25. Морфеміка: предмет, об’єкт, лінгвістична проблематика.

Морфеміка – морфемна підсистема мови, система морфем/морфів – найменших значеннєвих одиниць, будівельних копмонентів слова/словоформи. Морфеміка – розділ граматики, який вивчає систему морфем/морфів і морфемну/морфну структуру слів/словоформ, формальні та семантичні відношення морфем/морфів між собою та зі словом/слоформою як цілісним утворенням.

Об’єкт дослідження – морфемна система мови як об’єктивна реальність.

Предмет дослідження – морфема/морф (радше морф) як основна одиниця і як компонент морфемної структури слова/словоформи.

Одиниці морфеміки – елементарні (морфеми/морфи) і комплексні (морфемні/морфні структури слів/словоформ).

Проблематика дослідження:

1. Види морфем/морфів за роллю і місцем у слові/словоформі, за їхньою функцією, за поширенням у мові, за походженням тощо.

2. Значення морфеми, типи морфем/морфів за значенням (лексичне значення ЛЗ, граматичне значення ГЗ, словотвірне значення СЗ), різновиди ГЗ і СЗ.

3. Співвідношення лінійних (синтагматичних) і нелінійних (парадигматичних) одиниць морфемного рівня: слово/словоформа, основа/основоформа, морфема/морф.

4. Принципи виділення у словоформах лінійних одиниць – морфів і правила ототожнення їх у парадигматичну одиницю – морфему.

5. Сукупність морфемних/морфних структур слів/словоформ, закони їхнього конструювання та розподіл за частинами мови.

Класифікація морфем

Залежно від ролі, значення, місця у слові, походження всі морфеми поділяються на кілька груп. Традиційними є такі види морфем: корінь, префікс, суфікс, закінчення. У сучасній морфеміці, крім названих, виокремлюють морфеми: інтерфікс, постфікс, конфікс, уніфікс.

1. За роллю у складі слова морфеми поділяються на основні (обов*язкові) та службові (факультативні). До основних морфем належить корінь слова.

Корінь - основна обов'язкова для кожного слова морфема, що виражає його лексичне значення. Це спільна частина споріднених слів: біг, біг-ун, біг-ати; вод-а, вод-яний, під-вод-ний, за-вод-нити.

До афіксальних (службових) морфем належать префікси, суфікси, закінчення, постфікс.

Афікс - це службова морфема, що є "носієм словотвірного і граматичного значень слова і служить засобом творення похідних слів або вказує на відношення його до інших слів". Ці значення афікси реалізують тільки в єдності з коренем, щодо якого займають пре- або постпозицію.

За функціями афікси поділяються на формотворчі й словотворчі.

Префікс (приросток) - афікс, що стоїть перед коренем або іншим префіксом і надає слову нового лексичного чи граматичного значення: дослухати, виспівати, возі 'єднання.

За функцією у слові префікси поділяються на словотворчі й формотворчі.

Словотворчі префікси надають слову нового лексичного значення (баба - прабаба, хмарний - безхмарний) чи модифікують його в тому чи іншому плані (дов 'язати - перев 'язати).

Формотворчі префікси виражають нове граматичне значення слова (читати - дочитати, робити - зробити - префікси творять дієслівні видові пари).

Словотворчі префікси в українській мові є більш поширені, вони виражають певне словотвірне значення, наприклад: без- вказує на відсутність чогось - безхліб 'я; над - наближення чогось, неповноту дії -надходити, надламати.

Префікси не змінюють частиномовної належності слова: гіркий -прегіркий, модний - супермодний (прикметники); ніхто, абихто, дехто (займенники).

Формотворчі префікси беруть участь у творенні форм найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників (найдосконаліший, найвище) та форми доконаного виду дієслів (малювати - перемалювати, реєструвати - зареєструвати).

Префікси в українській мові здебільшого співвідносяться з прийменниками в-, від-, під-, над-, по-, за- тощо. Частина префіксів іншомовного походження: а-, анти-, гіпер-, гіпо-, де-, дез-, екс-, екстер-, інтер-, квазі-, контр-, pe-, суб-, супер-, ультра-, які використовують переважно в іменниках і рідше в дієсловах.

Суфікс (наросток) - афікс, що стоїть після кореня або іншого суфікса у слові й надає йому нового значення або відтінку. Суфікси приєднуються переважно до твірної основи, а не до слова в цілому, як префікси: нагріти - нагрі-ва-ти, білий - біл-уват-ий.

За значенням суфікси поділяються на словотворчі й формотворчі.

Словотворчі суфікси використовують як словотвірний засіб. Вони видозмінюють значення твірного слова: тесати - тес-ак, сірий -сір-к-о.

Суфікси можуть надавати слову найрізноманітніших відтінків стосовно головного лексичного значення: яблуко - яблуч-к-о, хвіст-хвост-ищ-е, зелений - зелен-есеньк-ий.

Формотворчі суфікси використовують для творення граматичних форм: дієслів у минулому часі: писа-в, прикметників вищого ступеня порівняння: холод-іш-ий, тепл-іш-ий. За допомоги формотворчих суфіксів -я- (-єн-), -т- утворюються дієприкметники минулого часу; за допомоги суфіксів -уч- (-юч-),-ач- (~яч-),-л- творяться активні дієприкметники теперішнього і минулих часів: написати - написа-н-ий, зробити - зробл-ен-ий, пломеніти - пломені-юч-ий.

Суфікс вживається лише у поєднанні з іншими морфемами, а тому належить до зв'язаної морфеми. У слові може бути кілька суфіксів: друж-ин-а - друж-ин-н-ник.

Постфікс - службова морфема, розташована в слові після закінчення і виконує словотворчу і граматичну роль. В українській мові постфікс -ся приєднується до дієслів як словотворчий афікс і виражає граматичне значення пасивного стану: лікуватися, виднітися, умиватися. До постфіксів належать також: -сь (хтось, десь), -небудь (який-небудь, як-небудь); -будь (хто-будь, куди-будь); -то (десь-то, хтось-то).