ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..………3

Розділ 1. Загальна характеристика правового статусу профспілок як суб’єктів трудового права…………………………….……………………………………..5

Розділ 2. Правова характеристика ролі профспілок у правовому регулюванні праці в Україні……………………………………………………….…………..13

2.1. Функції та компетенція профспілок у сфері захисту трудових прав …...13

2.2. Професійні спілки як сторона соціального діалогу ……………………...14

Розділ 3. Напрями вдосконалення діяльності профспілкових органів в Україні……………………………………………………………………………21

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….31

ВСТУП

Актуальність дослідження. Професійні спілки – масові громадські організації найманих працівників, об'єднані спільністю інтересів у процесі праці, метою яких з початку виникнення є постійне поліпшення умов життя і праці своїх членів та їх сімей.

Профспілки — важливий інститут громадянського суспільства, який захищає права і свободи громадян у галузі трудових відносин. Ця роль профспілок набуває особливо важливого значення в умовах становлення демократії та ринкової економіки в нашій країні. Створення потужних впливових профспілок, здатних ефективно відстоювати інтереси працівників — невід'ємний атрибут цивілізованої держави. Такою державою прагне стати Україна. Актуальність даної теми складає комплекс узагальнених структурних елементів діяльності профспілкових органів та їх значення для розвитку трудових відносин зокрема.

Мета написання даної теми полягає в досконалому законодавчому дослідженні всіх понять, що стосуються профспілок, їх поняття, функції та сфери діяльності.

Об’єктом характеристики є ті напрямки діяльності, на які націлені профспілкові органи та комітеті при вступі в трудові відносини тощо.

В даний час у профспілках України йдуть складні процеси пристосування. І якщо на великих підприємствах профспілкові організації мають визначений досвід роботи з захисту прав і інтересів своїх членів, а також володіють для цього засобами, то колективи малих підприємств, такими можливостями не володіють. Найчастіше працівники малих приватних підприємств не знають своїх прав і, як наслідок, їх права попираються роботодавцями. Більш того, власники не зацікавлені в створенні профспілкового органа на своїх підприємствах.

Предмет дослідження – профсоюзні організації України.

Вказаним питанням у тій чи іншій мірі приділяли увагу Н. Б. Болотіна, С. В. Вишновецька, В. С. Коротков, А. М. Островерх, В. М. Романчук, О. П. Рудницька, Г. І. Чанишева, І.М. Сирота.

Структура роботи обумовлена цілями і задачами дослідження і включає вступ, 3 розділи, 2 підрозділи, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 33 сторінки.

Розділ 1. Загальна характеристика правового статусу профспілок як суб’єктів трудового права

У цьому підрозділі аналізуються стан і тенденції розвитку інституційної мережі профспілкового руху в Україні, в т.ч. кількість, динаміка розвитку, галузева та територіальна поширеність профспілкових структур, внутрішні організаційні принципи їх побудови.

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що інституційна мережа українських профспілок перебуває у стадії становлення; продовжується процес її децентралізації та структуризації; відбувається створення профспілок у секторі приватної власності; чисельність профспілок має сталу тенденцію до зниження.

Аналіз територіальної і галузевої структури, часових меж і характеру створення профоб'єднань та їх членських організацій, внутрішніх організаційних засад побудови українських профспілок дає підстави до наступних висновків.

Перше. Профспілковий рух охоплює усі регіони України, всі галузі економіки, всі форми власності та господарювання:

♦ за регіональною ознакою — з п'яти зареєстрованих всеукраїнських профоб'єднань три охоплюють усі регіони України (ФПУ, ВФП "Наше право", ФППК); в усіх регіонах країни діють також організації 11-ти автономних профспілок; у більшості регіонів України представлені організації ФСПУ, Всеукраїнської профспілки "Соціальний прогрес" та дев'яти автономних галузевих профспілок;

♦ за галузевою ознакою — профспілкові організації наявні в усіх галузях економіки. При цьому, в окремих галузях діють кілька профспілок, як правило — окремі з них входять до складу ФПУ, інші ("альтернативні") діють автономно або в складі інших профоб'єднань. Наприклад, у вугільній галузі діють чотири профспілки: Профспілка працівників вугільної промисловості (ППВП) — у складі ФПУ; Незалежна профспілка гірників України (НПГУ) — в складі Конфедерації вільних профспілок України (КВПУ); Незалежна профспілка гірників Донбасу (НПГД); Профспілка інженерно-технічних працівників і службовців вугільної промисловості. У гірничовидобувній галузі працюють дві профспілки: Профспілка трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості (у складі ФПУ) та вже названа вище НПГУ. Три профспілки діють на залізничному транспорті: автономні Профспілка залізничників і транспортних будівельників України, Вільна профспілка машиністів України (ВПМУ), а також Об'єднання вільних профспілок залізничників України в складі КВПУ. У галузі науки працюють дві профспілки — Профспілка працівників освіти і науки України в складі ФПУ та автономна Профспілка працівників Національної Академії наук України; у галузі освіти — дві: вже згадана Профспілка працівників освіти і науки в складі ФПУ та Всеукраїнське об'єднання солідарних трудівників (ВОСТ); у Збройних Силах — також дві — автономні Профспілка працівників Збройних Сил України та Незалежна профспілка військовослужбовців та працівників силових структур України;

