1. Загальні закономірності розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів, їхня суть та об'єктивний характер.

Розміщення продуктивних сил - це результат дії об'єктивних законів і закономірностей, а також суб'єктивних процесів, що виникають в результаті діяльності людини. Закономірність - об'єктивно існуючий, повторюваний, суттєвий зв'язок явищ природи і суспільного життя. Розрізняють такі з-ті:

- З-ть соціальної спрямованості розвитку продуктивних сил-виробничі відносини, задоволення потреб,

-З-ть планомірності розміщення продуктивних сил-економія часу, усуспільнення праці, концентрація вир-ва, -З-ь пропорційного розміщення продуктивних сил-спрямована на вирівнювання в розрізі областей вир-ва ВНД на душу населення,-З-ть територіального поділу праці-спеціалізація територій,-З-ть територіальної концентрації розміщення і розвитку продуктивних сил-дозволяє підвищити коефіцієнт забудови території, вормвати єдину комунальні об’єкти, єдину вир.інфраструктуру ,,З-ть глобалізації та регіоналізації розміщення і розвитку продуктивних сил-рег-я захищає інтереси районів,глоб-я-через світовий ринок стирає межі між країнами,-З-ь економії витрат на подолання просторового розриву між елементами виробництва-наближення під-в до джерел сировини та до районів споживання, -Сталий розвиток продуктивних сил-досягнення збалансованості економ,соц.,еколог складових госп-ї системи ,-З-ть забезпечення високої конкурентоздатності продукції-кількісне і якісне співвідношення попиту і пропозиції,-З-ть забезпечення високої економічної ефективності РПС-співвідношення за чисельністю зайнятих між спеціалізованими,обсл-ми та допоміжними галузями, питома вага гос-го комплексу регіону у ВВП чи ВНД.

2. Місце регіональної економіки в системі наук

Ре пов’язана з економ.науками: соц-ек географія, РПС(географія+закон-ті,принципи і фактори розміщення прод.сил), РЕ(геогр.+РПС+ВВП+ВНП+ВРП+територіальні міжгалузеві пропорції+інвестиції), економіка, статистика, соціологія, політекономія.

Науки про регіони: регіонознавство-вивчає екон.райони та територ.орга-ю гос-ва,регіономістика- синтез підходів усіх наук до до рег-х досліджень, регіонологія-вивчає особливості економ,соц.,культурного,політ,духовного розвитку соціуму на певній території.

3. Вплив глобалізації та регіоналізації на формування та розвиток господарства регіонів

Глобалізація економіки – посилення ресурсної, технологічної, фінансової взаємозалежності національних економік на основі стрімкого зростання обсягів та урізноманітнення світогосподарських зв’язків.

Глобалізація прямо впливає на формування та розвиток господарства регіонів через процеси спеціалізації, економічної інтеграції в усіх аспектах економічної діяльності. Глобалізація з’являється завдяки ринку, який стирає межі між країнами. цей процас стимулює зосередження високотехнологічного виробництва в найрозвинутіших країнах, що дає їм змогу розвиватися ще швидще, тим самим збільшуючи розрив з відставшими країнами. А регіоналізація (особливо у межах нац госп комплексів) розвивається завдяки децентралізації господарювання як типу управління ек відносинами. В нац межах регіоналізація виражається в зростанні самоуправління розвитком рег ек-ки (регіони безпосередньо реалізують соц-ек політику держави).

4. Соціально-демографічний і трудовий потенціал України

В 1991 р. вперше загальна чисельність померлих перевищила чисельність народжених. Лише завдяки перевищенню сальдо міграції над природним скороченням кількість населення продовжувала зростати: на початку 1993 р. вона досягла максимуму — 52,2 млн. осіб,але починаючи з 1993 р. чисельність населення України зменшилася приблизно на 6 млн. осіб, або більше ніж на 11,2 %. За темпами скорочення населення наша країна займає одне з перших місць у світі. . Найменшу густоту населення має Чернігівська область — 36 осіб на 1 км ², найбільшу — Донецька — 171 особу на 1 км². . З 1991-по 2004 рік- від’ємне міграційне сальдо, в 2004 –додатнє. Формування сучасного трудового потенціалу України відбувається в умовах збереження низького рівня попиту на робочу силу, перевищення пропозиції робочої сили над попитом, поширення нерегламентованої зайнятості, невисокої місткості ринку праці тощо. За даними 2007 р. чисельність економічно активного населення віком 15—70 років становила 22 322,3 тис. осіб, або 62,6 % населення цієї вікової групи, зайнятенаселення цього віку протягом 1995—2001 рр. скоротилася на 20 % (з 24 125,1 тис. до 971,5 тис. осіб). Починаючи з 2001 чисельність зайнятого населення поступово збільшувалася внаслідок певної, економічної стабілізації. Чисельність безробітних віком 15— 70 років протягом 1995—2000 рр. збільшилася на 85%. Надалі чисельність безробітних поступово знижувалася і в 2007 р. досягла рівня -6,4% . Протягом 1994—2007 рр. чисельність громадян, працевлаштованих державною службою зайнятості, зросла у 5 разів.