26. Туристична політика держав

Держави повинні чітко визначити й пропагувати те, що може мати значення для розвитку туризму, зокрема конкретні заходи з розвитку туризму у світовому масштабі. Відповідальність держави за розвиток туризму, її участь у залученні інвестицій безумовно мають велике значення. Однак не менш важливими є такі процеси:

— контроль за розвитком туристичної діяльності, заснований на концепції планомірного розвитку, і визначення національних пріоритетів;

— розвиток інфраструктури, що входить у компетенцію органів влади, як державних, так і місцевих. Це основа будь-якої соціально-економічної діяльності, у тому числі туризму;

— втручання держави при потребі, наприклад, у виробництво устаткування для тих сфер, в яких приватний сектор не зможе розраховувати на високі прибутки, отже, не буде зацікавлений в інвестиціях, скажімо, для соціального, молодіжного, культурного туризму. Те ж стосується

Міжнародна конкуренція, національні інтереси й специфіка індустрії— це основні причини, які вимагають участі державних органів в управлінні туріндустрією.

Розвиток туризму досягне успіху за виваженої політики на національному й регіональному рівнях. Допомога в розвитку галузі може полягати у;

— будівництві туристичного комплексу, структура якого сформована з урахуванням місцевої специфіки (атракти);

— розвитку місцевої інфраструктури (готелі, ресторани тощо);

— модернізації засобів зв'язку (факси, телефони, інформаційні системи) і розвитку інфраструктури (дороги, засоби доставки);

— розвитку туристичних кадрів (курси підготовки й перепідготовки кадрів для туризму, курси підвищення кваліфікації).

Як уже зазначалося, важливою є роль держави у залученні інвестицій, зокрема через запровадження пільг.

Прерогативою державних органів управління туризмом є також вирішення кадрових проблем. Визнаною в міжнародному масштабі практикою е контроль з боку держави за загальними вимогами, яким повинні відповідати працівники туристичної сфери. Для цього на державному рівні розробляються та приймаються професійні стандарти й кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються тією чи іншою професійною діяльністю в туризмі.

Нині секрет успіху більшості популярних туристичних центрів пояснюється чистотою навколишнього середовища, ефективністю заходів його захисту й самобутністю місцевої культури. Погіршення якості навколишнього середовища й економічної кон'юнктури, втрата самобутності впливають на розвиток туризму.За рахунок доходів від туризму можна субсидіювати заходи, спрямовані на збереження навколишнього середовища.

Не менш важливими є планування й розвиток туризму в контексті збереження культурної спадщини. Археологічні розкопки й історичні пам'ятники, оригінальна архітектура, самобутні мистецтво й ремесла, традиції, взагалі система цінностей — усе це разом і становить культуру регіону, який приваблює туристів.

Отже, роль держави в розвитку туризму можна звести до таких функцій:

— регламентування туристичної діяльності шляхом розробки законодавства, покликаного забезпечити умови для сумлінної конкуренції на ринку туристичних послуг і захист прав споживача, а також визначення податкових меж функціонування туристичної галузі;

— координації розвитку туризму, яка включає внутрішню координацію діяльності учасників туристичного процесу в межах галузі й забезпечення гармонійного включення туризму в загальний господарський механізм, що можна розглядати як зовнішню координацію;

— стимулювання міжнародного обміну шляхом спрощення туристичних формальностей, а також створення сприятливих умов для розвитку внутрішнього туризму;

— гарантування безпеки туристичної діяльності й туризму в межах національної території;

— інформаційного забезпечення туристичної діяльності, що передбачає збір і обробку статистичних даних, випуск і поширення рекламно-інформаційних матеріалів, які характеризують стан галузі в національному масштабі, а також проведення наукових досліджень у сфері туризму;

— просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку;

— підготовки кадрів.

27. Правова основа турбізнесу в різних країнах.

Діяльність туристичних фірм закордонних країн визначається й регламентується національним законодавством. Загальні питання створення й поточної діяльності туристичних фірм як юридичних осіб звичайно регулюються Цивільним кодексом, а приватні питання — нормативними актами (постановами), які визначають особливості роботи підприємств туристичної сфери, наприклад, умови, що дозволяють здійснювати туристичну діяльність у тій чи іншій країні. Крім того, об'єктом правового регулювання в туризмі стають взаємини турфірми з клієнтом з приводу визначення прав і обов'язків сторін, які виступають партнерами за договором купівлі-продажу туристичного продукту, а також взаємини туроператора й турагента, туроператора й готельного підприємства, туроператора й перевізника. Типи договірних відносин, у які вступають туристичні підприємства під час формування туристичного продукту і його продажу споживачеві, визначаються нормами цивільного права тієї країни, в якій зареєстрована фірма чи укладена угода. Зазвичай угоди з клієнтами підпадають під дію договорів купівлі-продажу, а відносини туроператора

