8. Рушійні сили психічного розвитку.

Внутрішні суперечності - рушійні сили розвитку психіки. Людська психiка розвивається як система, що сама себе вдосконалює (I.П. Павлов). Постiйно порушується i знову вiдновлюється рiвновага мiж органiзмом i середовищем, причому стан рiвноваги є тимчасовим, а процес урiвноважування - постiйним. Суперечностi, що виникають при цьому, спонукають органiзм до активностi, спрямованої на їх подолання, на вiдновлення рiвноваги.  “Зняття” одних суперечностей приводить до появи нових, якi, в свою чергу, ведуть до нових дiй, до подальшого вдосконалення дiяльностi особистостi.  Психіка, свідомість дитини, таким чином, розвивається внаслідок її власної діяльності по освоєнні об’ єктивної дійсності, діяльності, яка опосередкована взаєминами з дорослими. Розглядаючи цю схему, вкажемо, що зовнiшнi протирiччя, тобто суперечностi мiж людиною i навколишнім середовищем, самi по собi ще не є джерелом розвитку. Лише тодi, коли вони iнтерiорiзуються, стають внутрiшнiми, породжують в самiй людинi протилежнi тенденцiї, що вступають в боротьбу мiж собою, вони стають джерелом її активностi, спрямованої на подолання внутрiшнiх суперечностей шляхом вироблення нових способiв поведiнки (Г.С. Костюк).  Як на основну суперечнiсть, що закономiрно виявляється на всiх вiкових етапах i по-новому визначає розвиток особистостi на кожному з них, Г.С. Костюк вказує на розходження мiж новими потребами, цiлями, прагненнями особистостi та досягнутим рiвнем оволодiння засобами, необхiдними для їх задоволення, причому в соцiальних умовах процес оволодiння останнiми здебільш відстає від розвитку перших.  Мотивацiйна сторона розвитку особистостi, як правило, випереджує операцiйну i змiстовну, спонукаючи до вдосконалення останнiх.  Має мiсце розходження мiж бажаним, очiкуваним i наявним, теперiшнiм. Суперечностi виникають i мiж досягнутим рiвнем розвитку людини i способом її життя, мiсцем в суспiльствi. Вироблення нових мотивiв дiяльностi особистостi включає боротьбу старого i нового, вироблення спроможностi пiдпорядковувати безпосереднi мотиви бiльш вiддаленим, опосередкованим мотивам дiяльностi тощо.  Становлення окремих сторiн психiки також породжує безлiч суперечностей, зокрема при переходi вiд перцептивного до мислительного пiзнання дiйсностi, вiд нижчих до вищих ступеней розвитку мислення i мовлення, вiд аналiтичного розрiзнення ознак об’єктiв до їх синтетичного вiдображення тощо.  Кожному періоду дитинства відповідає своя провідна діяльність, а саме: безпосередньо-емоційне спілкування з дорослим для немовлят, предметно-маніпулятивна діяльність у ранньому віці, рольова гра у дошкільний період, учбова діяльність для молодших школярів, інтимно-особистісне спілкування для підлітків, учбово-професійна діяльність для періоду ранньої юності (Д.Б. Ельконін). Таке визначення провідних видів діяльності не є загальноприйнятим. Так, приміром, Д.І. Фельдштейн вважає, що провідною діяльністю підліткового віку є розгорнута суспільно корисна діяльність у всіх її формах (трудова, суспільно-організаційна, художня, спортивна, учбова). М.С. Каган настоює, що для періоду ранньої юності провідною є ціннісно-орієнтаційна діяльність свідомості, пошук смислу життя, самостійне визначення всіх моральних, політичних і естетичних ідеалів та ін.  Зауважимо, що в усіх цих підходах до осмислення проблеми психічного розвитку вказується на різні суперечності, але всі вони, без сумніву, є джерелом такого розвитку.