21. Особливості 2 етапу османської мови.

ІІ етап (15- початок 20 ст.)

1. Посилюється роль арабської – 90% лексики.

2. Розквіт османської поезії. Поети: Неджаті, Хамді (Лейла і Меджнун), Іваз Заті, Баки, Фузулі. Поєднання османської з турецькою

3. 17 ст. – сторіччя сатири. Рухі, Вейсі, Омер Нефі – критикували османську владу.

Класична мова характеризується стабілізацією у написанні слів, проте діакретичні знаки зникають, тому її фонетику дослідити складно.

22. Особливості 3 етапу османської мови.

ІІІ етап (кінець 20 – початок 21 ст.)

1. Розвиток турецької прози, створення нових літературних анрів – роману, п’єси, комедії.

2. Поява віршів соціально-громадянського спрямування, повернення до вірш отвору, що базувався на народній творчості.

3. Культурна орієнтація Осм. Імперії на Європу в епоху танзімату знайшла відображення в османській мові, точніше у її високому стилі, у вигляді значної кількості західно-Європейських запозичень, головним чином з французької мови (сусп..-політична, науково-технічна термінологія).

4. Розвиток ідей і спроб реформування очищення осм. мови, наближення її до розмовної турецької мови.

5. Мовна реформа 1928 року (Dil devrimi)

23. Держава турків-сельджуків та їх мова.

Сельджу́цька імпе́рія (перс. دولت سلجوقیان‎) — монархічна ісламськадержава в Західній і Центральній Азії в часи середньовіччя. Існувала в1037—1194 роках. Простягалася від Анатолії на заході до Гіндукушана сході. Займала територію сучасної Туреччини, Сирії, Палестини,Іраку, Ірану, Азербайджану, Туркменістану, частини Узбекистану йАфганістану. Заснована в ході завоювань тюрків-огузів. Керуваласясултанами із тюркської династії Сельджуків. Столиця розташовувавлся на території Персії — в Нішапурі (1037–1043), Реї (1043–1051),Ісфахані (1051–1118), а також Гамадані (1118–1194) та Мерві(1118–1194). Офіційною мовою двору була перська, мовою релігії —арабська, мовою панівного класу — огузько-турецька.

З 1038 по 1055 сельджуки оволоділи Хорасаном, Хорезмом , ЗахіднимІраном, Азербайджаном і Іраком . Сельджуцький султан вважався намісником халіфа, а сам халіф зберігав за собою лише номінальний суверенітет і духовний авторитет. Столицею держави Тогрул-бека було місто Рей.

При Алп-Арслані (1063-1072) і Мелік-шаху I (1072-1092) сельджуки завоювали Вірменію, майже всю Малу Азію, а потім — Сирію і Палестину. Після оволодіння Грузією, Ширваном іМавераннахром їхні правителі стали васалами сельджуцьких султанів. Найбільшої військово-політичної могутності Велика Сельджуцька імперія досягла при Мелік-шаху.

З кінця 11 століття Сельджуцька імперія стала хилитися до занепаду. Основною причиною занепаду стали: перший хрестовий похід, через якого імперія втратила Грузію, Ширван, прибережні частини Малої Азії, частина Сирії та Палестину; зростання феодальної роздробленості і сепаратистські прагнення васалів. При Тогрул-Бек були виділені великі наділи членам Сельджуцького роду, деякі з яких з часом перетворилися на фактично самостійні султанати:Керманський , 1041-1187; Сирійський, 1074-1117; Конійський, або Румський, 1077-1307^[4].

Після вторгнення в Середню Азію каракитаїв всі області на схід і північ від Амудар'ї були втрачені для Сельджуцької імперії. У 1153 повстали огузи, що кочували поблизу міста Балха, які розбили військо виступившего проти них Санджара і взяли в полон його самого; слідом за тим Балхські огузи піддали спустошенню Хорасан. Завоювання Хорезм-шаха Текеша поклали край Іракському султанату. Останній залишок імперії, що розпалася — Іонійський султанат проіснував до початку 14 століття.

Мови

• перська — офіційна і мова суд, основна літературна/розмовна мова^[5][6][7];

• арабська — мова релігії та філософії^[5] [7];

• огузька — мова військової та правлячої еліти^[7][8].