Зміст
Вступ ......................................................................................................................3
Розділ І. КЛАСИФІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ …………………………………….5
1.1. Поняття, основні ознаки та класифікація систем…………………..........5
1.2. Основні етапи розвитку систематичних класифікацій……………..…..14
Розділ ІІ. Документні класифікаційні системи ……………….…………….17
2.1. Основні типи документних класифікаційних систем .............................17
2.1.1. Види класифікації документів ...............................................................17
2.1.2. Документні систематичні класифікації в Україні ……………..…….23
Розділ ІІІ Античні класифікаційні системи .............................................................42
3.1. Загальний розвиток античних класифікаційних систем........................42
3.2 Класифікаційна система Платона……………………………………...44
3.3 Класифікаційна система Арістотеля…………………………………..49
Розділ ІІІ. Сучасний стан застосування класифікаційних систем ………...53
3.1. Проблеми класифікації документів .........................................................53
3.2. Проблеми використання документних класифікаційних
систем в Україні ………………………………………………………………61
Висновки ........................................................................................................…69
Список використаної літератури ………………………………………….…70
Вступ
Значення системності в управлінні інформаційними потоками можна зрозуміти тільки проаналізувавши систематизаційні підходи до організації
знань. Еволюція таких підходів характерна своєю глибинністю та різноаспектністю щодо організації, історіографії та методології. Достовірно відомо, що ще в стародавні часи мислителі та філософи серйозно задавалися питанням правильної організації знань відповідно до різних принципів.
Класифікаційні системи відіграють важливу роль в організації інформаційного середовища як в межах однієї країни, так і у світовому масштабі. Вони є механізмом систематизації документів, організації систематичних каталогів і картотек, тематичного пошуку інформації в бібліографічних базах, електронних масивах, бібліотечних каталогах. Класифікаційні системи в усі часи були не тільки інструментом для систематизації, впорядкування та індексації інформації, але й способом організації знань, набутих людством. Саме розуміння важливості значення класифікаційних систем у становленні бібліотекознавчих засад, інформаційної та технологічної організації здійснення каталогізаційної роботи бібліотек України, формування систематизаційної та пошукової культури у споживачів інформації, визначає актуальність даного дослідження.
Значна кількість інформаційних потреб споживачів документної інформації носить галузевий характер. Групуван¬ня документів за галузями знань полегшує добір документів, а тому сприяє задоволенню інформаційних потреб споживачів інформації.
Розвиток інтернет-технологій та збільшення кількості електронних документів щодня змушує шукати нові й нові засоби та способи систематизації всього інформаційного масиву, як традиційного, так і електронного. З іншого боку, актуальною є потреба досконально розглянути, вивчити, дослідити та проаналізувати історичні аспекти започаткування, розвитку, використання та принципів побудови вже існуючих класифікаційних систем, з одного боку, та самих класифікаційних принципів, з іншого. Це тим більше актуально з огляду на розуміння фундаментальності та особливості історичних аспектів адаптації, розвитку та використання класифікаційних систем в Україні як своєрідної ланки в історії бібліотекознавчої науки нашої країни.
Класифікація документів має велике значення ще й тому, що вона широко використовується не лише для класифікації документної інформації, але й для класифікації з метою розстановки й збереження документів.
На сучасному етапі розвитку наукових знань відбуваються зміни у їх структурі. Наприклад, у тематиці наукових документів, які стають усе більш спеціальними (внаслідок диференціації наук), а також багатоаспектними (внаслідок інтеграції, взаємопроникнення наук). Це утруднює систематичний пошук документів.
Тому важко переоцінити актуальність розвитку та удосконалення документних класифікаційних систем, які лежать в основі організації виробничої та наукової діяльності, вдосконалення системи навчання.
Об’єктом дослідження є класифікаційні системи, що використовуються в інформаційній діяльності.
Предметом дослідження даної теми є історичний розвиток, сьогодення та перспективи використання класифікаційних систем.
Метою дослідження є аналіз історичних аспектів адаптації, розвитку та використання класифікаційних систем.
Розділ І КЛАСИФІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ
Поняття, основні ознаки та класифікація систем
Класифікаційна система (система класифікації, класифікаційна схема, бібліотечна класифікація, бібліографічна класифікація, класифікація) – це впорядкований перелік класів, підкласів і більш дрібних ділень, в основі якого лежить певна класифікація наук.
