19. Учіння та розвиток.

У педагогічній психології учіння розглядають не тільки як процес набування учнем певної системи ЗВН, а здебільшого як засіб для його розвитку. Тому вивчення співвідношення учіння і розвитку актуальне та є важливою методологічною і практичною проблемою над вивченням якої працювало багато психологів.

У вітчизняній і зарубіжній педагогічній психології сформувалось декілька різних поглядів на розв’язання проблеми співвідношення учіння і розвитку учня. Зарубіжні психологи вважали, що розвиток відбувається спонтанно, незалежно від діяльності учнів, а Виготський доводив, що навчання йде попереду розвитку і є його основою. Він стверджував, що під впливом учіння і навчання відбуваються якісні зміни у психіці дитини: у неї розширюється коло інтересів, удосконалюється пам'ять і мислення, розвиваються здібності, нагромаджується інтелектуальний досвід. Ці зміни формують психологічні механізми оволодіння новими прогресивнішими способами діяльності.

Проте засвоєні знання, навички і вміння не завжди призводять до суттєвих зрушень у психічному розвитку школяра. Тому аналізуючи процес учіння і його результати, психологи часто по-різному розглядають засвоєння і розвиток.

Найважливішою умовою виникнення, розвитку і формування психологічних новоутворень у процесі учіння на різних вікових стадіях є активність учня як суб’єкта учбової діяльності. Форми учбової активності визначають не тільки характер і зміст учбових завдань чи методи навчання а й рівень розвитку учнів, сформованість у них пізнавальних інтересів і життєвих цілей.

Поступове ускладнення учбової діяльності, свідоме оволодіння новими прийомами і способами виконання дій, посилений розвиток пізнавальних процесів опосередковано призводять до появи і формування нових психічних надбань, які характеризуються істотними змінами у свідомості, діяльності та особистості школяра. Оскільки кожний віковий період передбачає певні можливості розвитку завдання учіння полягає в тому, щоб виявити їх належно активізувати і найповніше реалізувати. Як стверджував Виготський, учіння, йдучи попереду розвитку спирається на його досягнутий рівень(зону актуального розвитку) і мобілізуючи психічні функції які перебувають у стадії дозрівання, формує « зону найближчого розвитку». Отже розвиток визначається не тільки досягнутим рівнем, а його динамікою. Учіння орієнтоване на завершені цикли розвитку учня, а зумовлює його сповільнення і застій.

Погоджуючись . Виготським у тому, що вирішальне значення для розумового розвитку школярів має учіння. Тализіна зазначає, що дослідження інших психологів додають до цього положення такі уточнення: учіння має вирішальне значення для психічного розвитку тоді коли єдля учня провідною діяльністю. Провідна роль учіння в психічному розвитку людини не має окреслених вікових меж, здебільшого вона характерна для молодшого шкільного віку, однак часто зберігається протягом усього періоду шкільного навчання.

При правильній організації учіння відбувається накопичення знань і уявлень учня, збагачуються та вдосконалюються прийоми і способи виконання різноманітних дій, формуються нові мотиви й інтереси. У сукупності ці зміни забезпечують високий рівень розвитку дитячої особистості визначають характер їхньої діяльності

20. Психологічні умови формування уміння вчитися.

Одне з найважливіших завдань шкільного навчання полягає в формуванні в учні вміння вчитись, це вміння передбачає:

1. Навчитися мислити, мати можливість порівнювати і можливість користуватися мисленнєвими операціями.

2. Самостійно оновлювати й поповнювати знання.

3. Творчо й креативно використовувати нові знання для рішення практичних задач і тому необхідно сформувати такі характеристики в дитини як: самостійність, ініціативу, прагнення до самовдосконалення, саморозвитку.

Вміння вчитися слід розрізняти від вміння виконувати предметні дії. Важливою особливістю вміння вчитися є емоційно пізнавальне ставлення учня до учіння, пізнавальний інтерес і інтелектуальні почуття і пізнавальні інтереси. При формуванні вміння вчитися слід враховувати вікову динаміку цього процесу. Самостійність учіння як психічне утворення розвивається на основі розвитку в учня вміння самостійно виконувати всі ланки діяльності і переходити від однієї ланки до іншої, а також контролювати себе. Доведено, що найдоцільніше починати опановувати окремі елементи учіння з самостійного виконання дії контролю бо інтерес до власного результату завжди у центрі уваги дитини.