3. Фонологічна інтерпретація змін звуків у мовному потоці.

У науці ще не вироблено єдиного погляду на причини фонетичної еволюції мови, але думку І. Бодуена де Куртене, висловлену ним у праці “Опыт теории фонетических альтернаций” про те, що “жоден з періодів мовного життя не знає абсолютної відсутності альтернацій… у кожному мовному стані відбуваються певні антропофонічні зміни, певні акомодації фонем до антропофонічних умов, а потім результати цих акомодацій переходять від покоління до покоління шляхом традиції, передачі, поки, нарешті, результати здійснених у минулі періоди змін не будуть усунуті новими змінами”, підтримують усі мовознавці.

Щільний зв’язок вузькофонетичного та структурно-фонологічного аспектів звукової будови мови добре ілюструється співвідношенням таких фонетичних явищ, як, по-перше, акомодація й асиміляція, а, по-друге, – модифікація як чергування алофонів тієї самої фонеми і чергування (живі й історичні) фонем.

Найбільш незалежною позицією фонеми є ізольована позиція. Однак мовні звуки – реалізації фонем – дуже рідко вживаються ізольовано. У мовному потоці, поєднуючись між собою, алофони фонем пристосовуються один до одного або до загальних фонетичних умов (початок чи кінець складу, наголошеність чи ненаголошеність тощо), внаслідок чого відбуваються певні зміни мовних звуків. Залежно від кінцевого результату цих змін фонологи ЛФШ розрізняють модифікації фонем і чергування фонем. Модифікації ще називають субфонемними (за Ю. Масловим) чергуваннями, або чергуваннями алофонів тієї самої фонеми. При чергуванні фонем відбувається перехід однієї фонеми в іншу.

4. Модифікації фонем

1. Модифікації голосних

Чергування алофонів, або модифікації, голосних фонем, в українській мові зумовлені позицією фонеми в слові (наголошеність / ненаголошеність), а також безпосереднім сусідством приголосних. Тому й розрізняють позиційні та комбінаторні модифікації голосних.

Позиційні модифікації. Загалом українські голосні в позиції ненаголошеності не зазнають значних змін, вони зберігають повнозвучність (і кількісну, і якісну). Зменшення напруженості й тривалості артикуляції голосних, що дістало у фонетиці назву редукція, в українській мові дуже незначне і не призводить до появи голосних неповного творення, як, скажімо, це спостерігається в російській мові. Найбільш помітними в українській мові є позиційні модифікації голосних фонем /е/, /и/, /о/, що виявляються у зближенні голосного [е] з голосним [и] щодо ступеня підняття (і навпаки — [и] з [е]). Те саме відбувається і з голосним [о], який підвищує свою артикуляцію й зближується з голосним високого підняття [у].

Комбінаторні модифікації. Характерною особливістю українських ненаголошених голосних є гармонійна (дистантна) асиміляція, яка полягає в тому, що голосний попереднього ненаголошеного складу певною мірою уподібнюється до голосного наступного наголошеного складу, внаслідок чого й відбувається чергування алофонів тієї самої фонеми: /е/ – [е] : [е^и]; /и/ – [и] : [и^е]; /о/ – [о] : [о^у]. Хоча гармонійна асиміляція, як зазначає Н.Тоцька, є властивістю всіх голосних, “проте в суцільному мовному потоці на слух сприймаються тільки зміни, що загрожують змішуванню фонем, як-то: е > и; и > е; о > у”. Наприклад: [ве^иликиі]; [ми^енец':а]; [г°о^ул°убка]; [ми^ене]; [ме^ине]. Відтак, як бачимо, гармонійної асиміляції зазнають ті самі ненаголошені голосні, які модифікуються й унаслідок редукції. Причина цього явища ще чекає на наукове пояснення.

До комбінаторних модифікацій голосних належать і ті, що відбуваються внаслідок акомодацій, тобто пристосування голосних до сусідніх приголосних: назалізація голосних під впливом носових приголосних (наприклад: нам [нам]); палаталізація, тобто підвищення артикуляції голосних під впливом м’яких приголосних (наприклад: сядь [с'·а·д']).