1.2. Особливості розвитку професійних якостей практичного психолога

Умови сьогодення ставлять особливі вимоги до компетентності, професіоналізму, культури й особистісної професійної підготовки в системі вищої освіти майбутнього фахівця в галузі практичної психології. Випускники повинні не тільки оперувати власними знаннями, а й бути готовими змінюватися та пристосовуватися до нових потреб ринку праці, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення та навчатися впродовж життя. Одним із вирішальних чинників зазначених перетворень є формування у майбутніх психологів високого рівня професіоналізму та особистої культури, здатності компетентно й відповідально виконувати управлінські функції, впроваджувати новітні технології, сприяти інноваційним процесам відповідно до потреб розвитку суспільства. [10]

Соціальні та економічні трансформації, що відбуваються в суспільстві, зумовлюють виникнення широкого кола особистісних і міжособистісних проблем, розв’язання яких потребує кваліфікованої допомоги фахівців у галузі практичної психології. Розвиток професійної майстерності майбутніх практичних психологів визначається вимогами гуманізації всіх сторін суспільного життя, що, у свою чергу, підвищує потребу держави, окремих громадян у відповідних послугах і ставить перед вищими навчальними закладами завдання щодо якісної підготовки майбутніх спеціалістів. [10]

Проблема розвитку професійної культури тісно поєднана з механізмом особистісного розвитку студентів-психологів, який передбачає самоспостереження, самоаналіз, особистісну психокорекцію. При цьому розвивається рефлексія та самосвідомість, що є основою професійного вдосконалення. Запорукою успішного професійного розвитку майбутнього психолога-практика є усвідомлення ним необхідності глибинного самопізнання, корекції та пошуку шляхів самовдосконалення. [67]

Професійне становлення майбутніх психологів-практиків на сучасному етапі розвитку нашого суспільства потрібно розглядати як індивідуальний розвиток особистості майбутнього спеціаліста у ході якого відбувається усвідомлення професійно значущих утворень, формується „Я концепція” та виробляється стратегія професійної діяльності в гуманістичній парадигмі. [56] Майбутній спеціаліст має досягнути, в першу чергу, найвищого рівня розвитку мистецтва жити – особливого вміння і високої майстерності у творчій побудові свого життя, що базується на глибокому знанні життя, розвиненій самосвідомості й оволодінні системою засобів, методів, технологій програмування, конструювання і здійснення життя як індивідуально-особистісного життєвого проекту. [67]

За критерієм творчості стилю життя майбутній психолог – це людина індивідуально-творчого стилю життя, який властивий особистостям з виразними особистісними характеристиками, адекватною, іноді навіть високою самооцінкою, людям цілеспрямованим, з розвинутими і різноманітними потребами й інтересами, що здатні приймати нетривіальні рішення, добре адаптуються в новому середовищі, не втрачаючи своєї самобутності. [67]

Повинен бути збережений пріоритет фундаментальних наукових знань і ґрунтовної науково-експериментальної підготовки студентів. Тому, що успішність створення терапевтичного клімату обумовлена особистісними якостями спеціаліста, які потрібно розвивати під час професійної підготовки у вищій школі, і його ставлення до видів психологічної допомоги. Тобто, особистісно-професійні утворення майбутнього спеціаліста є основою особистісного стилю діяльності щодо надання ефективної психологічної допомоги на сьогоднішній день становлення нашого суспільства. [10]

На сучасному етапі становлення такої галузі практичної психології як психологічна допомога суспільству відбувається спад у формуванні особистісного стилю діяльності, а особливо у сферах психодіагностики, психокорекційної та психорозвивальної роботи, психологічного консультування та психотерапії. Ефективність надання психологічної допомоги залежить від конструктивного особистісного стилю діяльності, який, у свою чергу, розвивається на основі розвитку особистісних та професійних рис майбутнього психолога-практика. [10]

Задача прогнозу успішності підготовки майбутніх психологів-практиків до трудової діяльності залежить від удосконалення процесу формування особистісного стилю діяльності спеціаліста. Потрібно досягнути якостей, які б характеризували особистість у вищій степені продуктивності спеціаліста щодо надання психологічної допомоги особистості. [67]

Ядром професійної діяльності психолога є спілкування. У зв’язку з цим важливим чинником професійної ідентифікації є розвиток умінь у комунікативній сфері. Мовленнєва культура практичного психолога є свідченням його фахової компетенції і передбачає діалогізм, вміле використання вербальних і невербальних засобів спілкування, рефлексивне слухання, високий рівень розвитку соціально-перцептивного інтелекту тощо.