♦ за формами власності — профспілки діють на підприємствах як державної власності (переважно членські організації ФПУ та автономні профспілки), так і недержавних форм власності (ФСПУ, ФППК, ВФП "Наше право", ряд автономних профспілок);

• за формами господарювання — профспілки наявні на підприємствах усіх форм господарювання. У середовищі спільних підприємств діє Українська федерація профспілкових організацій — профспілка працівників спільних підприємств (у складі ФПУ); працівників кооперативних, акціонерних, орендних і колективних підприємств охоплюють організації ФППК, Всеукраїнської професійної спілки працівників кооперації та інших форм підприємництва.¹

Друге. Продовжується процес утворення нових профорганізацій та об'єднань. При цьому нові профспілкові структури виникають різними шляхами. По-перше, шляхом їх організації у новостворюваних осередках (підприємствах, організаціях, установах), або в тих осередках, де раніше профорганізації не існували. Таким шляхом виникли, наприклад, Профспілка працівників Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" або Всеукраїнська профспілка народних депутатів України у Верховній Раді України. До профспілок, що виникають таким шляхом, можна віднести й ті, що створюються у середовищі працівників нових видів занять або фахів — наприклад, Всеукраїнська профспілка промисловців і підприємців України або Всеукраїнська національна профспілка "Футболісти України". По-друге, шляхом поділу вже існуючих профспілок та виходу членських організацій (або їх частин) зі складу об'єднань: так у 2000р. 10 профспілок базових галузей — членів ФПУ утворили Асоціацію профспілок працівників промисловості України. По-третє, шляхом виділення з галузевої профспілки працівників певної підгалузі або фаху: так виникли, наприклад, профспілки авіадиспетчерів, льотного складу, машиністів, гірників, працівників метрополітенів та ін.

Третє. Структура профоб'єднань постійно зазнає змін. Наприклад, кількість членських організацій КВПУ протягом 1996-2000рр. зросла вдвічі (з 9 до 18), але їх ротація становила 40%; зазнає кількісних змін і ротації склад ФПУ, ФППК, ФСПУ та інших профоб'єднань.

Четверте. Структуризація (реструктуризація) профспілок відбувається відповідно до аналогічних процесів в економіці та соціально-трудових відносинах. Так, реформування відносин власності в сільськогосподарському секторі зумовило вихід частини його працівників з Профспілки працівників агропромислового комплексу України (в складі ФПУ) та створення нових профспілок — Незалежної профспілки фермерів та приватних землевласників України, Профспілки фермерів і селян-пайовиків України та ін.; розвиток підприємництва зумовлює появу профспілкових об'єднань підприємців (Всеукраїнська профспілка промисловців і підприємців України, Профспілка працівників вільного підприємництва України, Всеукраїнська профспілка недержавного сектору "Столиця — Регіони" та ін.).

П'яте. Спостерігається тенденція до створення молодіжних і жіночих профспілок, що є виявом загальної активізації молодіжного й жіночого руху в Україні. Прикладом жіночої профспілки є Всеукраїнська профспілка сільських жінок агропромислового комплексу України, що входить до КВПУ. Молодіжні профспілки діють переважно в студентському середовищі (Перша студентська Українська профспілка — Поступ, Студентська профспілка "Пряма дія", Асоціація профспілкових організацій студентів України). В галузях промислового виробництва та сільського господарства молодіжний профспілковий рух є значно слабшим: з профспілок молоді, що діють у виробничій сфері, можна назвати лише Всеукраїнську профспілку "Молодіжна Альтернатива". Водночас, відзначається створення молодіжних організацій у складі окремих профспілок: так, молодіжна організація діє у складі Профспілки працівників енергетики та промисловості України.

Шосте. За внутрішніми організаційними засадами побудови, профспілки та профоб'єднання України належать до різних типів: галузевих, вузькогалузевих, фахових, міжгалузевих (територіальних). Традиційні профспілки (членські організації ФПУ) та більшість автономних побудовані переважно за галузевим принципом. Нові профспілки демонструють різні типи організаційних засад: фаховий (Федерація-профспілка авіадиспетчерів, Профспілка-асоціація льотного складу цивільної авіації, НПГУ, ВПМУ та ін.); галузевий (Профспілка залізничників і транспортних будівельників України, Об'єднання вільних профспілок залізничників України, Незалежна галузева профспілка енергетиків України); міжгалузевий, або територіальний (Солідарні профспілки України; ВОСТ, Федерація профспілок України "Солідарність", Всеукраїнська профспілка недержавного сектору "Столиця — регіони", Всеукраїнська профспілка "Соціальний прогрес", Українська міжгалузева республіканська профспілка "Праця" та ін.); вузькогалузевий (Профспілка працівників Національної Академії наук України, Вільна профспілка працівників метрополітенів України).

