті басейни в московських Центральных лазнях, ще за 3 роки - у знаменитих Сандунах , а 1902 р. - при Київському кадетському корпусі. Найвідоміша у Росії школа плавання було засновано Шувалове , неподалік Петербурга, в 1908 р. Школа було організовано на громадських засадах з ініціативи морського лікаря В.Н.Пескова . Протягом літнього сезону тут займалося до 400 людина. Занимавшиеся здавали іспит і могли отримати звання магістра плавання. Магістр плавання мав виконати нормативи по 12 дисциплінам, зокрема: пропливти 3000 м брасом, 1500 м на спині, 1350 метрів за одязі, 30 м з каменем (вагою щонайменше 2 кг), стрибнути в воду з 7-метровой вишки, продемонструвати прийоми порятунку потопаючих. У вихідні дні у шкільництві проводилися свята з участю кращих учнів і вчителів, з виконанням різних постатей на воді, демонстрацією різних способів плавання і пірнання, стрибками у воду з трампліна і вишки, змаганнями швидкістю плавання і вправності під час рятування "тонуших ", "битвами" ні човнах зі сбиванием противника шостому в воду. Магистры Шуваловской школи стали кістяком російської збірної плавців, котра дебютувала на Олімпіаді 1912 р. в Стокгольме.В 1889г . у Будапешті відбулися перші змагання з плавання з участю плавців Угорщини, Австрії, Німеччини та Швеції. У 1896 р. плавання входило у програмі перших сучасних Олімпійських ігор, які надали великий вплив надалі його розвитку. Популярність плавання у світі, включення їх у програму Олімпійських ігор й прагнення інтеграції національних спілок плавців створило в 1908 р Міжнародної аматорською федерації плавання (ФІНА), що стало подальшого розвитку цього виду спорту, розширенню його представництва в олімпійської програмі. Зараз ФІНА об'єднує понад 120 національних федерацій. Виникнення Міжнародної аматорською федерації плавання дозволило створити систему змагань, іменовану календарем, впорядкувати проведення змагань, що зумовило виділення різних спортивних способів плавання. Нині на спортивному плаванні застосовуються чотири основних способи: кріль на грудях, кріль на спині, батерфляй (дельфін) і брас. Техніка спортивних способів плавання сформувалася внаслідок вдосконалення самобутніх способів - " саженки ", "по-собачому", "бочком", "на спинці" тощо. Опис цих способів можна натрапити у романі французького письменника-гуманіста XVI в. Франсуа Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель". Ось що він говорить про вихованні велетня Гаргантюа: ",..Він вправлявся у плаванні у річці, плавав на грудях, на спині, при боці, всім корпусом, одними ногами, виставляючи із води одну руку, у якій тримав книжку; то він перепливав всю Сену, не замочивши книжку Ю.Зільбермана і тримають у зубах плащ подібно до Юлія Цезаря; лотом з допомогою самої лише руки зі страшної силою підхоплювався в човен, викидали з її знову у воду догори дригом, досліджував дно, порпався в підводні рифи, пірнав в чорториї і вири". Особливо докладно розглядалися можливі способи плавання у перших методичних довідниках. Про їхню розмаїтість можна судити, наприклад, з змісту книжки Р. Тевенота (видання 1867 р.): "Спосіб плавати навколо, представляючи колесо чи компас; спосіб обертатися у питній воді цілком прямо; спосіб плавати, склавши руки; спосіб плавати на животі без допомоги рук; спосіб плавати, тримаючи одну ногу рукою; спосіб плавати по-песьему , чи на кшталт собак; спосіб бити воду ногами; спосіб грати ногою свою, плаваючи; спосіб показувати обидві ноги, плаваючи; спосіб плавати, піднявши ногу; спосіб плавати, піднявши руки; спосіб плавати, піднявши вгору підборіддя; спосіб плазувати у питній воді; спосіб сідати у питній воді; спосіб показувати чотири частини свого тіла поза води; спосіб плавати при боці; спосіб плавати, обративши очі догори; спосіб плисти вперед, лежачи на спині; різні способи обертатися під час плавання". Автор як дає опис цих способів, а й рекомендує, як використовувати кожний їх у окремих випадках: при судорозі, при заплутуванні в водоростях, для вдосконалення мистецтво плавання. [1]