1.Жанр "Енеїди" І.Котляревського, її ідейно-тематичне спрямування.

Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько 30 років (з перервами). Три перші частини вийшли друком у 1798 р., четверта — в 1809 р., п’ята — в 1822 р.; повністю твір завершено в 1825-1826 рр., а видано в 1842 р. після смерті письменника.

1798 р. перше видання «Енеїди» з’явилося завдяки ініціативі конотопського поміщика Максима Пурпури. Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України. Це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у розвитку нашої літератури.

Тема: змалювання життя українського суспільства к. ХVІІІ — поч. ХІХ ст., різних верств населення (під виглядом троянців, латинян та інших народів).

Ідея:

1. висміювання українських панів і чиновників, козацьких старшин, їх паразитичного життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок;

2. водночас – уславлення патріотизму, вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці, Низ та Евріал).

Основна думка: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства к. ХVІІІ ст.— поч. ХІХ ст.

Жанр: а) епічна поема — великий віршований твір, у якому розповідається про значні події і видатних осіб;

б) травестійний (з франц. переодягання) твір. І. Котляревський переодягає своїх героїв в український одяг, згадує про українські страви, напої, народні ігри, пісні, зображуються риси життя різних соціальних верств часів автора;

в) бурлескний твір – цей жанр вимагав, щоб про буденне говорилося піднесено, а героїчний зміст викладався вульгарно.

Таким чином, «Енеїда» — травестійна, бурлескна поема, оскільки створюється різкий контраст між першоджерелом («Енеїдою» давньоримського поета Вергілія), міфологічною темою й прийомами їх розкриття.

Проблематика твору:

1. соціальна нерівність;

2.  патріотизм народних мас, громадський обов’язок;

3. виховання майбутнього покоління;

4. дружба і ворожість;

5. любов і ненависть;

6. людяність і моральна нікчемність.

 Легко і невимушено вплітаються у сюжет поеми описи різних аспектів життя українця. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну і фольклорну інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди, справи, побут, кухню й одяг.

Твір містить шість частин, які змістовно пов’язані з подорожжю Енея і тими пригодами, що трапилися з ним.

У творі накладаються дві сюжетні лінії:

• основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі;

• канва сюжету поеми Вергілія.

Перша сюжетна лінія домінує над другою через образну систему твору. Звідси — історично обґрунтовані висновки про характери героїв як національних типів, а конкретно — як запорозьких козаків.

 І. Котляревський уперше в Україні написав епічний твір силабо-тонічним віршем (ямбом), найбільш відповідним для української мови розміром.

2. Особливості жанру "Наталки Полтавки" і.Котляревського, характер конфлікту, проблематика твору.

П'єса «Наталка Полтавка» — це перший драматичний твір нової української літератури, який, за влучним висловом видатного українського драматурга Івана Карпенка-Карого, є «праматір'ю українського народного театру». Іван Петрович Котляревський написав «Наталку Полтавку» в 1819 році, але майже два десятиріччя п'єса не друкувалася і поширювалася серед народу в рукописному вигляді. До сьогодні дійшло кілька переписаних варіантів «Наталки Полтавки». Вперше «Наталка Полтавка» була поставлена 1819 року в Полтаві за участю видатного актора Михайла Щепкіна, який тоді працював у трупі Штейна.

«Наталка Полтавка» — це драма кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя. Твір має соціальну спрямованість, адже перешкодою на шляху до одруження Наталки з Петром стає майнова нерівність.

Дія твору відбувається у полтавському селі. Зав'язка сюжету — це зустріч Наталки з возним, який пропонує їй одружитися з ним. Наталка не хоче й думати про таке одруження, бо вона чекає на Петра, який пішов на заробітки.

Конфлікт п'єси досягає кульмінації, коли Наталка категорично відмовляється одружуватися з возним, а Петро радить скоритися матері і пропонує їй усі зароблені гроші. Возний, якого розчулив такий акт самопожертви, зрікається Наталки на користь Петра.

