Тема 11. Світове господарство та основні напрями економічної думки кінця хх – початку ххі ст.

2 етап.- від 80-х років ХХ ст. до сучасності.

У 80-х роках 20 ст. настав період рішучої лібералізації та інтернаціоналізації.

У цей період посилюється спеціалізація виробництва, що призводить до перетворення великих сучасних компаній у вертикально інтегровані і диверсифіковані концерни: різні стадії створення продукту розміщені в різних країнах. Сучасні компанії перетворилися у транснаціональні компанії (ТНК). Нині ТНК контролюють понад 50% світового промислового виробництва, 2/3 міжнародної торгівлі, більш як 80% патентів і ліцензій на нову техніку і ноу-хау, майже 90% прямих закордонних інвестицій.

Ядро сучасної світогосподарської ситеми утворюють 500 ТНК. Ринкова капіталізація окремих з них перевищує 500 млрд. дол. США, а щорічні обсяги продажу становлять 150-200 млрд. дол. США.

У 2000 році у світі нараховувалось 63 тис. ТНК із річним обсягом продажів понад 100 млн. дол.. Збільшується структура зовнішньоекономічних зв’язків та зростає орієнтація на певний технічний рівень (конкурентоспроможність):

- зменшується частка світового експорту США;

- збільшується частка експорту Західної Європи та Японії.

Економічні кризи (1969-1970рр., 1971-1973рр., 1974-1975рр., 1980-1982рр., 1998-1999рр., 2007-2008 рр.) наочно засвідчили про циклічний характер розвитку ринкової економіки. Однією із найважливіших особливостей цих криз стала синхронізація циклічних коливань в основних індустріальних країнах. Пошук шляхів оптимізації зумовив утвердження так званих змішаних економічних систем.

Постали значні екологічні та демографічні проблеми.

Характерними особливостями останньої чверті ХХ ст. були:

- серед правлячих сил країни проявляється оптимальний підхід до економічного розвитку кризових явищ;

- склалися нові форми співробітництва: “Спільний ринок.” (Англія, Італія, Канада, США, Франція , ФРН, Японія) та “ОПЕК” (організація країн-експортерів нафти);

- наймогутніший економічний потенціал сконцентровано у сімці країн — США, Японії, Німеччині, Франції, Великобританії, Канаді, Італії.

• економічні конфлікти розв’язуються шляхом взаємних уступок і компромісів;

• активне економічне суперництво з “Великою 7” здійснюють “малі світи” (південна Корея, Таїланд, Сінгапур та інші);

• змінився характер зовнішньої торгівлі, яка в основному здійснюється на паритетних умовах;

• удосконалюється фінансово-кредитна система, зросла кількість інвестиційних компаній, пенсійних фондів, позиково-ощадних асоціацій;

• впроваджується “рейганоміка”;

• скорочується чисельність працюючих у сільському господарстві при однаковому збільшенні обсягів с/г виробництва за рахунок високої механізації, генної інженерії, комп’ютеризації;

• закінчення “Холодної війни” сприяло активній конверсії, частина коштів ВПК спрямовується на соціальні потреби.

2. Класифікація країн у світовій економіці.

На основі ролі країн у світовій економіці їх поділяють на десять груп:

1. Велика сімка – провідні розвинуті країни, що мають високі соціально-економічні показники, лідирують за рівнем ВВП на душу населення, продуктивності праці, знаходяться на передових позиціях у світовому науково-технічному прогресі. На частку Великої сімки припадає 47% світового ВВП, 51% міжнародної торгівлі.

2. Інші розвинуті країни, до яких відносяться країни Західної Європи, країни-«дракони», Ізраїль, Австралія і Нова Зеландія. Для даних країн характерний високий ступінь участі в міжнародній торгівлі, більш вузька спеціалізація національної економіки, сильний характер інтеграційних процесів.

3. Нові індустріальні країни (НІК), що включають країни-«тигри» Південно-Східної Азії (Малайзію, Таїланд, Індонезію і Філіппіни) і кілька країн Латинської Америки (Мексику, Бразилію, Аргентину, Чилі). Донедавна ці країни являли собою слаборозвинені держави із переважно сільським господарством і видобувними галузями промисловості, але на сьогоднішній день їх позиції у світовій економіці значно зміцнся, і за сукупним потенціалом народного господарства їм по праву належить третій рядок у даній класифікації.

