19. Питання про безсполучникові складні речення й основи їх граматичної класифікації.

Складні безсполучникові речення у східнослов. мовознавстві досліджуються з 18 століття. Одні синтаксисти розглядали безсполучникові речення я к варіанти сполучникових (Востоков, Греч, Буслаєв), інші обґрунтовували первинність безсполучникових утворень (Потебня, Мельничук). Зближення складних безспол. речень зі складносурядними та складнопідрядними простежується у працях Пєшковського. Він розподіляє безсполучникові речення на сурядні та підрядні за інтонацією. Речення, в яких інтонація тотожна з відношеннями, що можуть бути оформлені за допомогою сурядних і підрядних сполучників Пєшковський диференціював як недиференційовані складні цілі. І.Р. Вихованець поділяє складні безсполучникові речення на складносурядні, складнопідрядні та речення з недиференційованим синтаксичним зв’язком.

Слинько, Гуйванюк, Кобилянська називають складні безсполучникові речення «комунікатами», які позбавлені граматичних ознак складного речення. Тобто однозначної класифікації немає.

В університетському підручнику маємо поділ безсполучникових речень за особливостями будови, інтонаційним оформленням, засобами вираження зв’язку:

• складносурядні речення з єднально – часовими семантико – синтаксичними відношеннями, які мають відкритий характер (Пройшли дощі, стрясають срібні сльози зелені віти).

• Складнопідрядні речення зі з’ясувально – об’єктними і з’ясувально – суб’єктними семантико – синтаксичними відношеннями, що мають закритий характер (здалось на мить: пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель).

• Складні речення з недиференційованим синтаксичним зв’язком між предикативними частинами (В житті мені весь вік жити - тужити).

Неускладнені складні речення з недиференційованим синтаксичним зв’язком – безсполучникове поєднання двох предикативних частин , які співвідносяться формально і семантично із елементарними простими реченнями. Між ними встановлюється один тип семантико – синтаксичних відношень (Плакати хотілось - сльози не текли).

Складні речення, в яких безсполучниково поєднуються три і більше предикативні одиниці є формально і семантично ускладненими (Безсмертя виростає не з могили, воно встає з колиски до вікна – в житті його велика таїна).

Семантико – синтаксичні відношення між предикативними частинами, поєднаними недиференційованим синтаксичним зв’язком мають закритий характер:

• Часові (пригріло сонечко – обсохла земля потягла орача в поле).

• Зіставно – протиставні (На небі сонце – серед нив я.)

• Причинові (прилетіла зозуля – великий клопіт дрібним співочим птахам).

• Наслідкові (…пісню заведуть – усе навколо заспіває, закружляє в буйному танку).

• Цільові (Верни до мене, пам’яте моя, нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою).

• Пояснювальні (Це був справжній подвиг: в атмосфері тотального зневір’я у щось повірити).

20. Види підрядного зв’язку між словами у словосполученні.

Узгодження – тип підрядного зв’язку іменника чи його еквівалента із залежною формою прикметника. Залежне слово граматично узгоджується з головним: цікава книга, вранішня роса.

Повне узгодження – залежне слово уподібнюється до головного в формах роду, числа та відмінка: новий будинок, літня спека.

Неповне – головне слово не має форм для вираження граматичних категорій, які є у залежного слова. Тоді маємо справу із

• Смисловим узгодженням – форма залежного слова відповідає не граматичним категоріям головного слова, а реальним властивостям поняття, позначеним цим словом: горда ти; відповідальний староста.

• Умовно – граматичне – залежному слову умовно надається форма середнього роду: тихе «Пробач», гучне «Ура».

• Асоціативно – граматичне – зв'язок, яким поєднуються прикметники з невідмінюваними іменниками іншомовного походження, абревіатурами, власними назвами. Прикметник у такому випадку узгоджується не із самим словом, а із родовим поняттям: ліванське Тріполі (місто); потужна АЕС (станція).

