2.1. Основні типи документних класифікаційних систем

2.1.1. Види класифікації документів.

Документні класифікації можна вирізняти за багатьма ознаками:

• за науковою основою;

• за видом систематизованих документів;

• за аспектами застосування;

• за способом індексації тощо.

Однією з найбільш суттевих ознак документних класифікаційних систем є засіб їх будови, який визначає їх структуру. За структурою будови існує два типи документних класифікацій ― ієрархічні та аналітико­-синтетичні класифікації.

В основу будови ієрархічної класифікації покладена логічна операція поділу обсягу поняття. Сам термін “ієрархія” грецького походження й означає “підпорядкування”. Тобто ієрархія ― це таке і тільки таке співвідношення, при якому один клас є підкласом іншого більш широкого. Підпорядкуванню підля­гають класи, які є підкласами одного більш широкого класу [62, С. 53-56].

Найбільш зручною формою зображення ієрархічних класифікацій можна вважати графи за типом дерева. Граф ― це умовна фігура, що складається з крапок (звуться “вершинами”) та відрізків, які з’єднують деякі з цих вершин (звуться “ребрами”). Будь-яка “вершина”, що обрана за початкову крапку, зветься “коренем” [23].

На рис. 1.1. (дод. Б, рис.1.1.) подана граф-модель ієрархічної класифікації, де 0 ― це корінь, що являє собою загальний зміст, який у свою чергу поділяється на вершини а, b, с, d та ін. Це ― відділи, що одержані у результаті поділу. У свою чергу вони можуть поділятися на підвідділи (а1, а2, ...) і таке ін. У ієрархічних класифікаціях існують два типи відносин: зверху-донизу ― це ієрархія, а горизонтальні пунктирні лінії позначають співпо­рядкування класів та підкласів. Безумовно, взаємовідносини між науками та їх відділами значно складніші, ніж це подано на малюнку [там само].

Суть ієрархічної класифікації полягає у поділі кожного класу вищого порядку на послідовно підпорядковані класи, при цьому кожний окремо взятий клас безпосередньо підпорядкований тільки одному більш широ­кому класу. До цих класифікацій висуваються такі вимоги:

• для всякого предмета або предметного комплексу має бути передбачений один і тільки один вичерпний клас;

• класифікація повинна забезпечувати інформаційний пошук за будь­яким поєднуванням ознак [5].

Ієрархічні класифікації поділяються на перелічувальні та комбінаційні. В основу будови перелічувальних класифікацій покладений принцип переліку: у класифікаційній системі перелічують усі теми, за якими існу­ють документи. Типові поняття, тобто ознаки, що повторюються, не відокремлюються в окремі таблиці, а відображаються поторенням у різних рубриках схожого змісту. Однак ці класифікації мають слабкі стoрони: докладно деталізована класифікація має великий обсяг; вона нe може охопити всі питання й теми, за якими можуть у майбутньому з’явитися документи. Тому ці класифікації застосовуються обмежено. Єдиним прикладом застосування такої класифікації, яка існує й на початку 21 століття, є Класифікація Бібліотеки Конгресу США [6, С. 34-36].

Комбінаційні класифікації характеризуються більш розвиненою структурою. Головна відмінність цих класифікацій у порівнянні з перелічуваль­ними ― це наявність таблиць типових рубрик. Таблиці комбінаційних класифікацій складаються з основних таблиць, таблиць загальних і типо­вих спеціальних рубрик. Класифікування за допомогою комбінаційних класифікацій не зводиться лише до пошуку готового індексу, а передбачає пошук інших класифікаційних ознак, тобто складання індексу шляхом поєднання індексів основних таблиць із таблицями типових рубрик [32].

Інша відмінна риса комбінаційних класифікацій ― це можливість поєднання за визначеними правилами індексів основних таблиць із метою утворення нових індексів, які не передбачені в основній таблиці. За допомогою різних знаків (+, /, :) можна конструювати індекси нових понять. Наприклад, книга присвячена органічній та аналітичній хімії. Індекс органiчної хімії ― 24.2, а аналітичної хімії ― 24.4. Отже, книга означеноїї тематики матиме індекс 24.2 + 24.4 [23].

Більшість сучасних документних класифікаційних систем є комбінаційними. Це ― “Десяткова класифікація Дьюї”, “Бібліотечно-бібліогpa­фічна класифікація”, “Універсальна десяткова класифікація”. Порівняно з перелічувальними вони характеризуються меншим обсягом і одночасно більшою можливістю відображення складних багатоаспектних та нових понять. Вони незамінні при широкому тематичному пошуку, а також придатні й для вузького тематичного пошуку. Проте комбінаційні класифікації (до речі, як і інші класифікації) мають певні обмеження. Зміни у структурі наукових знань відбуваються наприклад, у тематиці наукових документів, які стають усе більш спеціальними (наслідок диференціації наук), а також багатоаспектними (наслідок інтеграції, взаємопроникнення наук). Це утруднює систематичний пошук документів [51, С. 33-38].

Значно більші можливості відобразити багатоаспектний зміст науко­вих документів мають аналітико-синтетичиі (фасетні) документні класифікаціі. Це системи з розвиненою складною структурою, які призна­чені для багатоаспектного пошуку інформації. Фасетні класифікації відрізняються від ієрархічних тим, що на одному й томy ж масиві доку­ментів можна побудувати декілька тематичних ієрархій [59, С. 47-49].