Іспанія. Діяльність іспанських турагентств регламентується нормативними актами Автономних співтовариств, які, як правило, повторюють без особливих змів тексти загальнодержавних правових актів. Це, зокрема, Указ від 25 березня 1988 р. № 271/88 і Указ від 14 квітня 1988 р., згідно з якими турагентство повинно мати ліцензію на право провадити туристичну діяльність, видану туристичною адміністрацією.

Крім того, турагентство повинне виконувати такі вимоги:

— чітко інформувати клієнта про характер пропонованих йому послуг і їх вартість;

— не виходити за межі ціни, встановленої туроператором, далі, ніж того вимагає покриття витрат, пов'язаних із наданням посередницьких послуг;

— якщо агентство самостійно формує пакет послуг, воно повинно надавати послуги в комплекті, за єдиною ціною й інформувати про нього клієнта;

— відповідати за неправильну рекламу;

— передавати клієнтові напередодні поїздки квитки на транспорт, ваучери на розміщення та інші необхідні документи, а також документ, який підтверджує повну оплату, і повідомити номер контракту;

— у разі неможливості здійснити поїздку надавати клієнтові право вибору між поверненням вартості оплачених, але не наданих послуг, і заміною їх на аналогічні за ціною, якістю й кількістю послуги;

—користуватися послугами кваліфікованих провідників і гідів;

— укладати з туристом контракт на поїздку, включаючи в нього такі відомості: про напрямок, засоби пересування, час відправлення, дату відправлення й місце початку поїздки, крайні терміни повідомлення у разі анулювання поїздки, маршрут, заплановані візити та екскурсії, додаткові послуги, ім'я й адресу туроператора, турагента й страхової компанії;

— інформувати клієнта про умови контракту в письмовій чи іншій доступній і прийнятній формі перед тим, як клієнт і агентство візьмуть на себе взаємні зобов'язання щодо організації поїздки;

— гарантувати клієнтові повернення сплачених ним коштів у разі банкрутства агентства чи настання неплатоспроможності;

— вирішувати спірні питання в спеціальних арбітражних комісіях, до складу яких входять представники національної туристичної адміністрації, споживчих товариств і представники туристичних асоціацій.

Франція була однією з перших європейських країн, які розробили подібне законодавство (Закон від 19 березня 1937 р.; Італія — 1936 р. Закон про туристичні агентства). Законотворча діяльність у цьому напрямі 13 липня 1975 р. завершилася ухваленням Закону, в якому були сформульовані умови, на яких дозволялося провадити діяльність з організації подорожей і перебувань. Цей Закон неодноразово доповнювався (останні доповнення — від 18 лютого 1986 р.), а 13 липня 1992 р. ухвалено новий.

Згідно з новим Законом, турагентства мають такі зобов'язання перед клієнтами:

— продавець повинен письмово інформувати зацікавлених осіб до моменту підписання контракту про пропоновані послуги транспорту, засобів розміщення, підприємств харчування, а також про умови перебування, про ціни й способи оплати, умови анулювання контракту й правила перетинання кордону;

— контракт, який укладається між продавцем турпродукту і його покупцем, повинен містити всі відомості про продавця продукту (ім'я, прізвище, юридична адреса та ін.), посередників, страхову компанію, яка здійснюс страхування, банк, який дає гарантію, а також повний перелік пропонованих послуг, прав і обов'язків сторін;

— ціни, зазначені в контракті, не можна переглядати, окрім випадків, коли їхня зміна викликана коливаннями цін на бензин, зміною аеропор-тових і портових зборів, а також зміною обмінного курсу валют;

— якщо до початку поїздки виконання одного з істотних пунктів контракту виявиться для продавця неможливим, він повинен попередити про це покупця й запропонувати йому на вибір розірвати контракт чи погодитися на заміну цього пункту іншим. Якщо покупець вважатиме за краще розірвати контракт, продавець зобов'язаний повернути йому раніше сплачені кошти в повному розмірі;

— якщо під час поїздки зривається виконання одного з пунктів, передбачених у контракті, продавець зобов'язаний, за винятком форс-мажорних обставин, запропонувати покупцеві адекватну заміну зі сплатою можливих витрат чи оплатити йому зворотний квиток, якщо покупець не погодиться на запропоновану заміну.