3.Державне та регіональне управління у системі суспільних наук

Наукові основи державного управління - це система наукових знань про управління державним механізмом, які складають теоретичну і методологічну базу практики адміністрування. Це система знань про структуру, установу, функції, методи, техніку, культуру управління та їх закономірності. Щодо політичних, історичних, економічних наук, філософії людського буття, соціальної психології та деяких інших, то їхній предмет безпосередньо пов'язаний з управлінням. У цьому плані державне управління є феномен, що інтегрує всі суспільні науки в певну цілісну систему. Державне та регіональне управління - складне багатогранне явище, що охоплює численні фундаментальні та прикладні науки: технічні (прикладна математика, інформатика, технічна кібернетика, системо-техніка тощо), економічні (макро- і мікроекономіка, статистика, економетрія та ін.), природничі (гігієна праці, промислова медицина); політичні, юридичні, історичні, морально-етичні, соціологічні, організаційно-технічні, психологічні. Всі разом вони складають поняття "наука управління". Отже, державне управління - це галузь науки, що складається з багатьох дисциплін, зосереджених на процесах і функціях управління і як вид діяльності держави проявляється у вигляді виконавчої та розпорядчої функцій.

4. Держава як суб’єкт управління суспільними процесами

Держава постає перед кожною людиною як форма сус­пільства. Виступаючи суб’єктом управління та особливою інституцією суспільства, вона об’єктивно покликана виражати цілі та інтереси жит­тєдіяльності всієї спільноти людей, інтегровані потреби. Сутність держави визначається тим, що для забезпечення реа­лізації своїх цілей та функцій вона створює і підтримує в певному обсязі та стані свій апарат, який має складну структуру і різнобічну діяльність.

Можна виділити декілька суспільних функцій держави:

• політична (забезпечення цілісності того суспільства, формою якого вона виступає);

• соціальна (забезпечення прав і свобод кожного громадянина);

• економічна (створення організаційно-правових умов ефективної економічної діяльності суспільства);

• екологічна (створення нормативно-правових умов захисту та безпеки довкілля);

• патріотична (підтримання свободи, суверенітету та історичного іс­нування етносів своєї країни в рамках світового співтовариства);

• зовнішня (зміцнення співробітництва з іншими державами, спри­яння розвитку міждержавних структур).

Основу організаційної структури державного управління становить система органів виконавчої влади, яка, виконуючи певну частину повно­важень держави, здійснює функції, пов’язані з реалізацією положень кон­ституції держави, її законів та інших нормативних актів.

Система органів виконавчої влади включає структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

1. Вищий рівень — Кабінет Міністрів України.

2. Центральний рівень — міністерства, державні комітети, централь­ні органи виконавчої влади прирівняні до державних комітетів, та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

3. Місцевий, або територіальний, рівень, на якому діють:

• органи виконавчої влади загальної компетенції — Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севас­топольська міські державні адміністрації;

• органи спеціальної — галузевої та функціональної -компетенції, які безпосередньо підпорядковані центральним органам вико­навчої влади або перебувають у підпорядкуванні водночас і цен­тральному, і місцевому органу виконавчої влади.