31.У чому полягають особливості організації самостійної ігрової діяльності дітей

Термін керівництво грою, що тлумачиться як сукупність методів і прийомів, спрямованих на організацію конкретних ігор дітей і оволодіння ними ігровими вміннями, використовується в єдності з терміном формування. Основна мета педагога - поступово керувати процесом формування самостійної гри кожної дитини і колективу загалом.

Для розвитку гри як самостійної діяльності, починаючи з її перших етапів, важливо формувати вміння приймати від дорослого ігрові завдання, потім ставити і самому розв’язувати їх із поетапним ускладненням змісту і способів. Для засвоєння набутих ігрових способів, ігрових умінь важливо, щоб дитина не лише самостійно повторювала цей спосіб в адекватних умовах, а й по-різному застосовувала його у різних проблемних ситуаціях. Так поступово діти набувають нового ігрового досвіду. Що більше ігрових умінь у дітей, то багатшим є їхній досвід, а отже, й вищим рівень розвитку гри.

Оволодівши за допомогою дорослих основними способами дій, характерних для тієї чи тієї діяльності, діти можуть використовувати їх у різних змінених умовах. Для цього потрібно, щоб у груповій кімнаті та на ділянці було створено умови для різноманітної самостійної діяльності. Важливо продумати, як найраціональніше розподілити ігровий матеріал для занять, щоб діти не заважали одне одному.

З дидактичними книжками чи іграшками (пірамідами, вкладками) діти граються самостійно чи з невеликою допомогою вихователя. Так закріплюються їхні знання, здобуті на заняттях, та формуються вміння самостійного користування дидактичними іграшками.

Після завершення гри діти разом із вихователем прибирають іграшки.

Забезпечення ігровим матеріалом - важлива, але не єдина умова, що спонукає дошкільника до самостійної гри.

Розвиток самостійної діяльності дітей залежить від змісту і форми безпосереднього спілкування педагога з кожним вихованцем. Таке спілкування, незалежно від прийомів його забезпечення, має бути рівноправним доброзичливим співробітництвом дорослого з дітьми. Воно мусить спрямувати їх на самостійне відтворення знань, умінь, способів дій з предметами, засвоєних на заняттях і в спільній діяльності з дорослими. Педагог повинен схвалювати вияви активності, ініціативи дітей.

Звертаючись до однієї дитини чи до групи дітей, вихователь говорить тихо, щоб не відволікати інших від занять. Діти раннього віку не сприймають звертання, адресованого колективу, їм ще не зрозуміла монотонна, невиразна мова, вони чітко підхоплюють веселі інтонації в голосі.

Досвідчений вихователь уважно спостерігає за дітьми, що граються. Він може ходити, стояти, сидіти, але завжди має займати таку позицію, щоб, звертаючись до однієї дитини, не випускати з поля зору інших. До кожного вихованця під час гри можна підійти 3-5 разів: пограти в «піжмурки», поговорити, наприклад, про поїздку в садок чи з садка тощо...

Організовуючи діяльність дітей, педагог особливого значення надає формуванню доброзичливих стосунків між ними.

Він показує, як можна разом гратися в різні ігри, як удвох переглядати малюнки, навчає узгоджувати свої дії з іншими. Так, спершу він сам котить м’яч дитині, потім пропонує цю гру двом дітям, організовує спільну дидактичну гру з пірамідою, в якій діти надівають кільця на один стержень по черзі, чи залучає вихованців До спільного складання великого будинку тощо.

У дітей виховується уважність до однолітків, уміння враховувати інтереси інших, тобто виникає потреба у спілкуванні та в спільних іграх. Вихователь спілкується з дітьми рівно, спокійно, терпляче. Неприпустимі викрики, роздратована голосна розмова, постійні зауваження. Мова вихователя є не лише зразком для наслідування. Від того, як він звертається до дітей, залежить його педагогічний успіх.

Існує гарне правило: під час занять не відволікати вихователя та дітей. Воно стосується й проведення гри, під час якої неприпустимі розмови вихователя на сторонні теми з помічником чи іншими працівниками.