12. Провідні фактори формування особистості.

• Родина(стосунки у сімї, з навколишнім середовищем).

• Особистість вчителя або вихователя(особливо першого).

• Спілкування в дитячому колективі.

• Включеність дитини у певні види сумісної колективної діяльності. Цілі цієї діяльності повинні бути зрозумілими, привабливими, посильними для дітей певного віку. Структура такої діяльності, способи її організації повинні забезпечувати кожній дитині уявлення про те, що саме від її внеску залежить успішність спільної роботи.

• Праця. Під час праці відбувається в дитини формування рис громадської зрілості.

• Спрямування виховної роботи на формування психологічної готовності учня до професійного самовизначення. Структуру психологічної готовності до професійного самовизначення входять вимоги які професія ставить до професійної сфери особистості.

13. Формування особистості в процесі виховання.

Серед механізмів що спричиняють вихованість дитини акцентують увагу на трьох:

1. Механізм позитивних звичок.

2. Механізм трансферу – істотні властивості суб’єкт переносить на подібні ситуації або явища. Це виявляється в сфері почуттів і стосунків. Дитина схильна переносити свій страх, образу, гнів на схожих людей, або на подібні ситуації.

3. Механізм конформізму. Конформність – схильність в усьому підпорядковуватись авторитету або референтній групі.

14. Вікові аспекти виховання

Віковий аспект передбачає, що дитина, як об’єкт виховання, постійно змінюється і перетворюється на суб’єкт виховання, тобто що здатна фільтрувати впливи. Психологічні особливості виховання, ставлення його до себе і до оточуючих, суттєво відрізняються на кожному віковому етапі. За виготським врахування у вихованні віку дитини зовсім не означає пасивне пристосування методів і форм виховної роботи до тих можливостей, які у дитини є сьогодні. Для того щоб керувати процесом становлення дитини, необхідно проектувати особистість, щоб виховання йшло попереду розвитку і орієнтувалося на зону найближчого розвитку.

Враховувати вік дитини означає:

1. Розуміння доцільності форм і методів виховного впливу, а також покарань і заохочень.

2. Розуміння діапазону емоційної сфери.

3. Врахування рівня самосвідомості дитини,можливість регуляції власної поведінки і емоційно-вольової сфери.

4. Розуміння референтних груп які здійснюють виховні впливи.

5. Реалізація виховних впливів через провідний вид діяльності.

6. Орієнтація на різні потреби і мотиви поведінки дітей на різних вікових етапах. Різна ієрархія мотивів.

7. Сформованість власної думки, оцінок, переконань.

8. Врахування життєвого досвіду і загального рівня освіченості дитини на різних етапах.

15. Індивідуальний підхід у вихованні передбачає побудову своєї системи виховання з урахування м індивідуальної неповторності дитини, що базується на вроджених відмінностях, або на умовах ситуації в якій перебуває дитина. В індивідуальному підході до дитини виділяють 2 аспекти – педагогічний і психологічний.

Психологічний – встановлення неповторності учня, визначення його ставлення до себе і оточуючих, визначення особливостей сприйняття зовнішніх впливі і специфіки реагування.

Сутність педагогічного – це вибір таких засобів і форм впливу, які максимально відповідають психологічним особливостям, станам і настроям дитини.

Індивідуальний підхід передбачає:

1. Врахування спрямованості особистості та її інтересів, схильностей. Це допомогає підтримувати і стимулювати у дитини розвиток позитивних рис особистості.

2. Орієнтуватися на темперамент дитини в процесі виховання.

3. Орієнтацію на самооцінку і необхідність робити її оптимальної, необхідність роботи вихователів, з батьками в двох напрямках: 1) Розяснювальна робота з метою корекції ставлення до дітей. 2) Створення ситуацій які б надавали можливості створення оптимальної самооцінки.

4. Враховувати відмінності в реагуванні дітей на одні і ті ж засоби покарання і заохочення або на одні і ті ж форми впливу. Диференціація стимулів для дитини як методів впливу.

5. Використання покарання як методів виховного впливу в контексті такту і почуття міри. Без покарання ще жодна виховна система не обходилась. Але покарання не повинно принижувати дитину. Воно повинно бути заслуженим і зрозумілим.

6. Варіювання форм і методів, засобів впливу, з певним їх періодом використання. З часом відбувається знецінення, часто повторюваних, одноманітних впливів. Дитина звикає і перестає реагувати на них. Виникає смисловий барєр.

7. Орієнтуватися на мотиви дій та вчинків, а не на результати цих дій.