36. Функціональні стилі сулм. Класифікаційні ознаки

Слово не тільки називає предмет, дію, ознаку, поняття, а й оцінює відповідне явище дійсності, сигналізує про нейтральне або ж підкреслено позитивне чи негативне ставлення до нього з боку мовця. Одже, крім номінативної, слово виконує також оцінно-експресивну фун-ю. Оцінки виражаються в усному і писемному мовленні за допомогою спеціально зібраних лексичних засобів, зорієнтованих на функціональні стилі мови.

Розрізняють такі функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний (стиль масової інформ-ії), художній, конфесійний, розмовний ( шість).

1. Офіційно-діловий > матеріали, викладені в формі цього стилю, задовольняють потреби писемного (рідше усного) спілкування в держав-му, суспільн-му, політ-му, господарському житті, в ділових стосун-х між інституціями й установами, в громадській, виробнич. та ін.діяльності окрем.членів сусп-ва. З оф-діл.стилем маємо справу в текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів,у діловому листуванні. До найпомітніших рис цього стилю належать: високий ступінь стандартизації мовн.засобів, виразна логізація викладу, майже цілковита відсутність емоційн-ті та образ-ті, широк.використ-ня безособ.та наказ.форм. Найхарактерніші для цього стилю речення – прості поширені. Ужив-ся, звичайно, й складні речення з суряд.та підряд.зв-ком, з відокремл.зворотами, зі всавними і вставленими констр-ями. Характер-ю рисою оф-діл.стилю є його консервативність: ускладнені синтакс.констр-ії та мовні звороти, свого роду штампи й кліше, що утвердилися в док-ах і зберігаються без змін дуже довго.

2. Науковий стиль > для наукового стилю харак-ні такі ознаки: ясність, логічність, однозначність, докладність викладу, що зумовл-є вибір відповідн.синтаксичн.констр-ій – складнопідрядн-х і складносур-х речень, які дають найширші можл-ті для розвитку думки. Синтаксис н.стилю має яскраво виражений книжний хар-р, чітко організ-ну будову речень, без чого неможливо було б висловити складну думку. Композиц.особливість наук.стилю - документація тверджень, цитати, посилання тощо. За типом мовлення наук.тексти є монологічними, вживаються в усній та писемній формах з переважанням останньої.! Залежно від конкретн.завдань і сприймачів інформ-ії в наук.стилі виділяють кілька різновидів: а) власне (суто) науковий (нова інформація для фахівців певн.галузей наук); б) науково-популярний (наук.інформ-я для широк.кола читачів); в) науково-публіцистичний (наук.пробл.висвіт.публіц.); г) науково-навчальний (літ-ра, признач. для навч.закладів); д) виробничо-технічний (літ-ра, що обслугов.різні сфери господ-ва і вироб-ва).

3. Публіцистичний стиль > публ.стиль є сферою масової комунікації, тому він має дуже широкий діапазон. Об’єктом публ.викладу є явища всіх ділянок життя людини – від картинок побуту до подій історії й світової політики. Хар-на риса п.стилю – орієниація на усне мовлення, елементи якого стають одним із прийомів зацікавлення читача / слухача / глядача. Широк.використ-ся діалогічна форма мовлення, яка особливо увиразн-ся на тлі автор.монологу. Цьому стилеві притаманні чіткі політ.оцінки, присутність автора, широк.вияв автор.інд-ті. Основна фун-я – активно впливати, форм громад думку,прапогувати ідеї. Інформац-ні замітки хар-ся короткими реченнями, стислістю викладу, відсутністю яких-небудь виразних засобів, чим вони наближаються до ділової мови.

4. Художній стиль > худ.стиль являє собою складн.сплав, у якому відобр-ся все баг-во нац. мови. Тут можливі поєднання елементів усіх стилів літерат.мови, а також діалект-ів, жаргонізмів та ін.складників, якщо це вмотивоване потребами мистецького зображення дійс-ті. У цьому стилі вирізняються засади орг-ії мовн.засобів прози, поезії та драматургії, кожна з яких, у св.чергу, хар-ся розмаїттям жанрових особливостей. Х.стиль є цілісною категорією літер.мови, оскільки всі його різновиди об’єд-ся виконуваною ними фун-єю – фун-єю впливу. Гол фун-я - естетично-інформаційна. Інформативність тут здійс-ся через худ.образ, у якому відтвор-ся і певна ситуація, і сприйняття її автором, і реакція читачів. У цілому худ.мові притаманний динамізм, що виявл-ся, зокрема, у високій “дієслівності” мовлення. Худ.стиль відрізн-ся ще й емоційністю, експресивністю, що виявл-ся у широк.використанні виражальних засобів на всіх рівнях мовлення.

5. Конфесійний стиль > цей стиль діє у сфері релігії та церкви. Комунікат-на фун-я к.ст. полягає у відправленні церковн.обрядів, ведення служби у храмах. У зв-ку з цим вживається суто церковна термінологія, значна кількість, так званих церковно-слов-их (старослов-их) слів, метафор, алегорій, зворотів мови. Конфесійний виклад має своїм завданням емоційно вплинути на слухачів / читачів, донести при цьому й певнцу інформ-ю.

6. Розмовний стиль > розм.мовлення є найдавн.стилем будь-якої нац.мови, оскільки виконує фун-ю спілк-ння. Інтонаційною особл-тю розм.стилю є розмаїтя ритміко-мелодійних варіацій, неодноманітність, що відтворює природну безпосередність мовців. На лексико-фразеологічному рівні розм.мовл-ня слід відзначити велику кількість експресивних та емоційно-оцінних слів і зворотів. З синтаксич.погляду розм.мовлення хар-ся широким використанням неповних та еліптичних речень, наяв-тю стереотип.констр-цій. Розм.мовлення здебільшого спонтанне, тобто безпосереднє, непідготовлене. Компонентами його є позамовні елементи: міміка, жести, конкр.ситуація, наявність / відсутність обєкта мовлення. Синтакс.побудоа текстів роз.стилю залежить від числа мовців – монолог, діалог, полілог. Але найтиповіщою формою є діалогічне мовлення.