- •1.Соціально-економічна роль туризму
- •2. Фактори розвитку міжнародного туризму
- •3. Значення міжнародного туризму
- •4. Тенденції розвитку сучасного туризму
- •5. Двостороння співпраця
- •6. Багатостороння співпраця
- •7. Основні міжнародні туристичні організації
- •8. Особливості ринку міжнародного туризму
- •9. Світовий і регіональні ринки міжнародного туризму
- •10. Методи вивчення туристичного попиту
- •11. Сегментація попиту на послуги туризму.
- •12. Сучасні тенденції туристичного попиту
- •13. Географічні фактори розвитку міжнародного туризму
- •14. Географія світових туристських потоків
- •15. Туризм із метою відпочинку і розваг
- •16.Спортивний туризм
- •17. Діловий туризм
- •18.Лікувально-оздоровчий туризм
- •19. Релігійний туризм
- •20. Сутність, структура та інструменти державного регулювання туризму
- •21.Механізми підтримки розвитку міжнародного туризму
- •22. Правове регулювання розвитку міжнародної туристичної діяльності в різних країнах
- •23. Сертифікація і стандартизація у туризмі
- •24. Ліцензування як форма державного регулювання в туризмі
- •25. Податкове регулювання міжнародної туристичної діяльності.
- •26. Туристична політика держав
- •28. Професійні туристичні об єднання
- •30. Історія становлення туризму
- •31. Історичний шлях розвитку підприємств індустрії відпочинку.
- •32. Туристичні формальності.
- •34. Суб’єкти міжнародного туризму, специфіка їх діяльності.
- •35. Туризм як пріоритетний напрям світового ринку послуг
- •41. Якість туристичного продукту.
- •42. Менеджмент в туризмі: сутність та класифікація.
- •43. Організація і розвиток міжнародного туристичного менеджменту.
- •44. Види та функції міжнародного менеджменту.
- •45. Нормативно-правова база як чинник успішного менеджменту.
- •46. Особливості управління грошовими коштами в міжнародному туризмі.
- •47. Характерні особливості аналізу складових міжнародного туризму.
- •48. Суть, основні принципи та особливості маркетингу в туризмі.
- •49. Маркетингові дослідження та сегментування туристичного ринку.
- •50. Рекламна діяльність в туризмі.
- •52.Здійснення екскурсійної діяльності як особливого виду туристичних послуг.
- •53. Роль міжнародних організацій та інструменти регулювання туристичної діяльності.
- •54.Особливості здійснення туристичної діяльності в Україні.
- •55. Ліцензування, сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності.
- •56.Права та обов’язки суб’єктів туристичної діяльності, туристів і екскурсантів.
- •57.Сутність міжнародної співпраці та координації у сфері туризму.
- •58. Всесвітня туристична організація (юнвто).
- •59.Розвиток туристичної галузі в Україні та співпраця з юнвто.
- •60. Сутність та значення тнк на сучасному етапі розвитку світового господарства.
- •Історичний аспект розвитку та основні причини зростання міжнародного виробництва тнк.
- •62. Теоретичні концепції діяльності тнк.
- •63. Позитивні та негативні аспекти діяльності тнк в приймаю чих країнах.
- •64. Прискорення економічного розвитку національної економіки шляхом активізації діяльності тнк в сфері міжнародного туризму.
- •65.Автоматизація управління діяльністю турфірми.
- •66. Міжнародні системи бронювання.
- •67. Глобальні системи бронювання.
- •68. Вітчизняні туристичні фірми та їх співпраця із системами резервування.
- •69. Геостратегічна специфіка національної участі в міжнародному туристичному бізнесі.
- •70.Державна політика регулювання туризму в країні.
- •81.Туристичні ресурси Північної Африки.
- •82.Туристичні ресурси Південно-Східної Африки
- •83.Туристичні ресурси Південної Африки.
- •84.Туристичні ресурси Азії.
- •85.Природно-ресурсний потенціал Австралії.
- •86.Природно-ресурсний потенціал Нової Зеландії.
- •87.Природно-ресурсний потенціал островів Кука.
- •88.Природно-ресурсний потенціал Таіті.
- •89.Природно-ресурсний потенціал Соломонових островів.
