3. «Воєнний комунізм» та неп.

Східна Україна з початку 1919 р. окупована більшовиками. Запроваджено в Україні сувору економічну політику „воєнний комунізм”. Одним з перших законодавчих актів більшовицького уряду було проголошення 26 січня 1919 р. державної монополії на хліб, цукор, сіль і гас, введено в дію декрет від 5 лютого „Про вилучення хлібних залишків”.

Політика «воєнного комунізму» передбачала:

• Продрозкладка

• Заборона свободи торгівлі

• Націоналізація промисловості

• Централізоване управління економікою

• Трудова мобілізація

• Натуральна оплата праці

Політика «воєнного комунізму» мала згубні політичні та економічні наслідки. Найбільших руйнувань зазнали галузі важкої промисловості. Виробництво кам’яного вугілля, залізної та марганцевої руд, чавуну та сталі скоротилися до мінімуму. На початку 1921 р. в Україні не працювала жодна домна.

Для врятування економіки від повного розвалу більшовицьким керівництвом з 1921 р. було запроваджено нову економічну політику (НЕП), яка передбачала:

• Продподаток

• Свобода торгівлі

• Денаціоналізація промисловості

• Дрібна приватна власність, оренда, концесії

• Госпрозрахунок на державних підприємствах (трестах)

• Вільний найм робочої сили

• Тарифна оплата праці

• Грошова реформа

Наслідки НЕПу

Позитивні:

• Збільшилися обсяги с/г;

• Досягнуто довоєнний рівень у тваринництві;

• Зростання середніх господарств (60%);

• Досягнуто довоєнний рівень в промисловості;

• Покращилося матеріальне становище робітників, селян, службовців (реальна зарплата робітників становила 93,7% довоєнного рівня).

Негативні:

• - Нестача промислових товарів;

• - Збільшення цін - гальмувалось зростання життєвого рівня населення;

• - Безробіття;

• - Загострення житлового питання;

• - Аграрне перенаселення.

4. Індустріалізація, колективізація та голодомор в Україні.

Україна 30 грудня 1922 р. увійша до складу Радянського Союзу і втратила всі ознаки незалежності, здобуті у 1917 р. Всі рішення щодо розвитку її господарства приймалися в Москві.

У грудні 1925 р. більшовики прийняли курс на соціалістичну індустріалізацію. Головна проблема, яку необхідно було вирішити – це фінансування розвитку промисловості, особливо важкої.

Не маючи іноземних позик і внутрішнього капіталонагромадження індустріалізація проводилась за рахунок селянства. У 1938 році промисловий потенціал України в порівнянні з 1913 р. зріс у 7 разів. За цими показниками Україну можна було вважати однією з передових індустріальних країн Європи. В той же час розвиток провідних галузей економіки залишався низьким в порівнянні з розвиненими країнами світу. Розвиток легкої промисловості значно відставав від потреб населення. Піднесення рівня життя народу не відбулося.

У грудні 1927 р. більшовики прийняли курс на колективізацію сільського господарства з метою збільшення фінансових ресурсів, що вилучалися з аграрного сектору для фінансування індустріалізації. Масова колективізація розпочалась в 1929 р., а в Україні її планували завершити до кінця 1932 р.

З січня 1930 р. більшовики проводили в Україні політику „ліквідації куркульства як класу”.

Для закупівлі за кордоном промислового устаткування для індустріалізації потрібна була валюта, яку більшовики отримували експортуючи зерно.

у 1932 р. в Україні зменшились обсяги колгоспного виробництва сільськогосподарської продукції та було не виконано план хлібозаготівель – як наслідок - Кремлем в Україну було послано надзвичайну комісію на чолі з Молотовим – розпочались масові репресії та пограбування селян.

Взимку 1932-1933р.р. в селах України розпочався масовий голод. Колективізація привела до відчуження селянина від землі, знищила в селянах зацікавленість до праці й спричинила розорення селянства як корінної основи української нації.