Це створює нагальну потребу щодо використання особистісного підходу в підготовці спеціалістів цього профілю, з метою розвитку їх професійної культури під час навчання у ВНЗ. У процесі підготовки психолог-практик має вміти шукати особистісний і професійний зміст, моделювати, оцінювати і прогнозувати не тільки майбутню діяльність, а й шлях свого професійного зростання. [68]

На думку О. Бондаренка, проблема професійно-особистісної підготовки психолога практика включає чотири взаємопов'язані аспекти: побудову теоретичної моделі спеціаліста, яка передбачає розробку стандартів (норм і нормативів), вимог до особистості та діяльності практичного психолога; первинний відбір професійно придатних кандидатів; розробку змісту навчання і розвитку психологів-практиків; розв'язання проблем власне професійного самовизначення спеціалістів, провідною з яких є проблема професійної ідентифікації. [7]

В. Панок вказує на значимість процесу професійної підготовки в межах навчання у ВНЗ та пропонує трирівневу структуру отримання професійних психологічних знань: [30]

I рівень - теоретико-експериментальна підготовка - вивчення класичних психологічних дисциплін, що здійснюється традиційними методами (загальна психологія, історія психології, психологія особистості, вікова психологія, експериментальна психологія і та інші);

II рівень - це практична психологія - опанування теоретичних засад практичної психології, яке здійснюється в основному, через участь студентів в активних (інтерактивних) формах навчальної роботи, - семінарах, майстер-класах, тренінгах, дискусіях (психологічне консуль¬тування, основи психотерапії та психокорекції, психологічна служба в системі освіти і та інші);

ІІІ рівень - оволодіння практичними психологічними технологіями, методиками і методами формування навичок роботи з клієнтом (групою), що здійснюється в практичній роботі та під час участі в семінарах-практикумах. Опановування прийомами роботи в конкретній техніці (техніках), або так званий індивідуально-типологічний рівень, покликаний ураховувати особли-вості кожної особистості, що навчається.

Вчений, передбачає такий підхід у посиленні професійної підготовки, оскільки сприятиме формуванню, зокрема, професійного світогляду. Неприпустимим у цьому аспекті є викладання таких дисциплін, що не складають теорії психології або взагалі не відносяться до неї (біоенергетика, соціоніка, астрологія та інші). [30]

У результаті своїх наукових досліджень, В. Панок висвітлює особливості професійної підготовки майбутніх психологів, такі як:

1) специфіка підготовки практичних психологів відмінна від змісту, форм та методів підготовки психологів-викладачів або психологів-дослідників;

2) процес підготовки має включати формування професійно важливих рис особистості спеціаліста (психологічний світогляд, спрямованість особистості, навички саморегуляції, розвиток професійної інтуїції, специфічна Я-концепція, альтруїстичні настанови та інше);

3) форми та методи професійної підготовки в галузі психології мають бути домірними змістові цієї підготовки, тому в процесі навчання вони мають еволюціонувати від академічно-лекційних, на етапі теоретичного засвоєння знань, до практичних, більш активних - семінари, тренінги та інші;

4) практикуючі психологи мають спеціалізуватися в конкретному виді практичної психології, у процесі професійної підготовки має здійснюватися відбір та поглиблення професійної орієнтації майбутніх спеціалістів, певна спеціалізація в конкретному виді (техніці) роботи (дитяча психотерапія, подружнє консультування, індивідуальна психокорекція девіантної поведінки);

5) центральним методом організації та викладу навчального матеріалу має бути випадковий (ситуаційний) підхід;

6) професійна підготовка психолога є неможливою без теоретичного і практичного засвоєння етичних норм (психологічної деонтології). [30]

На думку Н. Чепелєвої, система організації підготовки психолога повинна включати світоглядний, професійний та особистісний рівень, спрямований як на формування професійної свідомості, психологічної культури та професійно значущих особистісних якостей, так і на оволодіння відповідною системою знань, технологією практичної діяльності майбутнього психолога.

Н. Чепелєва виокремлює триблокову структуру професійної підготовки майбутнього фахівця:

1) підготовчий етап, тобто диференціювання студентів за рівнем їх професійної придатності до роботи з людьми;

2) діагностичний етап, який складається з процесу опанування студентами 2-3 курсів основ психодіагностики та самопізнання, а також усунення особистісних перешкод на шляху особистісно-професійного зростання;

3) особистісно-професійний корекційний етап, тобто робота з виявленими на другому етапі професійної підготовки особистісними проблемами студентів 3-4 курсів і формування в них професійно-значущих умінь за допомогою активних методів навчання та психотерапії з програванням ролей - клієнта і психолога. [70]

І. Зязюн, аналізуючи специфіку професійного становлення психологів, вказує на необхідність формування здатності до рефлексії, яка сприяє професійному самовизначенню та формує спроможність ефективно вирішувати внутрішні проблеми. Вчений зазначає, що у підготовці психологів важливим є пошук нових методів роботи, оскільки вимоги до особистості психолога-практика відрізняються від вимог до особистості студентів інших спеціальностей. [25]

