3. Рейгономіка.

Найбільш успішною повоєнною програмою, що призвела до семирічного підйому господарства США (1981-1988рр.) була “рейганоміка” (президента Р. Рейгана).

В її основі лежала лібералізація економічних процесів:

- на 25% зменшилися корпоративні та особисті податки з громадян;

- зменшувалися бюджетні видатки та згорталися соціальні програми;

- держава здійснювала жорстку грошово-кредитну політику, спрямовану проти інфляції;

- було чітко розмежовано функції центральної та місцевої влади в ході реалізації концепції нового федералізму.

Заходи уряду сприяли структурній перебудові економіки та оновленню основного капіталу. Позначилось стійке зростання платоспроможності попиту. Відбулася стабілізація кредитно-грошової системи за рахунок низького рівня долара в порівнянні з іншими валютами.

3. Тетчеризм.

1979 р. уряд консерваторів Великої Британії очолила М. Тетчер. Яка запропонувала нову радикальну економічну програму, яка в історію ввійшла під назвою «неоконсерватизм» або «тетчеризм».

Ідеологічною основою програми були такі елементи:

• сприяння вільному підприємництву;

• розвиток особистої ініціативи;

• проповідування крайнього індивідуалізму;

• повернення суспільства до «вікторіанських цінностей» (повага до закону, порядку, релігії, сім’ї, бережливість, працелюбність тощо).

На шляху реалізації програми було здійснено наступні кроки:

• застосування політики «монетаризму» (зменшення податків та видатків бюджету, обмеження діяльності профспілок, неперспективні підприємства перестали субсидіюватися);

• денаціоналізація промисловості (газова, електротехнічна галузі, водозабезпечення, телекомунікації);

• створення умов «здорової конкуренції», особливо у ціноутворенні;

• розвиток дрібного та середнього бізнесу;

• захист ТНК;

• здійснення приватизації житла;

• зменшено подоходні податки та чисельність чиновницького апарату.

В результаті проведених економічних заходів темпи продуктивності праці становили 2,5% річних (поступалися лише Японії), а темпи економічного зростання - 3-4% річних (найбільші серед європейських країн). Інфляція стримувалася в межах 6 % . Споживчі витрати населення виросли на 6,5%, приватні капіталовкладення на 10,3%

Доходи населення зросли на 5 %, а норма заощаджень зменшилася до 1,3%, що свідчило про розширення особистого споживання та високий внутрішній попит. Зайнятість в економіці зросла на 1,2% (сфера послуг), без роботи залишилося лише 1,9 млн. осіб. Сформувався середній прошарок суспільства.

Негативними наслідками реформи стала різка політизація суспільства. Середній дохід на душу населення в реальному обчисленні за десять років зріс на 23%, але більше 20% сімей мали річний дохід нижче 4000 ф. ст., що було досить низьким прожитковим рівнем англійців.

Отже, «тетчеризм» підтвердив, що капіталістична система є гнучкою, здатною пристосовуватися до змін соціально економічних умов, модернізуватися.

4. Монетаризм Фрідмена

Монетаристська теорія виникла у кінці 50-х років XX ст. як альтернатива кейнсіанству. Її автором є професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен (нар. 1912 р.).

Ключем до розуміння того, як функціонує сучасна економіка, є кількісна теорія грошей. Представники чиказької школи - Генрі Саймонс, Ллойд Мінтс і Мілтон Фрідмен намагалися ефективніше, ніж у минулому, пов'язати її із загальною теорією грошей. Новий вигляд, якого їй надав Фрідмен, виражається формулою

МV = Ру,

де М - грошова маса; V - швидкість обігу доходу; у - норма або потік реального доходу.

Головним у цій формулі є попит на гроші, які для споживачів є однією із форм багатства, а для виробників - формою капіталу. Тому попит на гроші можна віднести або до теорії вибору, або до теорії капіталу.

Основою монетаризму є відведення грошам вирішальної ролі в економіці. За цією теорією, зміна кількості грошей вирішально впливає на зміну цін, доходи населення, темпи розвитку виробництва. Послідовники монетаризму безпосередньо пов'язують рівень інфляції в країні, стабільність її фінансової системи з кількістю грошей, які центральний банк випускає в обіг, та кредитною політикою держави. Основним засобом впливу на економіку Фрідмен вважає грошово-кредитну політику, оскільки вона не призводить до надмірного диктату уряду і не обмежує індвідуальної свободи.

Основні елементи теорії Фрідмена:

1. Теорія економічного циклу, згідно з якою серйозні коливання економічної кон'юнктури, які проявляються у зміні номінальної величини ВНП, спричиняються попередніми змінами грошової маси.

2. Заперечення втручання держави у всі сфери економічних діяльності. Фрідмен не вірить у здатність державних чиновників та уряду загалом ефективно вирішувати ті питання, які можуть і повинні вирішувати самі учасники виробництва. Причину низької ефективності державних заходів економічного регулювання Фрідмен вбачає у часових лагах між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва. Головна ідея, яка пронизує усі праці Фрідмена, полягає у переконанні, що ринкова економіка найкраще функціонує тоді, коли її залишають у спокої.

За Фрідменом, державне регулювання грошово-кредитної сфери може бути успішним лише тоді, коли держава здатна впливати на масштаби і характер дій підприємців та комерційних банків через центральний банк. Йдеться про контроль за банківською системою з метою зміцнення ліквідності фінансово-кредитних інститутів. Методи, які можуть застосовуватися для цього, є різними: 1) встановлення дисконтної ставки процента під час обліковування векселів; 2) здійснення операцій на відкритому ринку; 3) встановлення норм обов'язкових резервів комерційних банків та ін.

3. Принцип поступовості у проведенні грошово-кредитної політики, згідно з яким заходи повинні здійснюватися повільно, розраховуватися на роки і не реагувати на зміни кон'юнктури. Стабільність руху грошової маси Фрідмен вважає найважливішою умовою стабільності економіки. Головною метою грошово-кредитної політики він вважає забезпечення контролю над цінами, пропонуючи відмовитись від спроб використання грошово-кредитних заходів для впливу на реальні змінні - обсяг виробництва, рівень безробіття - у короткотерміновому періоді. Досягти цього можна за рахунок дотримання грошового правила, яке передбачає стабільне і помірне зростання грошової маси у межах 3-5 % на рік незалежно від стану господарства і фази циклу.

Фрідмен виступає за обмеження влади федеральної резервної системи та її підпорядкування казначейству з метою забезпечення єдності регулювання грошово-кредитної і фіскальної політики. Фрідмен схиляється до того, щоб контролювати не власне грошову масу або якісь її агрегати, а так звані сильні гроші, тобто зобов'язання уряду країни, які є головною частиною банківських резервів.

Фрідмен створив позитивну програму, яка передбачає:

1. Стовідсоткову резервну систему з метою обмеження можливості контролю за грошовою масою.

2. Обмеження державних витрат рівнем, що відповідає "бажанню, потребі і готовності суспільства платити за суспільні послуги ".

3. Фіксовану систему трансфертних платежів.

4. Податкову систему, яка базується на незмінній структурі ставок прогресивних податків.