Керування – спосіб підрядного зв’язку, яким опорне слово приєднує до себе залежне слово у формі непрямого відмінка. Зміна форми головного слова не викликає зміни залежного: читати книжку; п’ятеро дітей; весело гостям.

Прилягання – спосіб граматичного підпорядкування головному слову залежного незмінного, яке не може виражати синтаксичний зв'язок з іншими словами через зміну своїх форм. Слова у словосполученні поєднуються на смисловій основі: яскраво світлий, добре знати, старанно прибрано.

21. Дієслово. Система його граматичних категорій. Обсяг дієслова як частини мови.

Дієслово – повнозначна, змінна частина мови, що означає дію або стан як процес і передає це значення в досить складній і розгалуженій системі граматичних категорій і форм. Відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. Якщо іменник тиша називає ознаку опредмечено, як певну річ (можна домогтися тиші, скористатися тишею тощо), прикметник тихий передає ознаку безвідносно до часу й до будь-яких змін, то дієслово тихнути подає це саме явише як змінний процес певної тривалості. В одних формах дієслова ця його властивість більше виражена, в інших — менше, але вона властива всім його формам.

Граматичні категорії дієслова.

1)Час(мин., теп., майб.);

2) спосіб(дійсний, наказовий, умовний);

3) стан(актив., пасив., зворотно-середній);

4) перехідність(перех./неперех.);

5) вид(док., недок.);

6) особа(1,2,3);

7) рід(чол.,);

8) число(однина, множина);

9)відміна(I,II)/

Час дієслова – це така граматична категорія, яка вир. відношення дії до моменту мовлення. 1) Теп час(дія відбувається в момент мовлення). Ф-ми теп часу за своєю формою – синтетичні(грам і лек значення дієслова в теп часі вир-ють одним словом).

За характером голосного у закінченнях поділяють на дві дієвідміни: 1дв – 3 ос одн і 2 ос мн –е, в 3ій ос мн – у; 2дв – 2 і 3 ос одн та 1 і 2 ос мн –и-,-і-(-ї-), 3 ос мн –а-(-я-).

2) Майб час(дія відбудеться після моменту мовлення). Майб час дієслів недок виду має аналітичну і синтетичну ф-ми. Є три форми: просту доконаного виду (зберу, посаджу), просту недоконаного виду (збиратиму, садитиму) і складену недоконаного виду (буду збирати, буду садити). Дієслова майбутнього часу змінюються за числами і особами (купуватиму, купуватимеш, купуватимете, купуватиме, купуватимуть).

3) Мин час(дія відбулася до моменту мовлення) Дієслова минулого часу змінюються за числами (хотів, хотіли), а в однині і за родами (хотів, хотіла, хотіло). Вони можуть бути як доконаного (покохав, приїхав), так і недоконаного виду (кохав, їхав). У чоловічому роді виступає суфікс -в- (ходив, гуляв) і нульове закінчення або немає суфікса і нульове закінчення (віз, ніс); у жіночому, середньому роді і в множині- суфікс -л- і закінчення -а- (була, їла), -о- (хотіло, могло), -и- (росли, могли).

4) Давньоминулий час має аналітичну форму. Утв-ся від ф-ми мин часу відмінюваного дієслова і ф-ми мин часу допоміжного дієслова бути(був ходив, була ходила).

Зв'язок категорії часу з категорією виду. Форми теп часу в значенні майбутнього вживаються для визначення наказу виконати якусь дію: За годину перша рота займає позицію біля озера, а друга – заходить в тил ворогові.

Категорія способу дієслова. Вказує на відношення дії до дійсності.

1)Дійсний- означає дію, що вже відбулася, відбувається, відбуватиметься: читаю, ходжу. Не має спеціальних граматичних показників. Тісно пов’язана з категорією часу і виражається її граматичними засобами. Таким чином, дієслова дійсного способу відмінюються за часами, в теп і майб часі – за особами, а вминулому і давноминулому(в однині) – за родами.