Отже, тематикою «Наталки Полтавки» є показ соціальної нерівності, життя селян, бурлаків та чиновників, відтворення сільських звичаїв. Загалом мотив п'єси — розлука з коханим-бідняком та одруження з багатим нелюбом — був досить характерним для більшості тогочасних європейських мелодрам.

Композиційна побудова «Наталки Полтавки» є надзвичайно простою. Дія в п'єсі розвивається надзвичайно природно, легко й динамічно, по висхідній лінії, без зайвих сцен і картин, які б гальмували її, затримували розгортання сюжетної лінії. З композиційного погляду важливу роль відіграють уведені у п'єсу пісні: вони допомагають глибше і виразніше розкрити характери дійових осіб, сприяють розгортанню основної сюжетної лінії, розвитку конфлікту. Певну композиційну роль відіграють і ремарки — авторські пояснення, зауваження в тексті драматичного твору за ходом дії, про час і обстановку на сцені, поведінку дійових осіб, міміку, жести, інтонацію тощо. У «Наталці Полтавці» вони лаконічні, але досить виразні.

У п'єсі всього шість дійових осіб, і кожна займає важливе місце в розгортанні дії. Усі вони поділяються на дві цілком протилежні групи: позитивні (Наталка, Петро, Терпилиха й Микола) і негативні (возний Тетерваковський і виборний Макогоненко).

П'єса І. П. Котляревського «Наталка Полтавка» поклала початок новій українській драматургії і зробила свій відчутний внесок у розвиток театру Росії, Білорусії, Молдови. Ця перша соціально-побутова драма стала підґрунтям пізнішим драматичним творам Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Я. Кухаренка та ін. Від неї ж пішли і основи оперного мистецтва.

«Наталка Полтавка» здобула високу оцінку видатних вітчизняних та зарубіжних режисерів, драматургів, композиторів, митців. Великий угорський композитор Ференц Ліст зробив для пісні «Віють вітри» нову інструментовку. Видатний чеський вчений та поет Вацлав Ганка відзначив народність п'єси і цільність характерів. Високу оцінку здобула «Наталка Полтавка» і у видатних режисерів Костянтина Станіславського та Леся Курбаса.

У «Наталці Полтавці» зіграли такі корифеї української сцени, як М. Садовський, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Кропивницький, М. Старицький, М. Заньковецька, Л. Ліницька, Г. Борисоглібська, М. Садовська та інші видатні актори. 3. Риси сентименталізму та просвітницького реалізму у п'єсі І.Котляревського "Наталка Полтавка".

«Наталка Полтавка» — перший твір нової української драматургії, у якому поєдналися ознаки сентименталізму та просвітницького реалізму. За жанром це соціально-побутова драма, глибоко національна характерами й естетичною формою.

Найяскравіше взаємодія цих рис виявляється у образі головної героїні – Наталки. У її характері бачимо цілий ряд позитивних якостей: вона роботяща, з добрим серцем, «не спесива», «золото, не дівка», любить і шанує матір, кохає тільки Петра і залишається вірною йому, поважає людей. Негативні риси у Наталки відсутні взагалі. Але ж у реальному житті так не буває. Тобто тут бачимо безпосередній вплив сентиментального напряму. Риси сентименталізму присутні і у описі почуттів Наталки і Петра.

Проте, головне завдання письменника не розчулити читача, а показати реальне життя, де багаті вважають, що вони є господарями, а бідні повинні тільки виконувати їхні бажання. Але не така Наталка, вона має почуття власної гідності, яке аж ніяк не залежить від її статків. По-друге, Котляревський показує, якою мірою моральність оберігається суспільством. І ця моральність спирається не на покірну слухняність, а на почуття власної гідності, честі. Хоча Наталка і підкоряється матері, це зовсім не означає, що вона втрачає почуття самоповаги, про це свідчить кожна її репліка. Тут яскраво виявляються риси реалізму, автор намагається за допомогою худ. засобів показати, донести до читача широку панораму тогочасної дійсності.