1. Місце тур.М. В генеалогічній класифікації.

Генеалогічна класифікація – походження мови від прамови. Турецька мова відноситься до тюркської мовної сім»ї, огузької групи, огузо-сельджукської підгрупи (також азербайджанська, південнобережний діалект крим-тат, туркменська, гагаузька).

2. Місце тур.М. В типологічній класифікації.

Типологічна класифікація – за структурою мови. Турецька є аглютинативною, в ній присутній сингармонізм. Лексика – тюркські слова не починаються на букви р, л, н, з, д. Синтаксис: підмет – присудок, означення – означувальне слово.

3. Історіографія походження тюрків і турецької мови.

Середина 4-6 ст. – Тюркський каганат на території середньої і центральної Азії. Середна 7 ст. – Тюркський каганат розпадається, утворюється другий каганат – Небесні Тюрки (від Візантії до Китаю, від Єнисею до Індії). Розпадається в 8 ст. 8-9 ст. – Уйгурський каганат. Після його розпаду тюрки рухаються в район Сер.Азії до р.Сирдарья. Держава Сирдар»їнських ябгу переходить в плем»я Киник, рід сельджуків. Приблизно 960 р. – сельджуки приймають Іслам і рухаються далі на Схід. 10-11 ст. – завоювання арабських і іранських територій, беруть статус «султан Ісламу». 1071 – тюрки розбиваються візантійського імператора Діогена і захоплюють візантійські землі. 11 ст. – сельджуки приходять на територію осілих народів. 13-14 ст. – Монгольська навала, розпад Сельджукської держави на бейліки. Після розпаду біля Константинополя виникає бейлік Османа. Приблизно 1299 р. – створення ОІ. Османи рухаються на Схід і захоплюють анатолію. 13 ст. – у бейліку Караманів один з керівників Мехмет-бей запровадив тюркську мову замість перської як державну. В 11 ст. під час припливу племен до Малої Азії кардинально змінюється етноконфесійна ситуація – більшість стає мусульманами, починається зародження тюркського етносу. Анадолу Тюркчесі стає пануючою.

4. Проблема забрудненості – ок; у Лизы.

5. Напрямки і спроби реформування османської мови, кінець 19-поч.20 ст.

С середины XIX века стал складываться так называемый новоосманский язык, стоящий ближе к разговорной речи и содержащий много заимствований из западноевропейских языков. 

В середине 19 века модернизационные реформы в Османской империи (Танзимат) привели к новому пониманию лингвистических и других социальных вопросов. Турецкое общество, ранее находившееся под влиянием восточной культуры, оказалось под воздействием Запада.

Самым значимым результатом этого в отношении турецкого языка была тенденция избавляться от иностранных заимствований. За годы реформации увеличилось количество турецких газет и журналов, стала более заметной и необходимость контроля чистоты языка. Начали поднимать вопрос об упрощении языка, его «турцификации».

Эпоха “новоосманского языка” связана с периодом османского реформизма - Танзимата - и с эпохой младотурецкой революции. Культурная ориентация Турции на Европу в эпоху Танзимата нашла отражение в османском языке, точнее в его “высоком” стиле, в виде большого количества лексических замиствований из европейских языков, главным образом из французского языка, отражавших общественно - политическую и научно-техническую терминологию и культурные реалии буржуазного европейского общества. Значительная часть этих заимствований калькировалась путем использования той же арабской и персидской лексики. Сознавая бедность лексического фонда османского языка для выражения новых понятий и в целях обогащения этого фонда, сторонники развития языка обращались непосредственно к арабскому и персидскому языкам для лексических заимствований и словотворчества: такие неологизмы, как ар. mefkure - идея, usulliyyat - методология, и многие другие существовали только в османском языке. Попытки организаторов журнала “Тюрк дернеги” (Turk Derneg’i 1909 г.) сделать “высокий” литературный стиль общенациональным языком и идея объединения его с разговорным языком и создание “нового языка” (Yeni lisan) не разрешили проблемы национального языка.