2)Умовний вир. дію, можливу за певних умов, або бажану: ходив би. Виражаються аналітичною формою, яка твориться від ф-ми мин часу і за доп умовної ч-ки би. Дієслова умовного способу з категорією часу не зв’язані.

3)Наказовий означає наказ, заклик, побажання, прохання: прийди, ходімо, (не)хай працює. Ф-ми наказ способу творяться від основ теперішнього часу + особові закінчення в однині 1ої особи а в множині 1 і 2ої особи(бери,берімо, беріть). Не мають категорії часу. Майб час дієслів може вир заклик до виконання дії у формі !ої особи множини: Попрацюємо вдома. Наказовий спосіб може означати дію, яка має абстрактно-узагальнююче значення: З добрим поживеш – добро переймеш, а з лихим зійдешся – того й наберешся.

Перехідність

Дієслова можуть означати дію, яка переходить або не пе­реходить на інший предмет. Залежно від цього вони поділя­ються на перехідні і неперехідні.

Перехідні дієслова означають дію, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет. Після них стоїть прямий додаток, виражений іменником або займенником у знахід­ному відмінку без прийменника: зустрічати (кого? що?) друзів, виорати (к о г о? ш о?) поле, прочитавши (к о г о? щ о?) книжку, б) якщо дія переходить не на весь предмет, а тільки на його частину: принеси сіль (усю) — принеси солі (час­тину), Лише від перехідних дієслів творяться пасивні дієприкмет­ники (прочитаний) та безособові форми на -но, -то (прочитано).

Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка не спрямована на якийсь предмет. Неперехідні дієслова не мають при собі прямого додатка (іменника в знахідному відмінку без прийменника): іти, працювати, дякувати, зустрічатися, турбуватися, ходити. Характерною ознакою неперехідності дієслова є наявність у нього частки (постфікса) -ся: сміятися, спізнитися, рухатися (виняток становить дієслово дивитися, яке тепер набу­ло перехідності: дивитися фільм). Частка -ся, приєднуючись до перехідного дієслова, нейтралізує його перехідність: го­тувати — готуватися, зустрічати — зустрічатися.

Деякі дієслова, залежно від контексту, бувають то пере­хідними, то неперехідними

Стан дієслова

Перехідні дієслова можуть по-різному передавати зв'язок між носієм дії і предметом, на який спрямована дія. Це дося­гається за допомогою частки (постфікса) -ся. Відповідно розрізняють два стани дієслова: активний і пасивний (у неперехідних дієсловах стан не визначається).Дієслова, що означають дію, спрямовану від її носія, вира­женого в реченні називним відмінком, на предмет, названий знахідним відмінком без прийменника, належать до активного стану: науковці вивчають питання, робітники ремон­тують будинок. Сюди належать усі перехідні дієслова.

Дієслова, що означають дію, спрямовану на предмет, ви­ражений у реченні називним відмінком, від її носія, названого орудним відмінком, належать до пасивного стану: пи­тання вивчається науковцями, будинок ремонтується робітниками, пісня виконувалася співаком. При цьому до перехідного дієслова приєднується частка (постфікс) -ся і воно втрачає свою перехідність.Українська мова уникає пасивних конструкцій. Тому слід, де це можливо, надавати перевагу дієсловам активного стану над пасивними дієсловами. Адже природніше сказати: комісія складає план, ніж: план складається комісією; вас запрошує директор, ніж: ви запрошуєтеся директором.

Від форми пасивного стану треба відрізняти зворотні дієслова, що означають дію, носій якої в реченні виражений називним відмінком. За значенням вони поділяються на такі підгрупи:

дитина вмивається (тобто: вмиває сама себе), хлопець одягається, ящірка ховається;

Категорія виду. Дієслова недок виду означають дію без вказівки на її завершність. Що робити? Вживаютьсяе у всіх часах. Видові значення вир-ся за доп.: префіксів (писати- написати, грати- зіграти); суфіксів (зітхати- зітхнути, кричати- крикнути); наголосу (розкидaти- розкuдати); чергування звуків: сидіти- сісти (и- і), скакати- скочити (к- ч); різних основ (ловити- піймати, брати- взяти).