У результаті аналізу психолого-педагогічної літератури та досвіду професійної підготовки майбутніх психологів в Інституті педагогіки і психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, ми можемо охарактеризувати особливості психолого-педагогічних умов та організації навчального процесу:

1) проектування змісту навчальних дисциплін із психології з орієнтацією на становлення культури мислення майбутнього фахівця та на конструктивне вирішення професійних завдань («Основи психоконсультування», «Основи психокорекції», «Основи психотерапії», «Психологія конфлікту» та інші);

2) застосування у процесі навчання студентів як фундаментальних, понятійних і психотехнічних знань із психології, так і ігрових та творчих методів, які активізують особистісний потенціал майбутнього фахівця, спрямовують і вдосконалюють процес професійної підготовки;

3) використання спеціальної підготовки студентів до продуктивної самостійної роботи з урахуванням рівня їх рефлексивності та сформованості умінь самоменеджменту та творчого мислення, що виступає засобом саморозвитку і самовдосконалення майбутніх фахівців у галузі психології;

4) використання психологічних засобів активізації професійної підготовки студентів у формах цілеспрямованого застосування професійно важливих якостей;

5) застосування основних форм психологічного супроводу майбутніх психологів у позанавчальній діяльності (центри психо¬логічного консультування, психологічні клуби);

6) використання соціально-психологічних тренінгів (СПТ) професійного і особистісного зростання, спрямованих на активізацію відповідних структур в особистості майбутнього спеціаліста;

7) участь у тренінгових групах, яка дозволить оволодіти системою відповідних психологічних знань, які сприятимуть зростанню самопізнання та здатності до позитивного самоставлення до себе і життя, стимулюватиме розвиток здатності аналізувати власну поведінку з метою допомоги собі й іншим у досягненні більш ефективних міжособистісних взаємин;

8) використання різноманітних тренінгових заходів націлених на вирішення завдань професійної підготовки майбутніх психологів, які відображають специфіку кожного етапу навчання у ВНЗ. [39]

На думку більшості дослідників (Н. В. Чепелєва, Н. І. Пов'якель, В. Г . Панок та ін.), конструювання модель розвитку особистості психолога-практика повинно відображати комплекс його професійно-психологічних завдань:

1) вектор взаємодії суб'єкта з довкіллям (змістом його є ідея про багаторівневий характер взаємодії суб'єкта з навколишнім природнім та соціальним середовищем. Тут вирізнено п'ять рівнів взаємодії та відповідних їм рівнів аналізу особистості практичного психолога: психосоматичне здоров'я, суб'єкт діяльності, особистісні риси, соціальна поведінка, значеннєвий (смисловий);

2) вектор структурної організації суб'єкта (когнітивна, мотиваційна і операційна складові структури суб'єкта);

3) вектор часу дає можливість простежити динаміку системи і спрогнозувати подальший її розвиток. [26]

Модель розвитку особистості практичного психолога, запропонована Н. В. Чепелєвою та Н. І. Пов'якель, включає наступні складові: [26]

Мотиваційно-цільова підструктура особистості передбачає сформовану позитивну мотивацію до професійної діяльності, до надання психологічної допомоги, безумовне прийняття себе та інших.

Когнітивна підструктура, до якої відноситься сфера знань особистості: особистісне знання, знання себе й інших; Я-концепція фахівця (адекватність і сталість самооцінки, емпатичність, відсутність хронічних внутрішньо особистісних конфліктів, які зумовлюють проекції та психологічні захисти); професійно важливі якості пізнавальних процесів (розпізнавати психосоматичні стани, гнучкість, пластичність та динамічність мислення, вміння виділяти суттєве та узагальнювати, прогнозувати реакції та дії клієнта, моделювати наслідки роботи).

Операційно-технологічна підструктура передбачає розвинену компетентність особистості фахівця-психолога. Вона включає володіння основними професійними вміннями і навичками, які забезпечують практичне використання наявних теоретичних знань.

Комунікативно-рольова підструктура передбачає розвинену комунікативну компетентність психолога. Вона містить соціально-когнітивні і комунікативні уміння (слухати іншого, розмовляти та вмовляти, встановлювати соціальний контакт, переконувати іншого, навіювати тощо). Ця підструктура включає також специфічні якості - акторські та режисерські, організаційні, які дозволяють ефективно впроваджувати активні психотехніки і групові засоби психокорекції. Регулятивна підструктура забезпечує толерантність до фрустрації, високу працездатність і саморегуляцію особистості, відсутність схильності до збудження та швидкого виснаження. Провідним компонентом виступає професійна саморегуляція.