Класифікація наук визначає місце кожної науки в загальній системі наукових знань, зв’язок усіх наук. Поняття «класифікація» використовується частіше всього одночасно і в значенні процесу, і в значенні результату. Для розмежування процесу класифікації і його результату використовуються наступні терміни: «класифікування» і «класифікація». Класифікуванням називається розподілення понять (предметів або відношень) на основі ознаки, що властива одним поняттям (предметам або стосункам) і відрізняє їх від інших понять (предметів або відношень). Прикладом класифікації може слугувати Періодична система елементів Д. І. Менделєєва, класифікація рослин і тварин. Важливе значення має класифікація у бібліотечній, бібліографічній, видавничій, архівній, книготорговельній, науково-інформаційній та інших видах діяльності. В цих галузях науки та практичної діяльності об’єкт класифікації – документи, тому і називають їх документними класифікаціями. За ДСТУ 2395-2000 «Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів індексування. Загальна методика» класифікаційна система – це «інформаційна мова, призначена для структурного подання документів чи даних за допомогою класифікаційних індексів і відповідних термінів і з метою забезпечення реалізації класифікаційного предметного підходу з використанням, у разі необхідності, абеткового покажчика». Бібліотечна класифікація – класифікація, яка слугує для розподілення книг та інших документів, що застосовується в бібліотечній практиці з метою їх розстановки і пошуку. Історія класифікаційних систем нараховує декілька тисячоліть. Спочатку вони виконували простіші функції обліку і впорядкування бібліотечних фондів за змістом. Потім розвивалися і вдосконалювалися разом з розвитком бібліотек, збільшенням їх фондів, відтворюючи структуру наукового знання і філософські концепції укладачів, так як створювалися на основі тої або іншої загальної філософської класифікації наук. Одними з найдавніших вважаються перелічувальні класифікаційні системи. У перелічувальних класифікаціях заздалегідь наведені імена всіх без виключення класів, наприклад: історія хімії, історія фізики, історія математики і т. д. Термін «історія» багато разів повторюється і не виокремлюється як загальне для багатьох галузевих ділень в одне допоміжне поняття «історія науки». Єдина із найбільших перелічувальних світових класифікаційних систем, яка використовується сьогодні, – Класифікація Бібліотеки Конгресу США, призначена для організації найбільших у світі фондів. У 2008 р. їй виповнилося 110 років. В основу побудови фасетних класифікацій покладено фасетний аналіз, ідея якого належить індійському бібліографу Шиалі Рамамриту Ранганатану (1892–1972). У цих системах діленнями виступають не можливі теми документів, а окремі поняття, терміни, які використовує певна наука, галузь практичної діяльності.
Комбінаційні класифікації надають людині змогу самостійно створювати певні ділення завдяки виокремленню в окрему групу понять, що характеризують типові ознаки документів. У комбінаційній класифікації є одне ділення «довідники», але його можна приєднувати до будь-якого галузевого ділення (біологія, математика, фізика та ін.), наприклад: біологія + довідники; математика + довідники; фізика + довідники. Термін «довідник» знаходиться в допоміжній таблиці, в якій концентруються типові ділення, що повторюються. Таким чином, поєднавши ділення «Довідники» і «Фізика» отримуємо нове ділення «Довідники з фізики». Винахідниками істинно комбінаційної класифікаційної системи вважаються Поль Отле (1868–1944) і Анрі Лафонтен (1854–1943) – засновники Міжнародного бібліографічного інституту в Брюсселі. Ієрархічні класифікаційні системи – це системи, між підрозділами яких існують лише відношення ієрархії і супідрядності. Мають структуру «дерева знання». Коренем «дерева знання» є деяка сукупність знань, яка послідовно ділиться на все більше вузькі підрозділи.
Рис.1. Приклад ієрархічної класифікації
В ієрархічних класифікаціях кількість рівнів ієрархії сягає 10–15. За змістом класифікаційні системи є універсальні – мають ділення за всіма галузями знання, і як правило, публікуються у варіантах різного ступеня деталізації (повні, середні, скорочені), галузеві, спеціалізовані; за масштабом їх розповсюдження в сучасному світі – міжнародні (використовуються в багатьох країнах, підтримуються міжнародними організаціями), національні, локальні. Класифікаційні системи для зручності в практичному використанні оформляють у вигляді класифікаційних таблиць.
