Прикметник як повнозначна частина мови

Література:

Волох О. Т., Чемерисов М. Т., Чернов Є. І. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис. – К.: Вища шк.,1989. – С. 74–92.

Горпинич В. О. Морфологія української мови. – К.: ВЦ «Академія», 2004. – С. 89–117.

Леонова М. В. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. – К.: Вища шк., 1983. – С. 107–127.

Сучасна українська мова / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. – 2-ге вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – С. 134–148.

1. Значення й граматичні ознаки прикметника.

2. Повні й короткі форми прикметників.

3. Семантичні групи прикметників.

4. Ступені порівняння якісних прикметників.

5. Відмінювання прикметників.

6. Правопис прикметників.

Значення й граматичні ознаки прикметника

Прикметник – це самостійна повнозначна частина мови, що передає не процесуальну ознаку предмета, виражаючи її в синтаксично залежних граматичних категоріях роду, числа й відмінка. Прикметники відповідають на питання я к и й? я к а? я к е? ч и й? ч и я? ч и є?

Ознака предмета – це певні узагальнення властивостей предметів і явищ, що їх передає іменник, з яким граматично та за змістом тісно пов’язаний прикметник. Ознаку як таку, крім прикметника, можуть передавати й інші частини мови, пор.: біле полотно – побіліле полотно, біліє полотно, білизна полотна. Але в цих частин мови ознака не є первинною, вона переплітається з іншим значенням слова й виступає чи то як процесуальна ознака (побіліле, біліє), чи то як опредметнена (білизна).

Поняття ознаки широке, воно охоплює найрізноманітніші значення: колір (червоний, чорний, білий), розмір (великий, малий), смак (солодкий, гіркий, кислий), відношення до місця та часу (київський, передній, лівий, пізній, ранній, вчорашній), відношення до матеріалу (залізний, склянний), зовнішні та внутрішні ознаки (стрункий, білявий, розумний, кмітливий), ознаку за належністю (материн, братів, сестрин) тощо.

Конкретне значення кожного прикметника реалізується через поєднання їх з іменниками – назвами предметів, яким властиві відповідні ознаки (властивості): широкий степ, широким степом; зелена трава, зеленою травою; високе дерево, високим деревом. Уживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними в роді (в однині), числі й відмінку: зелений листок, зеленого листка, зелена груша, зеленої груші, зелені трави, зелених трав. Отже, граматичні категорії роду, числа й відмінка прикметників не самостійні, а залежні від іменника. Початкова форма прикметника – називний відмінок однини чоловічого роду.

Категоріальне значення й граматичні особливості прикметника як частини мови зумовлюють і його синтаксичну роль. У реченні прикметники здебільшого виступають у ролі означень, а також іменною частиною складного присудка: 1. Між зелено-синіми полями висвічує водами на сонці лагідна тиха ріка (О. Гончар). 2. Маленький хлопчик став дорослим (Я. Костенко). У першому реченні прикметники зелено-синіми, лагідна, тиха виступають означеннями до іменників полями, ріка; у другому прикметник дорослим вживається у ролі іменної частини складеного присудка.