Розвиток рефлексивних здібностей (усвідомлення себе) формуються в процесі розкриття індивідуальності (як духовної сутності людини), розвитку особистості (як прояв індивідуальності для інших, що виражається в поведінці та взаємодії), в оволодінні професійною діяльністю і являють собою, в цілому, здатність займати професійну позицію рефлексії.

Професійна рефлексивна позиція психолога допомагає осмислити:

• предмет взаємодії,

• цілі і завдання взаємодії,

• процес взаємодії,

• результат взаємодії.

Для рефлексивної позиції практичному психологу необхідно вміти "виходити" за межі поточного процесу. Даний "вихід" здійснюється за рахунок оволодіння логічними засобами аналізу і синтезу, розуміння і усвідомлення; засобами самоорганізації та самомобілізаціі; засобами кооперації; засобами переходу з однієї позиції в іншу.

Емпатія (відчування всередину). Здатність до глибокого духовного єднання особистостей. У практиці консультанта, розвиток емпатичних здібностей дозволяє здійснювати часткову індентифікацію з клієнтом, зберігаючи в той же час певну дистанцію між собою і клієнтом.

Розрізняють адитивну емпатію (принесення в обмежену позицію клієнта більш широкого контексту) і культурну емпатію (використання культурно-історичного аспекту у взаємодії).

Емпатію необхідно відрізняти від симпатії ("співчуття"), що означає повну ідентифікацію з клієнтом, беззастережну згоду з ним, що з одної сторони ускладнює процес консультування.

Розвиток навичок активного слухання. Активне слухання - це особливий вид спілкування, в ході якого ви проявляєте повагу до співрозмовника, до його емоцій та слів. Вислуховуючи свого партнера по спілкуванню ви проявляєте свою зацікавленість у ньому. Активне слухання є методом розуміння та взаємодії при консультуванні.

Техніки активного слухання:

• Інтерпретація;

• Дослівне повторення;

• З'ясування;

• Перефразування;

Розвиток спостережливості. Психолог уважно спостерігає за фізіологічними і психологічними змінами клієнта в ході консультації. Звертає увагу на зміну емоційного стану і зміну фізіології (калібрування інформації), соматичні зміни. Уважний до інтонації, смислових помилок, особистих застережень клієнта, двозначними фразами, повторами, конгруентності і інконгруентності вербальної і невербальної інформації. Все це є тим психологічним матеріалом в основі визначення і пошуку шляхів вирішення проблеми.

Для розвитку свідомості практичного психолога з самого початку потрібно створити для себе всесторонньо розвинутий образ практичного психолога. В структуру образу практичного психолога повинні входити важливі професійні якості для практичного психолога та спрямування діяльності на дотримання посадових правил та обов’язків практичного психолога. Повноцінне включення в особистість практичного психолога та аналізу роботи практичного дозволить повноцінно усвідомити для себе образ практичного психолога.

Професійні якості спеціаліста мають першорядну важливість для клієнтів. Багато з особистісних якостей, що вважаються важливими в роботі, мають етичні чи моральні компоненти, отже, розглядаються як гідність або чесноти особистості. Професійні якості, які рекомендується розвивати практичним психологам: [84]

- емпатія - здатність передавати розуміння переживань іншої людини, виходячи з точки зору цієї людини;

- чесність - особисті зобов'язання до відповідності між тим, що заявлено, і тим, що зроблено;

- стійкість - здатність мати справу із скаргами клієнтів без того, щоб відчувати себе особистісно приниженим;

- повага - адекватний прояв поваги до інших та їх здатності розуміти самих себе;

- скромність - здатність точно оцінювати і визнавати свої сильні і слабкі сторони;

- компетентність - ефективне застосування навичок і знань, потрібних для того, щоб робити те, що потрібно;

- справедливість - послідовне застосування відповідних критеріїв для поінформованих рішень і дій;

- мудрість - володіння вагомими судженнями, які живлять практику;

- сміливість - здатність діяти, незважаючи на відомі небезпеки, ризик і невизначеність.

Для розвитку професійних якостей практичного психолога та дотримання образу практичного психолога, психолог повинен дотримуватися етичного кодексу психолога. Даний кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність.

Етичний кодекс практичного психолога: [53]

1. Відповідальність;

2. Компетентність;

3. Захист інтересів клієнта;

4. Конфіденційність;

5. Етичні правила психологічних досліджень;

6. Кваліфікована пропаганда психології;

7. Професійна кооперація.

Отже, студент – майбутній практичний психолог повинен вміти вдосконалювати та розвивати професійну культуру, професійні якості та професійне мислення в процесі роботи над собою. Процес самовдосконалення передбачає формування конкретних професійних якостей, спостережливості, професійного мислення, обізнаності, самоконтролю вміння, вирішення конфліктних ситуацій. На нашу думки це все можливо, завдяки використанню особистісного підходу в процесі підготовки та розвитку особистісних якостей практичного психолога.