Коли творимо видову пару, зважуємо на те, щоб до твореного слова не додавалося додаткове значення.

Зв'язок категорії виду з категорією часу. Основним зна­ченням дієслів недоконаного виду є вираження тривалості дії без обмеження її в часі (летіти, володіти).

Категорія особи, числа і роду дієслова. Виражає відношення дії до дійової особи з погляду того хто говорить. Такі відношення можуть бути трьох типів, а тому в дієслові і роз­різняється три особи: перша, друга і третя.

Морфологічні ознаки Д. до системи Д.належить 5 дієслівних форм (дієвідмінювані особові форми, неособові дієслівні утворювання, інфінітив, дієприкм., дієприсл., предикативні форми на –но, -то) Із загальнокатегоріальним значенням активної дії повязані морфологічні ознаки д.:вид(док./недок.);перехідність/неперех.Стан(акт./пас.)Способи(дійсний, умовн., наказ.)Час (у дійсн.)ЧислоОсоба

Форми д.бувають 2 типів – змінювані і незмінювані.

До змінюваних належить дієвідмінювані форми дійсн., умовн., наказ.способів та відмінювана форма – дієприкметник. До незмінюваних – інфінітив, дієприсл., предикативні форми на –но, -то.

Категорія способу виражає відношення дії до дійсності (реальна – дійсний спосіб, ірреальна – умовний, наказовий).Категорія часу – відношення дії до моменту мовлення Категорія виду – загальнодієслівна категорія, яка показує хар-р перебігу дії в часі в виражає відношення дії до її внутрішньої межі.Категорія стану – дієслівна категорія, яка виражає відношення дії до субєкта і обєкта. Ця категорія грунтується на протистьавленні корелятивних значень активного і пасивного стану.

Дві основи дієслова:

1) основа інфінітива - рос(ти): Від неї творяться ф-ми мин. часу, умов. спосіб, активні дієприкметники доконаного виду (позеленілий), пасивні дієприкметники з основою на -а-(поча(ти) — початий) та відпо­відні форми на -но, -то (прочита-но, поча-то) і дієприслівни­ки доконаного виду (поча-вши).

2) основи теперішнього часу - від 3-ї ос. одн. відкидаємо особове закінчення -є або -ить (-іть): жив(е), говор(ить): Від неї творяться ф-ми наказ. способу (живи), активні дієприкметники недок. виду (живучий) та дієприслівники недоконаного виду (живучи).

Дієвідмінювані та недієвідмінювані форми дієслів: Дієвідмінювання - це система змінних форм дієслова. Дієслова змінюють свою форму за особами, часами, способами, числами, а в минулому часі і умовному способі - за родами. Інфінітив, дієприкметник і дієприслівник не змінюють своєї форми за особами, не мають способу і тому не дієвідмінюються. Як дієвідмінювані, так і недієвідмінювані форми дієслів творяться від двох дієслівних основ

Дієслово. Вперше це слово ужито 1862 року в „Граматика практична німецького язика”. У „Методичній граматиці малоруського язика” П. Дячана 1865 вперше вжито термін „глагол”. Є тимченко у „Граматиці” 1907р.вживає термін „часівник”.

Дієслово визнається всіма лінгвістами як найскладніший граматичний клас в усіх мовах. Дієслово як виразник ознаки (процесуальної) за своєю семантикою стоїть /в одному ряду з прикметниками і прислівниками, але відрізняється від них. Дії, стану виражені дієсловами – динамічні, активні ознаки, створювані предметом або властиві предметові у процесі їх становлення і розгортання в часі. Саме динамічним характером розгортання ознаки, відрізняються від прикметника і прислівника, які теж виражають ознаку, але ознаку статичну, позачасову. Ось чому Д. – це темпоральна, часова ч.м. Загальнокатегоріальне значення д. – процесуальність .Д. як виразник ознаки разом з прикм.і прислівником протиставляється ім-ку як виразникові предметності.