Значення й граматичні ознаки займенника

Займенник – повнозначна змінна частина мови, яка вказує на предмети, їх ознаки та кількість, але не називає їх. Відповідає на питання х т о? щ о? я к и й? ч и й? с к і л ь к и?

Гуща прийшов раніше. Він тривожно блукав під ґанком і все поглядав.

Я люблю теплі дні ранньої осені. В такі дні приємно полювати.

Минулої неділі вбили на полюванні двадцять вальдшнепів. Цієї – стільки ж.

З наведених прикладів бачимо, що займенники характеризуються узагальнено-предметним, узагальнено-якісним й узагальнено-кількісним значенням:

• узагальнено-предметне: я, ти, ми, хто, він, себе, хто-небудь, щось тощо;

• узагальнено-якісне: мій, твій, свій, цей, такий, всякий, кожний, ніякий тощо;

• узагальнено-кількісне: скільки, ніскільки, стільки, скільки-небудь.

Узагальнено-предметні займенники, вказуючи на предмет, співвідносяться з іменниками і мають спільні граматичні ознаки. Зокрема, усі вони змінюються за відмінками, деякі з них мають число (він – вони, я – ми, ти – ви). Займенники він, вона, воно, крім числа й відмінка, мають родові форми. У реченні займенники, співвідносні з іменниками, виступають підметом, додатком, іменною частиною складеного присудка.

Узагальнено-якісні займенники співвідносяться з прикметниками, оскільки вказують на ознаку, якість. Вони змінюються за родами, числами і відмінками, узгоджуючись з іменниками. У реченні переважно виконують роль означення, іменної частини складеного присудка, значно рідше – роль інших членів речення.

Узагальнено-кількісні займенники за граматичними ознаками співвідносні з числівниками. Змінюються вони тільки за відмінками, а роду й числа не мають. У реченні виконують роль підмета, означення, додатка.

Групи займенників за значенням

За значенням займенники поділяються на вісім груп: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питально-відносні, заперечні і неозначені.

1. До особових належать займенники я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони, які вказують на осіб – учасників комунікативного акту, а також на інші істоти, різноманітні явища.

я – 1 ос., адресант (мовець);

ти – 2 ос., адресат;

він (вона, воно) – 3 ос., яка не є учасником діалогу, але присутня під час розмови або й є її об’єктом;

ми = я + інша ос. (особи);

ви = ти + інша ос. (особи), яким адресується мовлення;

вони = він (вона, воно) + інша ос. (особи), які не беруть участі у діалозі, але присутні під час нього або й є об’єктом мовлення.

Займенник ми може вживатися у значенні «я» (авторське ми), а займенник ви – замість ти з метою висловлення пошани під час звертання до когось.

2. Зворотний займенник себе не має форми Н. відмінка, і тому не виражає суб’єкта (виконавця) дії, але відноситься до нього. Цей займенник може пов’язуватися із суб’єктом будь-якої особи, роду й числа: я себе поважаю, ти себе контролюєш, він собі шкодить. Але при цьому сам займенник не має родових форм, не змінюється за числами. У реченні виступає у ролі додатка: Не хвали себе словом, а хвали ділом (Нар. творч.).

3. Присвійні займенники мій, твій, свій, ваш, наш, його, її, їх, їхній указують на належність якогось предмета певній особі (за значенням і граматичними ознаками близькі до прикметників, а значить, змінюються за родами, числами й відмінками):

мій, наш – 1-й особі;

твій, ваш – 2-й особі;

їхній – 3-й особі;

свій – будь-якій особі.

Як бачимо, присвійні займенники його, її, їх – це особові займенники у формі Р. відмінка, що вживаються у значенні присвійних: їх (кого?) впізнали всі (особовий) – у їх (чиїх?) зошитах (присвійний).

4. Вказівні займенники той, цей, такий (отой, оцей, отакий) (а також рідковживані в сучасній мові сей (ся, се, сі) та нестягнені форми тая, тую, тії, цяя, ції) указують на ознаки, предмети, а займенник стільки – на кількість.

5. Означальні займенники сам, самий, весь (увесь, ввесь), всякий (усякий), кожний (кожен), жодний (жоден), інший указують на узагальнену ознаку предмета, явища тощо. Вони співвідносні з прикметниками й узгоджуються з іменниками в роді, числі й відмінку.

6. Питально-відносні займенники хто, що, який, котрий, чий, скільки виконують у мові подвійну роль. Вони є питальними тоді, коли вживаються для оформлення запитання про осіб, предмети чи явища (хто? що?), про ознаки, якості чи належність предмета (який? чий?), про кількість або порядок під час підрахунку (скільки? котрий?).

Ці ж займенники є відносними, коли вони вживаються для зв’язку частин складного речення: Добре жить тому, чия душа і дума добро навчилася любить (Т. Шевч.).

Є певні особливості вживання відносних займенників:

7. Заперечні займенники ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки утворені від відповідних питальних займенників додаванням частки ні й указують на відсутність особи, предмета, їхніх ознак чи кількостей: Красно говорить, а слухати нічого (Нар. творч.).

8. Неозначені займенники абихто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, казна-хто, казна-що, хтозна-хто, хтозна-що, хтось, щось, абиякий, деякий, дечий, який-небудь, чий-небудь, казна-який, хтозна-який, хтозна-чий, якийсь, чийсь, казна-скільки, хтозна-скільки, скількись, котрийсь указують на невизначеність особи, предмета, їхніх ознак, кількості. Вони утворюються від питально-відносних за допомогою відповідних суфіксів або префіксів: У сіни через зачинені двері доходив чийсь голос (І. Нечуй-Левицький).