Вирішення питання про сутність системного підходу, на відміну від будь-якого іншого типу наукового аналізу, значною мірою зумовлюється тим, що потрібно розуміти під поняттям «система».
Термін «система» використовується в науковій літературі в багатьох значеннях. Л. Берталанфі під системою розуміє комплекс елементів, що знаходяться у взаємодії.
Топоров В.Н. визначає систему як «сукупність елементів, організованих таким чином, що зміна, виключення або введення нового елемента закономірно відбиваються на решті елементів».
У свою чергу, Вільям Р. Ешбі під системою розуміє «щось таке, що може змінюватися з часом», система – це «будь-яка сукупність змінних, властивих реальній машині».
Напевно, найправильніше було б сказати, що на сьогодні взагалі не існує широко прийнятного поняття системи. У цих умовах будь-яка спроба узагальнити все або принаймні всі основні означення терміна «система» неминуче призводять до того, що під системою починають розуміти все що завгодно. Але з метою визначення сутності системного підходу існує дуже велика необхідність конкретизації поняття «система».
Система (від грецьк. Σύστημα – «складене з частин») – сукупність сутностей (об'єктів) і зв'язків між ними, виділених із середовища на певний час і з певною метою.
Як і будь-яке фундаментальне поняття, система краще за все конкретизується в процесі розгляду її основних властивостей. Таких властивостей можна виділити чотири:
1. Система є насамперед сукупністю елементів. За певних умов елементи можуть розглядатися як системи.
2. Наявність істотних зв'язків між елементами і (або) їх властивостями, що перевершують за потужністю (силою) зв'язку цих елементів з елементами, що не входять до цієї системи. Під істотними зв'язками розуміють такі, що закономірно, необхідним чином визначають інтеграційні властивості системи. Вказана властивість відрізняє систему від простого конгломерату і виділяє її з навколишнього середовища у вигляді цілісного об'єкта.
3. Наявність певної організації, що виявляється в зниженні ступеня невизначеності системи в порівнянні з ентропією системоформуючих чинників, що визначають можливість створення системи. До цих чинників відносять число елементів системи, число істотних зв'язків, якими може володіти елемент, число квантів простору і часу.
4. Існування інтеграційних властивостей, тобто властивих системі в цілому, але не властивих жодному з її елементів окремо. Їх наявність показує, що властивості системи хоча і залежать від властивостей елементів, але не визначаються ними повністю.
Система не зводиться до простої сукупності елементів, і, розділивши систему на окремі частини, не можна пізнати всі властивості системи в цілому.
Таким чином, у найзагальнішому випадку поняття «система» характеризується:
наявністю безлічі елементів;
наявністю зв'язків між ними;
цілісним характером даного пристрою або процесу.
Властивості систем можна поділити на такі групи:
1. Властивості, які пов'язані з цілями і функціями системи:
загрузка...
синергічність – односпрямованість (цілеспрямованість) дій компонентів підсилює ефективність функціонування системи;
пріоритет інтересів системи ширшого (глобального) рівня перед інтересами її компонентів;
емерджентність - цілі (функції) компонентів системи не завжди збігаються із цілями (функціями) системи;
мультиплікативність – позитивні й негативні ефекти функціонування компонентів у системі володіють властивістю множення, а не складання;
цілеспрямованість;
альтернативність шляхів функціонування і розвитку.
2. Властивості, які пов’язані зі структурою системи:
цілісність – первинність цілого по відношенню до частин;
неадитивність – принципова неможливість зведення властивостей системи до суми властивостей складових її компонентів;
структурність – можливість декомпозиції системи на компоненти та встановлення зв'язків між ними;
ієрархічність – кожен компонент системи може розглядатися як система (підсистема) ширшої глобальної системи.
3. Властивості, які пов'язані з ресурсами і особливостями взаємодії з середовищем:
комунікативність – існування складної системи комунікацій із середовищем у вигляді ієрархії;
взаємодія і взаємозалежність системи й зовнішнього середовища;
адаптивність – прагнення до стану стійкої рівноваги, яка припускає адаптацію параметрів системи до параметрів зовнішнього середовища, що змінюються (проте «нестійкість» не у всіх випадках є дисфункціональною для системи, вона може виступати і як умова динамічного розвитку);
надійність – функціонування системи при виході з ладу однієї з її складових, можливість збереження проектних значень параметрів системи протягом запланованого періоду;
інтерактивність.
