16. Процес учіння.

У психологічній науці існує декілька понять, які мають відношення до здобуття людиною життєвого досвіду у вигляді знань, умінь і навичок: учіння, учбова діяльність, научіння, навчання.

Учіння - власні активні дії учня, спрямовані на розвиток своїх здібностей, знань, умінь і навичок та способів їх набуття.

Розкриваючи природу людського учіння О.М.Леонтьєв зазначує: для того, щоб оволодіти продуктом людської діяльності, необхідно здійснити діяльність адекватну до тої, яка втілена в цьому продукті.

Метою учіння як різновиду діяльності та засобу психічного розвитку індивіда є пізнання, збирання та опрацювання набутої інформації; самостимулювання до пошуку, рішення учбових задач, самооцінки учбових досягнень; усвідомлення особостісного смислу й соціальної значущості культурних цінностей і людського досвіду, процесів та явищ оточуючої дійсності.

Результати учіння виявляються в знаннях, навичках, уміннях, системі відношень і загальному розвитку учня. Процес учіння є динамічним і необмеженим у часі. Здатність до свідомого регулювання своїх дій виникає у дітей 4 - 5 років. У дошкільному віці закладаються основи предметно-практичних дій. Під діями розуміють активність дитини. Активність буває зовнішньою й внутрішньою. Інтенсивність учіння припадає на молодший шкільний вік, підлітковий та юнацький вік. Учіння може протікати по-різному: може бути більш вираженою та чи інша активність або одна переростати в іншу. Але при цьому завжди зовнішні дії переростають у гностичні (процес ідентифікації та інтеріоризації). У зрілому віці результати учіння набувають нової якості - життєвого досвіду. Досвід і способи учіння не передаються спадково, їх кожна людина набуває сама впродовж життя. У залежності від природних задатків, одним людям це дається легко, а другим - дуже важко. Набуття досвіду відбувається: - організовано (в освітніх закладах), неорганізовано (сам по собі), ситуативно (радіо, телебачення, книжки тощо).

Ефективність учіння зумовлена спадковістю, оточуючим середовищем, історичним і генотипічним чинниками, діяльністю та мовою. Тобто окрім спадкового чинника на засвоєння знань безпосередньо впливають умови, в яких відбувається учіння, а також мета і потреби особистості.

Таким чином, учіння - це активна цілеспрямована діяльність школярів, яка полягає в засвоєнні знань, умінь і навичок, способів їх набуття, форм поведінки та видів діяльності.

Форми і види учіння

У цілому можна виділити дві форми учіння: практичну й гностичну. Західні вчені  ХУІІІ-ХІХ ст. уважали, що учіння слід розглядати як закріплення зв'язку між стимулом і реакцією за допомогою винагороди або заохочення - теорія "учіння через працю". Інший метод - учіння методом проб і помилок, наслідування, тренування.

Дослідженнями російських учених було підтверджено, що зовнішня навчальна діяльність, рухова активність не має суттєвого значення для учіння людини. Таким чином, було доведено, що людина здатна виконувати окрім практичної, ще й особливу, гностичну ("гнозис" від грецьк. - знання), тобто пізнавальну діяльність, яка спрямована на пізнання, збір та переробку інформації. Вона, у свою чергу, розподіляється на : зовнішню й внутрішню.

До зовнішньої гностиичної діяльності відносяться різні види учіння:

- предметне /маніпулювання предметами, зважування, опрацювання, збирання, розбирання, вимірювання/;

- перцептивне /розглядання, спостереження, слухання/;

- символічне /зображення, висловлення, позначення, називання, словесний опис/.

До внутрішньої перцептивної діяльності відносять:

- перцептивні дії /О.В.Запорожець, В.П.Зінченко/ - зорове вивчення предмета, відбір орієнтирів, конструювання образу;

- мнемічні дії (запам'ятовування) /О.О.Смирнов, О.М.Леонтьєв/ - упорядкування, організація, виділення смислових зв'язків, схематизація, повторення тощо;

- розумові або інтелектуальні операції /О.М.Леонтьєв, П.Я.Гальперін, М.О.Менчинська, Ж.Піаже та ін./ - аналіз, синтез, ототожнення, вирізнення, абстрагування, узагальнення, кодування, декодування тощо.

Види учіння можуть класифікуватися за різними основами.

1.За видом набутого пізнавального досвіду учіння може бути: узагальнене - конкретне; чуттєве (екстероцептивне і пропріоцептивне) - раціональне (емпіричне і теоретичне); репродуктивне - творче.

2.За умовами перебігу учіння розрізняють: організоване; стихійне.

3. За характером учіння може мати як позитивну так і негативну забарвленість: цілеспрямоване, довільне - нецілеспрямоване, мимовільне; усвідомлене - неусвідомлене; активне - пасивне; довготривале - короткочасне; соціально обумовлене - вузько особистісне; активне - пасивне.

У процесі учіння всі види тісно взаємозв'язані. Дослідження О.М.Леонтьєва, Л.С.Виготського, Ж.Піаже довели, що внутрішня діяльність виникає із зовнішньої шляхом інтеріоризації. Предметні дії відображуються в психічних процесах. Тому зовнішню діяльність по-іншому називають первинним навчанням, а внутрішню - вторинним.

Первинне - здійснюється методом проб і помилок.

Вторинне - шляхом спостереження й осмислення.