5 Питання.

16 липня 1990 р. Верховна Рада, тоді ще Української РСР, прийняла Декларацію про державний суверенітет України — перший документ на шляху до національної незалежності. Документ складається з преамбули та 10 розділів. Преамбула вказує на те, що Верховна Рада, виражаючи

волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство,виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини,шануючи національні права всіх народів, дбаючи про всебічний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи

на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,проголошує державний суверенітет України як верховенство,самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

Наприкінці декларації було зафіксовано, що вона є базою для нової Конституції та законів України. Суверенітет держави — політико-юридична властивість державної влади, яка означає ї ї верховенство та повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні. Розрізняють дві

сторони державного суверенітету: — внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади щодо всіх інших організацій у політичній системі суспільства, ї ї монопольне право на законодавство, управління та юрисдикцію всередині країни в межах цієї державної території ; —

зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами,недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні. Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він дає

можливість законодавчій владі видавати закони. У Конституції України

проголошується, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від їх територій, кількості населення, форми правління та устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнародного права. Це відображено у Статуті 00Н та інших міжнародно-правових документах. Держава має суверенні права: — право війни та миру; — право видавати закони;

- право формувати державні органи; — право визначати свою атрибутику;

— право встановлювати податки; — право визначати свої х представників

в інших державах і міжнародних організаціях; — право вступати до міждержавних союзів та ін. Проте держава не має права робити все, що вважає за необхідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнародне право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати

силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповноваження з боку Ради Безпеки 00Н. Іншим обмеженням свободи дій держави є юридичний обов'язок виконувати укладені нею договори. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого

частина ї х економічного життя підлягає керівництву збоку Союзу. Крім того. Європейський Союз має власну систему права і власний суд, який виходить із принципу, що у разі виникнення суперечностей між законами союзу і законами держави-учасниці пріоритет належить законам Союзу.Незважаючи на ці обмеження, члени Європейського Союзу залишаються

суверенними державами.