4. Інші властивості системи:
інтегративність – наявність системоутворюючих, системозберігаючих чинників;
еквіфінальність – здатність системи досягати станів, не залежних від початкових умов і таких, що визначаються тільки параметрами системи;
спадковість;
розвиток;
порядок;
самоорганізація.
Відомо, що класифікацією називається розподіл деякої сукупності об'єктів на класи за найбільш істотними ознаками. Ознака або їх сукупність, за якими об'єкти об'єднуються в класи, є підставою класифікації. Клас - це сукупність об'єктів, що володіють деякими ознаками спільності.
Основними вимогами до побудови класифікації є:
в одній і тій самій класифікації необхідно застосовувати одну й ту саму підставу;
обсяг елементів сукупності, що класифікується, повинен дорівнювати обсягу елементів усіх створених класів;
члени класифікації (створені класи) повинні взаємно виключати один одного, тобто повинні бути непересічними;
поділ на класи (для багатоступінчастих класифікацій) повинен бути безперервним, тобто при переходах з одного рівня ієрархії на інший необхідно наступним класом для дослідження брати найближчий за ієрархічною структурою системи.
Отже, з точки зору характеру зв'язків параметрів системи із навколишнім середовищем розрізняють:
закриті системи - який-небудь обмін енергією, речовиною і інформацією з навколишнім середовищем відсутній;
відкриті системи - вільно обмінюються енергією, речовиною і інформацією з навколишнім середовищем. У відкритих системах можуть відбуватися явища ускладнення або спонтанного виникнення порядку.
За рангом системи розрізняють як:
підсистему - система, що є частиною іншої системи і здатна виконувати відносно незалежні функції, має підцілі, спрямовані на досягнення загальної мети системи;
надсистему – більша система, частиною якої є дана система.
За формою наведення системи поділяють на:
- абстрактні – умоглядне подання образів або моделей матеріальних систем, які підрозділяються на описові (логічні) й символічні (математичні);
- матеріальні.
Логічні системи є результатом дедуктивного або індуктивного подання матеріальних систем. Їх можна розглядати як системи понять і визначень (сукупність уявлень) про структуру, про основні закономірності станів і про динаміку матеріальних систем.
Символічні системи є формалізацією логічних систем, вони підрозділяються на класи:
статичні математичні системи або моделі, які можна розглядати як опис засобами математичного апарату стану матеріальних систем (рівняння стану);
динамічні математичні системи або моделі, які можна розглядати як математичну формалізацію процесів матеріальних (або абстрактних) систем;
квазістатичні (квазідинамічні) системи, що знаходяться в нестійкому положенні між статикою і динамікою, які при одних діях поводяться як статичні, а при інших – як динамічні.
За походженням системи (елементів, зв'язків, підсистем) розрізняють:
штучні (знаряддя, механізми, машини, автомати, роботи і так далі);
природні (живі, неживі, екологічні, соціальні і так далі);
віртуальні (уявні, і хоча вони в дійсності реально не існують, але функціонують так само, як і у разі, якщо б вони реально існували);
змішані (економічні, біотехнічні, організаційні і так далі).
За характером змінних системи можуть бути:
системи з якісними змінними (що мають тільки змістовний опис);
системи з кількісними змінними (що мають дискретно або безперервно описувані кількісно змінні);
системи змішаного (кількісно – якісного) опису.
За типом опису закону (законів) функціонування системи:
типу “Чорний ящик” (невідомий повністю закон функціонування системи; відомі тільки вхідні і вихідні повідомлення системи);
не параметризовані (закон не описаний, описуємо з допомогою хоча б невідомих параметрів, відомі лише деякі апріорні властивості закону);
параметризовані (закон відомий з точністю до параметрів і його можна віднести до деякого класу залежностей);
типу “Білий (прозорий) ящик” (повністю відомий закон).
За способом управління системою (у системі):
керовані ззовні системи (без зворотного зв'язку, регульовані, керовані структурно, інформаційно або функціонально);
керовані зсередини (саморегульовані або самокеровані - програмно керовані, регульовані автоматично, адаптовані - пристосовані за допомогою керованих змін станів і самоорганізовані - змінюють у часі і в просторі свою структуру найбільш оптимально, упорядковують свою структуру під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників);
з комбінованим управлінням (автоматичні, напівавтоматичні, автоматизовані, організаційні).