10.Природа і класифікація груп в організації.

Є багато підходів до визначення груп, і майже всі автори зауважують, що учасники групи мають насамперед психологічно усвідомлювати існування один одного і виконувати конкретні функції. Наприклад, група — це: 1) дві особи або більше, які взаємодіють одна з одною так, що кожна особа впливає на інших й одночасно перебуває під їх впливом; 2) певна чисельність працівників, котрі дотримуються певних норм і прагнуть задовольняти свої потреби шляхом досягнення мети групи.

Характерними ознаками будь-яких груп є:

— наявність спільної мети;

— взаємний вплив членів групи один на одного та поведінку групи в цілому, наявність певних норм поведінки.

Л.Р. Сейлс запропонував чотири види групи:

1) директивна, як правило, характеризується формальною організаційною схемою та ланцюгом команд, наприклад, армія. Директивність існує внаслідок рангових відносин між членами групи;

2) цільова, що створюється для певного проекту або завдання. Члени такої групи мають можливість спілкуватися і співпрацювати;

3) група за інтересами, де акцент ставиться на власне групу; має ланцюг команд, спільне завдання, яке розуміють і поділяють усі члени групи;

4) дружна — функціонує тому, що її члени хочуть бути разом. Вони можуть зустрічатися за роботою або в групах різних типів, але в їх діяльності немає мотивацій, окрім задоволення від спілкування.

Причини виникнення груп поділяються на:

— економічні. У низці випадків люди вважають, що зможуть отримати вищий економічний результат, більшу вигоду, об'єднавшись у групу;

— фізичні (природні). В організації групи формуються за родом занять, спорідненістю і специфікою робіт;

— соціально-психологічні, до яких належать: потреби в безпеці, незалежності, повазі та самовираженні.

На діяльність групи впливають такі чинники:— мотивація членів групи;— структура влади в групі;— труднощі в комунікації;— рівень приналежності;— достатня чіткість у формуванні мети;— чіткість відповідальності.

Етапи процесу розвитку групи:

1) взаємне визнання. Члени групи відчувають недовіру та відчуження; відбувається активний пошук місії та основних завдань групи;

2) прийняття остаточного рішення. Відкрите спілкування стає нормою поведінки, докладаються зусилля, щоб розв'язати проблеми і виробити рішення, працівники підтримують думки один одного;

3) мотивація Група досягає зрілості, відомі проблеми всіх її членів, учасники групи розуміють, що ліпше взаємодіяти, ніж конфліктувати, наголошується на солідарності групи;

4) контроль. Група, що досягла цієї стадії, прекрасно організувалася, її члени роблять внесок у виконання поставлених завдань в міру своїх здібностей.

До власне внутрішньогрупових процесів належать:

1) Виникнення організованої групи - це процес, який передбачає її оголошення формальною ланкою соціальної організації та наповнення конкретними індивідами, здатними взаємодіяти та кваліфіковано вирішувати завдання. 

2. Нормоутворення. Норми групи - це правила, які визначають, що є можливим, а що ні у межах групи. 

3. Інтеграція групи (формування групової згуртованості). Згуртованість може розглядатись як емоційна єдність членів групи (безпосередні емоційні особистісні стосунки), як спільність цін-пісних орієнтації (ціннісно-орієнтаційна єдність). 

4. Диференціація в групі. Це процес розподілу позицій із метою максимального ефекту групової діяльності та спілкування, досягнення групової мети, створення умов відносин домінування та підпорядкування у системі особистісного спілкування. 

5. Прийняття групових рішень. 

Методи вивчення структури групи та індивідуальних статусів.

Соціометрія - теорія вивчення міжособових відносин, автором якої єавстрійсько-американський психолог та соціолог Якоб Морено. Рідше соціометрією називають методику вивчення внутрішніх групових зв'язків таієрархії в маленьких групах осіб.

Під соціометрією розуміють методи дослідження структури міжособистісних відносин в малій соціальній групі шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих чи інших соціометричних критеріях.