- •90.Природно-ресурсний потенціал Вануату
26. Туристична політика держав
Держави повинні чітко визначити й пропагувати те, що може мати значення для розвитку туризму, зокрема конкретні заходи з розвитку туризму у світовому масштабі. Відповідальність держави за розвиток туризму, її участь у залученні інвестицій безумовно мають велике значення. Однак не менш важливими є такі процеси:
— контроль за розвитком туристичної діяльності, заснований на концепції планомірного розвитку, і визначення національних пріоритетів;
— розвиток інфраструктури, що входить у компетенцію органів влади, як державних, так і місцевих. Це основа будь-якої соціально-економічної діяльності, у тому числі туризму;
— втручання держави при потребі, наприклад, у виробництво устаткування для тих сфер, в яких приватний сектор не зможе розраховувати на високі прибутки, отже, не буде зацікавлений в інвестиціях, скажімо, для соціального, молодіжного, культурного туризму. Те ж стосується
Міжнародна конкуренція, національні інтереси й специфіка індустрії— це основні причини, які вимагають участі державних органів в управлінні туріндустрією.
Розвиток туризму досягне успіху за виваженої політики на національному й регіональному рівнях. Допомога в розвитку галузі може полягати у;
— будівництві туристичного комплексу, структура якого сформована з урахуванням місцевої специфіки (атракти);
— розвитку місцевої інфраструктури (готелі, ресторани тощо);
— модернізації засобів зв'язку (факси, телефони, інформаційні системи) і розвитку інфраструктури (дороги, засоби доставки);
— розвитку туристичних кадрів (курси підготовки й перепідготовки кадрів для туризму, курси підвищення кваліфікації).
Як уже зазначалося, важливою є роль держави у залученні інвестицій, зокрема через запровадження пільг.
Прерогативою державних органів управління туризмом є також вирішення кадрових проблем. Визнаною в міжнародному масштабі практикою е контроль з боку держави за загальними вимогами, яким повинні відповідати працівники туристичної сфери. Для цього на державному рівні розробляються та приймаються професійні стандарти й кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються тією чи іншою професійною діяльністю в туризмі.
Нині секрет успіху більшості популярних туристичних центрів пояснюється чистотою навколишнього середовища, ефективністю заходів його захисту й самобутністю місцевої культури. Погіршення якості навколишнього середовища й економічної кон'юнктури, втрата самобутності впливають на розвиток туризму.За рахунок доходів від туризму можна субсидіювати заходи, спрямовані на збереження навколишнього середовища.
Не менш важливими є планування й розвиток туризму в контексті збереження культурної спадщини. Археологічні розкопки й історичні пам'ятники, оригінальна архітектура, самобутні мистецтво й ремесла, традиції, взагалі система цінностей — усе це разом і становить культуру регіону, який приваблює туристів.
Отже, роль держави в розвитку туризму можна звести до таких функцій:
— регламентування туристичної діяльності шляхом розробки законодавства, покликаного забезпечити умови для сумлінної конкуренції на ринку туристичних послуг і захист прав споживача, а також визначення податкових меж функціонування туристичної галузі;
— координації розвитку туризму, яка включає внутрішню координацію діяльності учасників туристичного процесу в межах галузі й забезпечення гармонійного включення туризму в загальний господарський механізм, що можна розглядати як зовнішню координацію;
— стимулювання міжнародного обміну шляхом спрощення туристичних формальностей, а також створення сприятливих умов для розвитку внутрішнього туризму;
— гарантування безпеки туристичної діяльності й туризму в межах національної території;
— інформаційного забезпечення туристичної діяльності, що передбачає збір і обробку статистичних даних, випуск і поширення рекламно-інформаційних матеріалів, які характеризують стан галузі в національному масштабі, а також проведення наукових досліджень у сфері туризму;
— просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку;
— підготовки кадрів.
27. Правова основа турбізнесу в різних країнах.
Діяльність туристичних фірм закордонних країн визначається й регламентується національним законодавством. Загальні питання створення й поточної діяльності туристичних фірм як юридичних осіб звичайно регулюються Цивільним кодексом, а приватні питання — нормативними актами (постановами), які визначають особливості роботи підприємств туристичної сфери, наприклад, умови, що дозволяють здійснювати туристичну діяльність у тій чи іншій країні. Крім того, об'єктом правового регулювання в туризмі стають взаємини турфірми з клієнтом з приводу визначення прав і обов'язків сторін, які виступають партнерами за договором купівлі-продажу туристичного продукту, а також взаємини туроператора й турагента, туроператора й готельного підприємства, туроператора й перевізника. Типи договірних відносин, у які вступають туристичні підприємства під час формування туристичного продукту і його продажу споживачеві, визначаються нормами цивільного права тієї країни, в якій зареєстрована фірма чи укладена угода. Зазвичай угоди з клієнтами підпадають під дію договорів купівлі-продажу, а відносини туроператора
Іспанія. Діяльність іспанських турагентств регламентується нормативними актами Автономних співтовариств, які, як правило, повторюють без особливих змів тексти загальнодержавних правових актів. Це, зокрема, Указ від 25 березня 1988 р. № 271/88 і Указ від 14 квітня 1988 р., згідно з якими турагентство повинно мати ліцензію на право провадити туристичну діяльність, видану туристичною адміністрацією.