4. Країни Центральної і Східної Європи (ЦСЄ), що представляють групу перехідних економік – колишніх соціалістичних держав даного регіону. До регіону ЦСЄ зараховують також країни Балтії (Литву, Латвію, Естонію), що тримаються дещо осібно. Рівень економічного розвитку регіону ЦСЄ неоднорідний. Тут є, як уже відзначалося, і країни-лідери, що мітять у групу розвинутих держав, і відверто відсталі країни, що наближаються за рівнем бідності і відсталості економіки до найменш розвинутих держав.

5. Росія і колишні республіки СРСР (без Прибалтики).

6. Китай, який варто виділити особливо як країну, що займає унікальне місце у світовій економіці, де будується модель-симбіоз ринкової і планово-регульованої економіки, що являє собою соціалістичний ринок з елементами вільного підприємництва, але під керівництвом комуністичної партії. Для Китаю характерні надзвичайно високі темпи економічного зростання, завдяки яким поки що низький рівень добробуту населення з кожним роком помітно зростає. Щорічний приріст  ВВП – 9 – 10%, позитивне сальдо в торгівлі навіть з США, великий приплив іноземного капіталу. За економічною міццю Китай зараз є другою державою у світі.

7. Індія і Пакистан. Через незатребуваність більшої частини своїх незліченних ресурсів рівень соціально-економічного розвитку, виробництва і споживання, доходів населення в Індії і Пакистані залишається вкрай низьким, і, у цілому, країни ледве не стоять біля межі бідності, що, проте, не заважає їм розмахувати один перед одним ядерною зброєю.

8. Група, яку утворюють відносно благополучні країни, що розвиваються: деякі з країн-експортерів енергоресурсів з відносно невеликим населенням, що дозволяє розділити доходи від експорту на усіх громадян (ОАЕ, Катар, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія), острівні держави – туристичні і фінансові центри, податкові гавані, що володіють розвинутою інфраструктурою, політичною стабільністю і ліберальною економікою (Багамські, Бермудські, Кайманові острови, Ямайка, Кіпр, Мальта, Науру, Гваделупа і т. д.). Для країн групи характерний високий показник рівня ВВП на душу населення і сильний ступінь соціального захисту, що практично впритул наближає окремі держави до відповідних показників розвинутих країн.

9. «Класичні» держави, що розвиваються, з низьким рівнем економічного розвитку, розміром ВВП на душу населення менше 1 тис. дол. США в рік і аграрно-індустріальний тип економіки. У промисловості одержав розвиток винятково комплекс видобувних галузей, а в сільському господарстві переважають примітивні, доіндустріальні форми праці. Більшість країн групи складають держави Африки регіону південніше Сахари, відсталі країни Азії і Латинської Америки.

10. Найменш розвинуті країни.

Світовий банк класифікує всі країни, що є його членами (182), а також всі інші країни з населенням, що перевищує 30 тисяч осіб (у цілому – 210 країн).

1. Групи країн за рівнем доходів (відповідно до рівня ВВП на душу населення):

- країни з низьким рівнем доходів (785 дол. або менше);

- країни з рівнем доходів нижче середнього (786 – 3 125 дол.);

- країни з рівнем доходів вище за середній (3 126 – 9 655 дол.);

- країни з високим рівнем доходів (9 656 дол. і вище).

2. Групи країн за рівнем зовнішнього боргу:

- держави з високим рівнем зовнішньої заборгованості;

- держави із середньою величиною зовнішнього боргу;

- держави з найменшою зовнішньою заборгованістю.

3. Класифікація країн за ступенем відкритості світовому ринку (частка експорту у ВНД):

- країни з відносно закритою економікою з часткою експорту у ВВП менше 10%;

- країни з відносно відкритою економікою з часткою експорту у ВВП більше 35% (близько 70 країн);

- 10 – 19% (27 країн);

- 20 – 24% (24 країни). У тому числі Україна;

- 25 – 34% (32 країни).