Сьоме. За ознакою членства, в Україні представлені як профспілки, до яких входять водночас і наймані працівники, і роботодавці, так і об'єднання виключно найманих працівників. До першого типу належать усі традиційні профспілки (членські організації ФПУ) та частина нових, створених як на державних підприємствах, так і в приватному секторі: Профспілка залізничників і транспортних будівельників України, Профспілка державної митної служби, Профспілка працівників банку "Правекс" та ін. До профспілок, що об'єднують виключно найманих працівників, належать переважно так звані вільні профспілки: ВПМУ, членські організації КВПУ та ін.¹

Загалом, показники розвитку інституційної мережі українських профспілок свідчать про становлення децентралізованої системи профорганізацій. Провідною тенденцією є поступове відокремлення об'єднань найманих працівників від об'єднань підприємців (роботодавців). Водночас, найчисельніше профспілкове об'єднання (ФПУ) зберігає традиційно притаманне радянським профспілкам одночасне членство в профорганізації і найманих працівників, і роботодавців. У деяких галузях діють кілька профспілкових структур, що за умови їх скоординованих дій може підвищувати результативність солідарного впливу на галузевого роботодавця, а в протилежному випадку — знижувати ефективність дій профспілок і створювати конкуренцію у профспілковому середовищі.

Головними причинами скорочення чисельності профспілок в Україні є наступні:

1) скорочення виробництва та ліквідація підприємств, що зумовлює безробіття, перехід працівників до індивідуальної зайнятості, відплив працівників до тіньового сектору економіки, трудову міграцію за кордон;

2) зміна форм власності та спротив нових власників створенню на приватних підприємствах профспілок найманих працівників;

3) поширення найму на роботу за індивідуальними договорами (контрактами);

4) втрата мотивації профспілкового членства, зумовлена, перш за все, розчаруванням працівників у здатності профспілок захистити їх права як на конкретному підприємстві, так і на національному рівні.

Фахівці ФПУ називають й інші причини скорочення чисельності профспілок: антипрофспілкова пропаганда в ЗМІ та спроби приниження впливовості профспілок з боку влади; допущена в ході реформування профспілок "псевдодемократизація", що призвела до часткової втрати управління всередині профспілок, зниження профспілкової дисципліни; згортання організаційної роботи деякими профкомами .

Попри загальне скорочення чисельності профспілок, рівень охоплення профспілковим членством залишається в Україні досить високим і складає 94% працівників, зайнятих у всіх галузях економіки10. Отже традиція охоплення профспілковим членством усіх працюючих є досить стійкою. Однак, для більшості працівників профспілкове членство є значною мірою формальним.¹

Як суспільне явище профспілки являють собою багатообразну і складну систему відносин і зв'язків внутрішнього і зовнішнього характеру. Це - сама масова громадська організація.

Профспілки входять у політичну систему суспільства як специфічні громадські організації зі своїми задачами і функціями, обумовленими їхніми статутами.

Основні задачі профспілок зв'язані зі здійсненням їх головної функції - захисту прав і інтересів працівників у сфері праці і зв'язаних із працею відносин. Саме з цією метою профспілки виникли, для цього в них об’єднувалися і об’єднуються трудящі.

Згідно з Конституцією України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права (ст. 36 Конституції України).

Повноваження профспілок регламентуються Законом України "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності", прийнятим Верховною Радою України 15 вересня 1999 p. Усі інші законодавчі акти у цій сфері застосовуються у частині, що не суперечить цьому Законові. Це - КЗпП (статті 43, 45, 52, 61, 64, 66, 67, 69, 71, 79,80,86,96,97,160, 161,193,226;глава II"Колективний договір"), Закони України "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про оплату праці".

Згідно із Законом "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності" професійна спілка визначається як добровільна, неприбуткова громадська організація, яка об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) (ст. 1).

Потреба захисту прав і інтересів працюючих особливо актуальна в сучасний період, що підсилив соціально-економічні протиріччя. Здійсненню захисної функції профспілок сприяє соціальне регулювання суспільних відносин, у які вони вступають у процесі своєї діяльності. Відносини за участю профспілок регулюються різними видами соціальних норм - моралі, етики, права, традицій та ін. Одні з них склалися в практиці взаємодії профспілок з державними, господарськими органами, працівниками, і формально не закріплені. Інші - передбачені актами профспілкових органів. Треті містяться в нормативних правових актах.¹

Діяльність профспілок регулюється в основному ними самими, як самостійними громадськими організаціями за допомогою внутрішніх профспілкових норм, прийнятих керівними профспілковими органами. Такі норми не носять правового характеру (хоча багато з них мають правовий наслідок) і містяться в статутах профспілок і їхніх об'єднань, інших профспілкових актах. З кола суспільних відносин, у котрі вступають профспілки, правовому впливу піддаються тільки ті, регулювання яких об’єктивно можливо, економічно, соціально і політично необхідно. Право сприяє здійсненню поставлених перед профспілками завдань, виконанню їхніх захисних функцій.

Суспільні відносини за участю профспілок регулюються правом у тій мері, у який це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів працюючих, успішного функціонування профспілок і подальшого розвитку суспільства.¹