Крім того, турагентство повинне виконувати такі вимоги:
— чітко інформувати клієнта про характер пропонованих йому послуг і їх вартість;
— не виходити за межі ціни, встановленої туроператором, далі, ніж того вимагає покриття витрат, пов'язаних із наданням посередницьких послуг;
— якщо агентство самостійно формує пакет послуг, воно повинно надавати послуги в комплекті, за єдиною ціною й інформувати про нього клієнта;
— відповідати за неправильну рекламу;
— передавати клієнтові напередодні поїздки квитки на транспорт, ваучери на розміщення та інші необхідні документи, а також документ, який підтверджує повну оплату, і повідомити номер контракту;
— у разі неможливості здійснити поїздку надавати клієнтові право вибору між поверненням вартості оплачених, але не наданих послуг, і заміною їх на аналогічні за ціною, якістю й кількістю послуги;
—користуватися послугами кваліфікованих провідників і гідів;
— укладати з туристом контракт на поїздку, включаючи в нього такі відомості: про напрямок, засоби пересування, час відправлення, дату відправлення й місце початку поїздки, крайні терміни повідомлення у разі анулювання поїздки, маршрут, заплановані візити та екскурсії, додаткові послуги, ім'я й адресу туроператора, турагента й страхової компанії;
— інформувати клієнта про умови контракту в письмовій чи іншій доступній і прийнятній формі перед тим, як клієнт і агентство візьмуть на себе взаємні зобов'язання щодо організації поїздки;
— гарантувати клієнтові повернення сплачених ним коштів у разі банкрутства агентства чи настання неплатоспроможності;
— вирішувати спірні питання в спеціальних арбітражних комісіях, до складу яких входять представники національної туристичної адміністрації, споживчих товариств і представники туристичних асоціацій.
Франція була однією з перших європейських країн, які розробили подібне законодавство (Закон від 19 березня 1937 р.; Італія — 1936 р. Закон про туристичні агентства). Законотворча діяльність у цьому напрямі 13 липня 1975 р. завершилася ухваленням Закону, в якому були сформульовані умови, на яких дозволялося провадити діяльність з організації подорожей і перебувань. Цей Закон неодноразово доповнювався (останні доповнення — від 18 лютого 1986 р.), а 13 липня 1992 р. ухвалено новий.
Згідно з новим Законом, турагентства мають такі зобов'язання перед клієнтами:
— продавець повинен письмово інформувати зацікавлених осіб до моменту підписання контракту про пропоновані послуги транспорту, засобів розміщення, підприємств харчування, а також про умови перебування, про ціни й способи оплати, умови анулювання контракту й правила перетинання кордону;
— контракт, який укладається між продавцем турпродукту і його покупцем, повинен містити всі відомості про продавця продукту (ім'я, прізвище, юридична адреса та ін.), посередників, страхову компанію, яка здійснюс страхування, банк, який дає гарантію, а також повний перелік пропонованих послуг, прав і обов'язків сторін;
— ціни, зазначені в контракті, не можна переглядати, окрім випадків, коли їхня зміна викликана коливаннями цін на бензин, зміною аеропор-тових і портових зборів, а також зміною обмінного курсу валют;
— якщо до початку поїздки виконання одного з істотних пунктів контракту виявиться для продавця неможливим, він повинен попередити про це покупця й запропонувати йому на вибір розірвати контракт чи погодитися на заміну цього пункту іншим. Якщо покупець вважатиме за краще розірвати контракт, продавець зобов'язаний повернути йому раніше сплачені кошти в повному розмірі;
— якщо під час поїздки зривається виконання одного з пунктів, передбачених у контракті, продавець зобов'язаний, за винятком форс-мажорних обставин, запропонувати покупцеві адекватну заміну зі сплатою можливих витрат чи оплатити йому зворотний квиток, якщо покупець не погодиться на запропоновану заміну.