Головні ділення фасетної класифікації утворюють ієрархічний ряд за галузями знань. В межах кожної галузі є декілька таблиць категорій, побудoваних у результаті попередньо проведеного категоріального аналізу термі­нології певної галузі. Типові ознаки, характерні для всіх чи більшості го­ловних ділень класифікації, зазначають у допоміжних таблицях загальних категорій. В особливій таблиці подані визначення зв’язків між поняттями. Документи аналізуются за категоріями, які передбачені для даної галузі знання, а знайдені у таблиці індекси синтезуються у відповідності до класифікаційних формул. Класифікаційна формула відображає як зміст окремих понять, так і систему зв’язків між ними.

В основі аналітико-синтетичних класифікацій лежить фасетний аналіз, суть якого полягає у тому, що спочатку аналізується галузь знання і термінологічний склад певного масиву документів із цієї галузі. На основі такого аналізу виділяють категорії, які й називають фасетами. Терміни групують за фасетами, тобто об’єднують у відповідні класи. Наприклад, терміни, що означають різні матеріали, утворюють фасет “матеріали”; терміни, що означають різні процеси, ― фасет “процеси” тощо [23].

Наступні етапи побудови фасетної класифікації ― поділ фасетів на субфасети (субсубфасети і таке інше); встановлення фіксованої послідов­ності розташування фасетів. Ця послідовність називаеться фасетною формулою.

Отже, фасетна класифікація ― це класифікаційна система, в якій поняття подані у вигляді фасетної структури, а класифікаційні індекси синтезуються шляхом комбінування фасетних ознак у відповідності до фасетної формули [там само].

Однак фасетні класифікації не набули широкого розповсюдження у зв’язку із складністю їх будови, але елементи фасетизації використову­ються у комбінаційних класифікаціях, наприклад, в УДК та ДКД [58, С. 36-40].

Залежно від прийнятої основи поділу розрізняють кілька основних видів класифікації документів:

• формальна класифікація документів;

• предметна класифікація документів;

• систематична класифікація документів.

Формальна класифікація документів ― це діяльність, яка спрямована на створення груп документів, що об’єднані формальними ознака­ми. Формальною називають ознаку, яка не стосується змісту документа. Формальна ознака може стосуватися носія інформації, на якому викона­ний документ. Вона може характеризувати матеріал, із якого зроблений носій інформації (папір, фотоплівка, пергамент тощо), зовнішній вигляд документа (книга, журнал, компакт-диск тощо), місце документа у про­сторі його зберігання, його формат, вартість тощо [69, С. 32].

Кожна з перелічених формальних ознак може бути покладена в ос­нову розподілу документів за класами. Прикладом формальної класифі­кації документів може служити алфавітний каталог, у якому бібліографічні записи документів розташовані за формальною ознакою, якою виступа­ють прізвище автора або назва документа.

Предметна класифікація документів ― це діяльність, яка спрямо­вана на створення груп документів, що об’єднані за змістом предметним словом або словосполученням (предметною рубрикою). Предметна кла­сифікація будується на основі розподілу документів (як правило, їх бібліог­рафічних записів) за змістом, за ознакою предмета, про який у них іде мова. Предметна класифікація застосовується, як правило, у поєднанні з формальними, наприклад, алфавітною класифікацією, тому її називають також алфавітно-предметною класифікацією [60, С. 35-40].

Систематична класифікація документів ― це діяльність, яка спрямована на створення груп документів (або їх бібліографічних записів), за галузями знань у відповідності до їх змісту.

Систематична класифікація (класифікація за галузями знань) займає провідне місце серед інших видів класифікацій, що розкривають документний фонд за змістом. Це пов’язано з тим, що галузевий принцип відіграє важливу роль у науці і практичній діяльності. Він лежить в основі організації виробничої, наукової діяльності, в основі системи навчання у середній та вищій школах. Тому значна кількість інформаційних потреб споживачів документної інформації носить галузевий характер. Групуван­ня документів за галузями знань полегшує добір документів, а тому сприяє задоволенню інформаційних потреб споживачів інформації [46, С. 21-25].

Систематична класифікація має велике значення ще й тому, що вона, на відміну від інших класифікацій, широко використовується не лише для класифікації документальної інформації, але й для класифікації з метою розстановки й збереження документів. У бібліотечно-бібліографічній теорії й практиці склалося так, що мають на увазі саме систематичну класифікацію, коли вживають термін “бібліотечно-бібліографічна класифікація” [47, С. 77-83].

Суть систематичної класифікації полягає у тому, що вся сукупність людських знань, яка знайшла відображення у документах, поділяється на відділи (класи) у відповідності з основними галузями знання. У середині відділу створюються дрібніші відділи ― підвідділи для питань, проблем, які відносять до даної галузі знань тощо; у підвідділах створюються ще дрібніші підрозділи і таке інше. Наприклад, у відділі природничих наук створюються підвідділи фізики, хімії, біології та інших природничих наук. У середині підвідділу хімії будуть подані розділи для окремих галузей хімії, наприклад, загальної, органічної, неорганічної, які, у свою чергу, теж можуть поділятися на окремі підрозділи [39].

Систематичні класифікації, крім свого основного призначення, застосовуються також для складання систематичних картотек, групування матеріалів у бібліографічних посібниках, словниках і довідниках [44].