5.Організаційна структура державного управління та її види

Організаційна структура державного управління — це сукупність компонентів системи державного управління, що поєднує в собі певну сукупність державних організацій, їх персонал, матеріальні й інформаційні ресурси, які виділяються й витрачаються суспільством для формування й реалізації державно-управлінських впливів і підтримку життєздатності самого суб'єкта управління.

Форма державного устрою — це спосіб територіально-політичної організації держави. Основними формами державного устрою є унітарна й федеративна держава. Унітарна держава — єдина централізована держава, не розділена на самоврядні одиниці. Вона характеризується такими ознаками. 1. Єдина територія (існує адміністративний поділ, але адміністративні одиниці не мають політичної самостійності, хоча деяким може бути наданий статус автономії (самоврядування) — національної, культурної, територіальної (Автономна республіка Крим).  2. Єдина конституція, що діє на всій території країни без обмежень. 3. Єдина система вищих органів державної влади — глава держави, парламент, уряд, судові органи, юрисдикція яких поширюється на всю країну. 4. Єдина система права й судова система (у тому числі - єдине громадянство). 5. Єдиний державний бюджет, фінансова, податкова й інша системи. Федеративна держава — союзна держава, що складається з відносно самостійних з політичної і юридичної точок зору державних утворень як членів федерації. Федеративна держава характеризується такими ознаками. 1. Має федеративно-територіальний розподіл (територія складається з територій членів федерації; які мати свій адміністративно-територіальний поділ). 2. Суб'єкти федерації володіють відносною юридичною, політичною, економічною самостійністю. 3. Суб'єкти федерації не володіють суверенітетом у повному обсязі й, як правило, не мають права на однобічний вихід з федерації. 4. Суб'єкти федерації можуть мати власні конституції, положення яких не суперечать конституції федерації. 5. Суб'єкти федерації мають своє законодавство, мають право видавати законодавчі й інші нормативні акти (вони мають юридичну чинність на території цього суб'єкта федерації, на відміну від федеральних законодавчих актів, які мають юридичну чинність на території всієї федерації). 6. Суб'єкти федерації мають свої системи органів законодавчої, виконавчої й судової влади (щодо федеральних систем вони є відповідними підсистемами; порядок їхньої організації, процедури й межі юрисдикції визначаються федеральною конституцією). У федеративній державі передбачається розмежування компетенції між федеральними органами влади й органами влади суб'єктів федерації й висока самостійність останніх у побудові організаційних структур.

6.Використання закордонного досвіду державного управління у вітчизняній практиці

7.Державне управління соціальною сферою

Соціальна сфера являє собою цілісну підсистему суспільства, породжену об'єктивною потребою суспільства в безперервному відтворенні суб'єктів соціального процесу. Найважливішим компонентом соціальної сфери є соціальна інфраструктура. Під нею ми розуміємо стійку сукупність матеріально-речових елементів, що створюють умови для задоволення всього комплексу потреб з метою відтворення людини та суспільства. За своєю внутрішньою організацією інфраструктура соціальної сфери являє собою систему закладів, підприємств та органів управління, що забезпечують ефективність функціонування всіх інститутів соціальної сфери. Соціальна інфраструктура характеризується за видами і напрямами діяльності соціальних суб'єктів (трудова, культурна, досуговая тощо) та по ланках в кожному з видів (дошкільна, позашкільної освіти тощо). Вона може розглядатися як на рівні суспільства, галузі, так і регіону, підприємства. За рівнем розвитку соціальної інфраструктури, який визначається за допомогою соціологічного аналізу, можна судити про ступінь задоволення потреб населення.  Процеси освіти, медичного, побутового, транспортного обслуговування, соціального захисту і т.д. являють собою сукупність статистично стійких актів соціальної взаємодії людей, детермінуючого їх спосіб життя, умови соціального відтворення.

Найважливішим компонентом соціальної сфери є люди. Вони можуть бути представлені або описані як популяція - кількісними та якісними характеристиками населення країни, а їх соціальна диференціація - через причетність людей до тих чи інших груп або верств суспільства. При цьому стан здоров'я населення, його інтелектуальний потенціал, культурно-моральні цінності і девіації будуть оцінкою функціонування соціальної сфери, а місце людини, групи в соціальній структурі - показником потенційних можливостей їх соціального відтворення.

Групи чинників соціального розвитку:  • економічні, пов'язані з рівнем соціально-економічного розвитку країни і кожного конкретного регіону, особливостями розвитку соціальної інфраструктури, характером і типом власності на підприємствах, розподільних відносин;  • політичні, що характеризують суть і вплив соціальної політики на підвищення потенціалу соціальної сфери, реалізацію правових гарантій у сфері соціального відтворення населення, соціальну підтримку і допомогу депривовані верствам населення, а також соціально-політичної ситуації на її розвиток;  • правові, зумовлюють законодавчі норми і правовідносини у галузі регулювання соціальних відносин, рівень правосвідомості населення;  • культурні, що визначають вплив системи моральних і культурно-духовних цінностей, норм і традицій, які панують у суспільстві, їх регіональних особливостей на соціальні відносини;  • природно-кліматичні, підкреслюють особливості природного середовища проживання населення і екологічну ситуацію в регіоні і впливають на стандарти і спосіб життя населення;  • соціально-демографічні, які враховують чисельність населення за соціальними групами та їх статево-віковою склад, народжуваність і смертність, міграцію, зайнятість, професійно-кваліфікаційну структуру;  • національно-етнічні, що визначають вплив на соціальні процеси в суспільстві та регіоні національного менталітету, інтересів, традицій і звичаїв;  • соціально-психологічні, що представляють особливості прояву в соціальних відносинах настроїв, переживань, очікувань населення, їх устремлінь,особистісних і групових установок